КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

4. Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув’язнення (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють; отримання ним можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтрольно вступати в контакти з іншими особами).

5. Готуванням (ст. 14 КК) до втечі є вчинення різних дій, спрямованих на створення умов для втечі (виготовлення знарядь чи придбання зброї, залучення співучасників, розробка плану тощо). Незакінчений замах (ч. З ст. 15 КК) на втечу виражається у вчиненні різних дій, спрямованих на його здійснення, але не доведених до кінця з причин, які не залежать від волі винного (підготовка підкопу, спроба пролому стіни або подолання огорожі, зламу запорів тощо). За наявністю так званої «помилки в об’єктивній стороні», можливий і закінчений замах (ч. 2 ст. 15 КК) на втечу (наприклад, коли винний зробив підкоп не в тому напрямку і пробрався по ньому, але не за, а в межах охоронюваної території).

6. За частиною 2 ст. 393 КК настає відповідальність за втечу, якщо вона вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) з насильством або погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони. Для кваліфікації дій винного за ч. 2 ст. 393 КК досить наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак втечі.

7. Втеча визнається повторною, якщо дії винного містять ознаки повторності, зазначені в ч. 1 ст. 32 КК або в ст. 34 КК. Повторність є й у випадках, де один злочин був незакінчений, а інший закінчений; в одному з них особа брала участь як виконавець, а в іншому — як організатор, підбурювач чи пособник (див. коментар до статей 32 та 34 КК).

8. Втеча визнається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, зазначеним у ч. 2 ст. 28 КК. Створення такої групи для втечі є готуванням до злочину. Вчинення втечі організованою групою (ч. З ст. 28 КК) також кваліфікується за ч. 2 ст. 393 КК, а злочинною організацією (ч. 4 ст. 28 КК) або озброєною бандою — тільки за статтями 255 чи 257 КК. Якщо під час втечі організована група вчинила напад на адміністрацію виправної установи, то дії винних слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 та ст. 392 КК (див. коментар до статей 28, 255, 257 та 392 КК).

9. Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, має місце там, де винний усвідомлює, що застосовуваний ним спосіб втечі створює реальну небезпеку для життя або здоров’я хоча б однієї людини (вибух, підпал, затоплення, отруєння їжі та води, використання джерел підвищеної небезпеки тощо). Якщо здійснення втечі у такий спосіб призвело до спричинення шкоди життю чи здоров’ю особи, вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисні злочини проти життя та здоров’я особи.

10. Заволодіння зброєю при втечі припускає протиправне вилучення у власника або законного володільця предметів, перелічених у ст. 263 КК, і вчиняється одним із способів, зазначених у ст. 262 КК (ВВСУ. —2002. — № 4. — С. 2—9 вкладки). Якщо заволодіння зброєю мало місце за наявністю кваліфікуючих ознак, зазначених у ч. 2 чи ч. З ст. 262 КК, дії винного слід кваліфікувати і за ч. 2 ст. 393 КК, і за частинами 2 або 3 ст. 262 КК. Дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 393 КК не тільки в тих випадках, коли він незаконно заволодіває зброєю для її використання при втечі, а й коли таке заволодіння має на меті використання зброї після вчинення втечі.

11. Використання зброї при втечі припускає її застосування для подолання такої протидії втечі, що передбачалося або в дійсності мало місце. При цьому використанням зброї визнається як фактичне застосування її вражаючих властивостей для заподіяння шкоди життю чи здоров’ю інших осіб (співробітникам охорони, іншим засудженим), так і погроза її застосуванням. Якщо винний використовує при втечі ту зброю, яку він сам попередньо незаконно виготовив, придбав, носив або зберігав, його дії слід кваліфікувати за ст. 263 та ч. 2 ст. 393 КК (ВВСУ. — 2002. — № 4. - С. 2-9 вкладки).

12. Втеча, поєднана з насильством або погрозою його застосування, припускає застосування фізичного або психічного насильства як способу подолання дійсних або передбачуваних дій, що перешкоджають втечі. Якщо насильство виразилося в погрозі (у тому числі вбивством), застосуванні побоїв, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, дії винного кваліфікуються лише за ч. 2 ст. 393 КК.

