КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Опис майна припускає складання певного його переліку шляхом виділення із загальної майнової маси конкретних предметів із зазначенням точного їх найменування і описом індивідуально-визначених, а в окремих випадках (наприклад, коли опису підлягають гроші) і родових ознак.

4. Арешт майна полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності — в обмеженні права користуватися майном чи в його вилученні та передачі на збереження іншим особам (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»). Арешт може провадитися без вилучення майна, а може супроводжуватись і його вилученням у власника чи володільця (наприклад, при обшуку або виїмці в порядку ст. 186 КПК), коли останній позбавляється можливості не лише розпоряджатися, але й користуватися майном.

5. Опис майна та його арешт завжди передують конфіскації майна, а арешт неможливий без опису. Однак майно може бути піддане опису й арешту і без подальшої його конфіскації. Так, згідно зі ст. 61 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. для охорони спадкового майна нотаріус провадить його опис та передає на збереження спадкоємцям або іншим особам, а відповідно до ч. З ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» судовий виконавець має право накласти арешт на майно боржника для забезпечення майнових зобов’язань.

6. Склад злочину, передбаченого ст. 388 КК, є формальним, його об’єктивна сторона злочину полягає в приховуванні майна, яке являє собою різні форми його утаювання та може бути вчинене як’шляхом дії, так і бездіяльності.

Утаювання майна полягає у використанні винним різних форм обману, які перешкоджають пред’явленню, видачі та вилученню майна (наприклад, переміщення майна в інше місце, передача іншим особам або його підміна, укладення фіктивних угод щодо його відчуження, неповідомлення інформації про місце його знаходження, надання підроблених документів про правовий статус майна тощо). Для відповідальності за ст. 388 КК не має значення, чи вчиняється приховування всього майна або його частки чи окремого предмета. Не має значення і місцезнаходження майна, яке може бути не тільки у власника, а й у інших осіб.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, спрямованого на приховування майна, незалежно від того, чи вдалося винному в дійсності приховати майно і чи був заподіяний таким приховуванням матеріальний збиток.

7. За статтею 388 КК настає відповідальність за приховування майна, яке лише підлягає конфіскації, але ще не конфісковане. Тому, якщо майно вже конфісковане (наприклад, вирок суду про конфіскацію набув чинності), воно стає власністю держави і його обертання (у тому числі привласнення шляхом утаювання) на свою користь слід розцінювати як викрадення такого майна, а дії винного кваліфікувати як злочин проти власності.

8. Інакше вирішується питання про опис та арешт майна, оскільки у ст. 388 КК встановлена відповідальність за приховування такого майна, яке вже заарештоване чи описане, а не того, яке лише передбачається описати та накласти на нього арешт. Тому приховування від опису й арешту такого майна, яке лише має бути піддане ним, тягне за собою відповідальність за ст. 388 КК лише за умови, якщо такий опис і арешт мали бути застосовані щодо майна, яке підлягає конфіскації.

Якщо опис та арешт передбачалося застосувати щодо майна, яке не підлягає конфіскації, а для забезпечення інших майнових вимог та виконання зобов’язань (наприклад, для забезпечення погашення заборгованості перед бюджетом, відшкодування заподіяного збитку, задоволення позовних вимог тощо), то приховування такого майна не може бути кваліфіковане за ст. 388 КК.

9. Відповідно до закону (ст. 126 КПК; ст. 61 Закону «Про нотаріат»; статті 55, 58 Закону «Про виконавче провадження») під час провадження опису, арешту та вилучення майна як приватні особи, так і представники організацій, яким це майно передається (ввіряється) на збереження, попереджаються під розписку про відповідальність за його незбереження та приховування. Тому обов’язковою умовою відповідальності за приховування майна, яке піддане опису й арешту, є наявність оформленого у встановленому законом порядку попередження про відповідальність за це діяння. У противному разі відповідальність за ст. 388 КК за приховування такого майна виключається.

10. Злочин, передбачений ст. 388 КК, слід відрізняти за своїм предметом та об’єктивною стороною від порушення обов’язків щодо охорони майна, відповідальність за яке встановлена у ст. 197 КК. При цьому слід враховувати таке: а) якщо за ст. 388 КК предметом злочину може бути тільки те майно, яке підлягає конфіскації або передане на збереження у зв’язку з його описом та арештом, то за ст. 197 КК — будь-яке інше (чуже) майно, збереження якого доручене винному; б) якщо за ст. 388 КК об’єктивна сторона злочину виражається тільки в приховуванні майна, а злочин визнається закінченим з моменту вчинення цього діяння, то за ст. 197 КК об’єктивна сторона злочину може полягати в порушенні й інших обов’язків щодо збереження майна, а злочин визнається закінченим лише з настанням тяжких наслідків для його власника.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом.

12. Суб’єктом приховування майна, яке підлягає конфіскації, може бути будь-яка особа, в якої знаходиться це майно. Суб’єктом приховування майна, яке вже описане й заарештоване, може бути лише та особа, якій це майно передане на збереження у встановленому законом порядку. Цією особою може бути як власник майна, так і інша особа (наприклад, родич) або представник якої-небудь організації (наприклад, домоуправління).

13. Особа не втрачає права власності на майно, яке лише описане й заарештоване. Тому, якщо привласнення чи розтрата такого майна вчиняється його власником, який у такий спосіб намагається приховати його (наприклад, від можливої конфіскації), вчинене охоплюється ознаками ст. 388 КК і додаткової кваліфікації не потребує. Якщо шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем таким майном заволодіває інша особа (не власник), якій воно передане на відповідальне збереження, дії винного слід кваліфікувати за ст. 191 КК. Знищення чи пошкодження майна, що підлягає конфіскації або піддане опису та арешту, кваліфікується за ст. 194 КК.

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку та належне застосування призначеного ним покарання, протидіє досягненню цілей, що стоять перед покаранням.

2. Згідно з ч. 5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком, є злочином і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.

За статтею 389 КК настає відповідальність за ухилення від таких не пов’язаних з позбавленням волі видів покарань, як штраф (ст. 53 КК), позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), громадські (ст. 56 КК) та виправні (ст. 57 КК) роботи.

3. Склад злочину, передбаченого ст. 389, є формальним, і його об’єктивна сторона полягає в ухиленні від покарання, яке являє собою невиконання обов’язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до цього покарання обвинувальним вироком суду, який набув чинності.

Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилитися від виконання обов’язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення про це органів, що виконують покарання, приховування доходів при несплаті штрафу), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез’явлення до місця відбування громадських робіт, несплата штрафу у встановлений для цього строк).

З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від виконання обов’язку відбути покарання, призначеного цим вироком, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.

4. Ухилення від сплати штрафу може виражатися: у відмові сплатити штраф, призначений вироком суду як основне або додаткове покарання;

у його несплаті у встановлений для цього судом строк; у зміні місця роботи або проживання з метою ухилитися від сплати штрафу; у приховуванні доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення для примусового погашення заборгованості зі сплати штрафу тощо.