КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

7. За частиною 2 ст. 384 КК злочин кваліфікується за умови, якщо він:

а) пов’язаний з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК); б) пов’язаний із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. п. 6 коментарю до ст. 383 КК); в) вчинюється з корисливих мотивів, тобто з прагнення одержати певну вигоду майнового характеру чи позбутися матеріальних витрат.

8. Лише за ч. 2 ст. 384 КК слід кваліфікувати і дії судового експерта, який дає неправдивий висновок за незаконну винагороду (внаслідок підкупу), оскільки він не наділений повноваженнями службової особи, які зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 КК (див. пункти 19—26 коментарю до Розділу XVII КК). Такий висновок обумовлений тим, що:

1) судовий експерт залучається до участі у процесі лише як фахівець у певній галузі знань і здійснює при цьому дослідження, використовуючи не службове становище, а лише свої професійні, науково-технічні або інші спеціальні навички та знання (частини 1 та 2 ст. 75 КПК);

2) у висновку експерт не може виходити за межі своїх спеціальних знань (ч. 2 ст. 75 КПК), а сам висновок не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК), не є обов’язковим для судово-слідчих органів (ч. 4 ст. 75 КПК) і підлягає оцінці на загальних підставах (ч. 1 ст. 67 КПК), нарівні з іншими доказами;

3) експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ч. З ст. 75 КПК), навіть якщо є працівником (представником) державної експертної установи;

4) як у КК (статті 384, 385, 386), так і в КПК (статті 77, 196, 295), а також і в ЦПК (статті 58, 177) вказується на відповідальність судового експерта не за службові, а лише за відповідні злочини проти правосуддя. Якщо завідомо неправдивий висновок експерта містив би ознаки службового зловживання (ст. 364 КК), а при даванні його за винагороду — одержання хабара (ст. 368 КК), то вказівки, що містяться у КК, КПК та ЦПК про відповідальність судового експерта тільки за злочини против правосуддя, були б зайвими. Лише за наявністю певних зазначених у законі умов дії судового експерта, який дає завідомо неправдивий висновок за незаконну винагороду, можуть бути кваліфіковані за ст. 354 КК (див. коментар до ст. 354 КК).

9. Суб’єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки особа завідомо усвідомлює неправдивість відомостей, що містяться в її показаннях, висновку чи перекладі, і бажає їх надати. Мотиви та мета можуть бути різними (за ч. 2 ст. 384 КК — корисливі мотиви) і на кваліфікацію злочину за ст. 384 КК не впливають.

10. Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчиняються з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, раніше вчиненого членом сім’ї, близьким родичем або самою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, переклад), вчинене на підставі ч. 2 ст. 385 КК не містить ознак складу злочину, передбаченого ст. 384 КК. Якщо дії, зазначені у ст. 384 КК, здійснюються з метою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчиненого іншою особою, вчинене слід кваліфікувати тільки за ст. 384 КК (див. коментар до ст. 396 КК). Якщо неправдиві показання (висновок, переклад) здійснюються особою під примушуванням, відповідальність за яке передбачена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може бути кваліфіковане за ст. 384 КК лише за умови, коли відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК (див. коментар до статей 39—41 КК).

11. Суб’єкт злочину — спеціальний’, свідок, потерпілий, експерт або перекладач у кримінальному чи цивільному процесі. Однак за ст. 384 КК не можуть нести відповідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які давали завідомо неправдиві показання, висновок чи переклад з тієї справи, за якою вони надалі були притягнуті до кримінальної відповідальності як обвинувачені;

в) співучасники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальна справа щодо кожного з них розслідувалася та розглядалася в окремому провадженні; г) свідок, потерпілий, експерт та перекладач, які беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання —

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства щодо одержання необхідних доказів, ускладнює здійснення діяльності щодо відправлення правосуддя, перешкоджає встановленню істини у справі та постанов-ленню дійсно правосудного судового акта.

2. Склад злочину, передбаченого у ч. 1 ст. 385 КК, є формальним, його об’єктивна сторона виражається в бездіяльності, яка являє собою відмову: а) свідка від давання показань; б) експерта від виконання обов’язків з надання висновку; в) перекладача від виконання обов’язків щодо здійснення перекладу. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення цими особами хоча б одного із зазначених діянь.

3. На всіх стадіях кримінального та цивільного процесу свідок (статті 167, 302 КПК, ст. 182 ЦПК), експерт (статті 196, 295 КПК, ст. 177 ЦПК) та перекладач (ст. 128 КПК, ст. 167 ЦПК) попереджаються про відповідальність за відмову від виконання покладених на них обов’язків. Наявність такого попередження та його належне процесуальне оформлення, з одного боку, є обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 385 КК, а з іншого — відрізняє цей злочин від ухилення від з’явлення (нез’явлення) до органів дізнання, досудового слідства чи до суду, яке тягне за собою лише адміністративну відповідальність за статтями 1853, 1854 КпАП. Ухилення свідка, експерта чи перекладача від з’явлення до відповідних органів тягне за собою лише адміністративну відповідальність навіть у тому випадку, якщо встановлено, що метою такого нез’явлення було небажання особи давати показання, проводити експертизу чи здійснювати переклад за умови, якщо винного не було до цього попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов’язків.

4. Під відмовою від виконання дій, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, слід розуміти ухилення особи, викликаної як свідок, призначеної експертом або перекладачем, від виконання процесуального обов’язку давати показання, проводити експертне дослідження чи здійснювати переклад за відсутністю поважних причин, які перешкоджали 6 виконанню цього обов’язку.

5. Відмова від виконання дій, зазначених у ч. 1 ст. 385 КК, може виявлятися: а) у відкритій, ясно вираженій та категоричній заяві винного (в усній чи письмовій формі) про своє небажання давати показання, проводити експертизу або здійснювати переклад у цілому чи в якійсь частині; б) у неправдивій заяві про відсутність інформованості у справі або про неможливість здійснити експертизу чи переклад; в) в замовчуванні окремих фактів та обставин у показаннях, експертному висновку чи перекладі. Неправдива заява про відсутність інформованості або неможливість здійснення експертизи чи перекладу, а також замовчування окремих фактів та обставин не можуть кваліфікуватися за ст. 384 КК, оскільки в цих випадках відсутні будь-які дії і особа лише замовчує відомі їй факти та обставини, що є способом відмови від виконання обов’язків (див. п. 4 коментарю до ст. 384 КК).

6. Свідок, експерт та перекладач несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК, якщо відмова від виконання покладених на них обов’язків має місце при провадженні дізнання, досудового слідства, судочинства з цивільних чи кримінальних справ та при розслідуванні тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції України). Експерт та перекладач несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК і у тому випадку, якщо відмовляються від виконання покладених на них обов’язків при провадженні виконання актів органів дізнання, досудового слідства і суду (статті 14 та 15 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.). За наявністю на боці свідка, експерта або перекладача поважних причин (погане самопочуття, недостатність матеріалів, наданих для висновку чи перекладу, тощо), які перешкоджають виконанню цими особами покладених на них обов’язків, відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК виключається. Такими поважними причинами можуть бути і різні форми примушування зазначених осіб до відмови від виконання обов’язків. У цих випадках відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК можлива лише за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК (див. коментар до цих статей).