13. Якщо фізичне насильство застосовувалося щодо засуджених або інших осіб, які не є працівниками правоохоронних органів, та виразилося в умисному вбивстві або заподіянні тяжких тілесних ушкоджень за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 393 КК, але й за ст. 115 чи ч. 2 ст. 121 КК. Заподіяння за тих самих умов тяжких тілесних ушкоджень без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 122 КК) охоплюється ознаками ч. 2 ст. 393 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Втеча, поєднана із вчиненням злочину, передбаченого ч. З ст. 350 КК, кваліфікується за сукупністю — ч. З ст. 350 та ч. 2 ст. 393 КК.

14. Якщо насильство при втечі застосовувалося щодо працівників правоохоронних органів у зв’язку з їхньою службовою діяльністю і виразилося в замаху на їхнє життя або умисному заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень, дії винного слід кваліфікувати не тільки за ч. 2 ст. 393, а й за ст. 348 КК або частинами 3 чи 4 ст. 345 КК. Втеча, поєднана з нападом на адміністрацію, також утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 392 КК та ч. 2 ст. 393 КК.

15. Втечу, поєднану із захопленням як заручника представника влади чи працівника правоохоронного органу, слід кваліфікувати за ст. 349 КК та ч. 2 ст. 393 КК. Втеча із захопленням у заручники іншої особи (ч. 1 ст. 147 КК) кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 393 КК, а якщо захоплення такого заручника вчинене за наявністю обставин, зазначених у ч. 2 ст. 147 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 393 КК.

16. Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає, що особа використовувала для незаконного залишення охоронюваної території підземний хід (лаз), проритий нею таємно від адміністрації. Строки підготовки підкопу, засоби, які для цього використовувалися, його довжина тощо значення для кваліфікації не мають.

17. Втеча, поєднана з пошкодженням інженерне-технічних засобів охорони вчиняється шляхом виведення з ладу або заподіяння майнової шкоди різним спеціальним спорудам, пристроям та приладам, які призначені для запобігання й сповіщення про втечу або які перешкоджають її вчиненню. Якщо пошкодження інженерно-технічних засобів охорони вчинене способом або спричинило наслідки, зазначені у ч. 2 ст. 194 КК, дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 та ч. 2 ст. 393 КК.

18. Вчинення втечі шляхом підкупу службових осіб або з використанням підроблених документів слід кваліфікувати за статтями 369 або 358 та ч. 1 ст. 393 КК.

19. Суб’єктивна сторона втечі характеризується прямим умислом.

20. Суб’єкт втечі — спеціальний. Ним може бути: а) особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту, б) особа, яка знаходиться у попередньому ув’язненні (взята під варту) як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосовано як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також особи, підозрювані у вчиненні злочину, щодо яких застосоване короткочасне затримання в порядку статей 106, 1061, 115 КПК, не є суб’єктами злочину, передбаченого ст. 393 КК. Співучасниками втечі можуть бути будь-які інші особи. Дії службової особи, яка використовує своє службове становище для сприяння втечі, слід кваліфікувати за статтями 365, 27 та частинами 1 або 2 ст. 393 КК.

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього —

карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню судових актів, порушує нормальну діяльність спеціалізованих лікувальних закладів, протидіє запобіганню злочинів і створює небезпеку для життя та здоров’я інших осіб.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 394 КК, є формальним, і його об’єктивна сторона полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закладу (далі — СЛЗ) або по дорозі до нього, яка являє собою самовільне залишення СЛЗ, вчинене особою, якій вироком, постановою або ухвалою суду призначені примусові заходи медичного характеру або примусове лікування (про поняття та ознаки втечі див. коментар до ст. 393 КК).

3. Місцем вчинення злочину є: а) спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров’я для лікування від наркоманії (див. ст. 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 р.); б) лікувально-трудові профілакторії для лікування від алкоголізму (див. «Інструкцію про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань» від 17 квітня 1999 р); в) спеціальні лікувальні заклади (установи), які здійснюють застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 20, статті 93, 94 КК).