КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає нормальній діяльності органів досудового слідства і суду, істотно ускладнює одержання ними достовірних доказів та істинних висновків при виконанні діяльності, пов’язаної із здійсненням правосуддя.

2. Склад злочину, передбаченого в ст. 383 КК, є формальним, його об’єктивна сторона вичерпується дією, яка становить неправдиве, тобто таке, що не відповідає дійсності, повідомлення про вчинення злочину, яке направлене суду, прокурору, слідчому або органу дізнання.

Повідомлення про злочин має бути неправдивим, тобто не відповідати дійсності чи в повному обсязі, чи хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися події злочину, особи, що нібито його вчинила; можуть бути пов’язані з обвинуваченням у злочині, який дійсно мав місце, але був вчинений не тією особою, яка обвинувачується; можуть полягати в неправдивому обвинуваченні особи у більш тяжкому злочині тощо. Ці відомості можуть стосуватися й окремих обставин вчинення злочину (місця, часу, застосованих засобів тощо). Однак неправдивість повідомлення стосується лише фактичних обставин, а не їх юридичної оцінки. Якщо особа повідомляє дійсні відомості, але помиляється щодо їх юридичної оцінки (кваліфікації), то ознаки злочину, передбаченого ст. 383 КК, відсутні.

Не може бути кваліфіковане за ст. 383 КК і так зване «самообмовляння», коли особа удавано обвинувачує саму себе у вчиненні злочину, оскільки навіть після порушення кримінальної справи давання підозрюваним чи обвинувачуваним завідомо неправдивих показань, у тому числі самообмовлян-ня, не тягне за собою відповідальності.

3. Змістом повідомлення мають бути відомості про вчинення злочину, а не адміністративного чи дисциплінарного проступку. При цьому неправдиве повідомлення про злочин може бути пов’язане з обвинуваченням як у закінченому, так і в незакінченому злочині.

4. Повідомлення може бути здійснене у будь-якій формі (усно, письмово, по телефону, від власного імені, анонімно чи від імені іншої особи) і має бути направлене тільки органам (службовим особам), що наділені за законом правом на порушення кримінальної справи. Тому повідомлення про злочин, надане іншим органам чи особам, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 383 КК, оскільки в цьому випадку не заподіюється шкода інтересам правосуддя.

5. Злочин визнається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення про злочин до суду, прокурора, слідчого чи органу дізнання, незалежно від того, порушена кримінальна справа чи ні.

6. За частиною 2 ст. 383 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо воно: а) пов’язане з обвинуваченням особи у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК);

б) пов’язане із штучним створенням доказів обвинувачення (підроблення речових доказів та документів, лжесвідчення тощо); в) вчинене з корисливих мотивів, тобто з прагнення одержати майнову вигоду чи позбутися певних матеріальних витрат.

7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом, оскільки вказівка закону на завідомо неправдивий характер повідомлення припускає достовірне знання винним того, що ним повідомляються відомості, які не відповідають дійсності. Помилкова думка особи про характер відомостей, які нею повідомляються (тобто її впевненість у тому, що відомості відповідають дійсності), виключає відповідальність за ст. 383 КК.

8. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо завідомо неправдиве повідомлення направляє службова особа, яка використовує для цього своє службове становище, її дії слід кваліфікувати за ст. 364 КК. Якщо злочин, передбачений ст. 383 КК, одночасно містить ознаки діяння, передбаченого ст. 259 КК, то вчинене заподіює шкоду не тільки інтересам правосуддя, а й громадській безпеці, тому в цьому випадку дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених у статтях 259 та 383 КК (див. коментар до ст. 259 КК).

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудово-го слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, —

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, —

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для

об’єктивного, повного та всебічного розслідування і розгляду кримінальних та цивільних справ, перешкоджає встановленню істини та постановленню правосудного судового акта.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 384 КК, є формальним, його об’єктивна сторона може бути виражена в одній з таких дій: а) неправдивих показаннях свідка чи потерпілого; б) неправдивому висновку експерта; в) неправильному перекладі, зробленому перекладачем. Кожна з цих дій утворює закінчений злочин.

3. Відповідальність за ст. 384 КК настає, якщо показання, висновок чи переклад є неправдивими, тобто повністю або частково не відповідають дійсності.

Неправдиві показання свідка (лжесвідчення) чи потерпілого полягають у повідомленні недостовірних відомостей про факти та обставини, що мають значення для вирішення кримінальної чи цивільної справи.

Висновок експерта є неправдивим, якщо у ньому невірно викладений хід дослідження, зроблені завідомо неправильні висновки, перекручені певні факти та обставини.

Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, документів або інших матеріалів (наприклад, жестів і міміки глухонімих), що підлягають перекладу.

4. Злочин може бути вчинений тільки шляхом активної поведінки — дії, оскільки для його об’єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи потерпілий — у своїх показаннях, експерт — у висновку, а перекладач — у перекладі діяли певним чином — повідомляли які-небудь неправдиві відомості, що стосуються тих чи інших обставин справи. Невчинення таких дій (неповідомлення відомостей), яке виражається в повному чи частковому замовчуванні яких-небудь фактів та обставин у показаннях, експертному висновку чи перекладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК, оскільки є бездіяльністю і однією з форм відмови від давання показань, відповідальність за яку настає за ч. 1 ст. 385 КК (див. пункти 4 та 5 коментарю до ст. 385 КК).

5. Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б однієї з дій, зазначених у ст. 364 КК, а момент його закінчення у кожному конкретному випадку залежить від тієї стадії кримінального чи цивільного процесу, на якій давалися неправдиві показання, був наданий неправдивий висновок або зроблений неправильний переклад.

6. Відповідальність за ст. 384 КК, настає лише за наявності таких умов:

1) дії винного мають бути вчинені у конкретній обстановці — при провадженні дізнання, досудового слідства та судочинстві з кримінальних чи цивільних справ, а також при розслідуванні тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції України). Причому дізнання, досудове слідство та судочинство включають і діяльність, яка пов’язана з виконанням актів, що приймаються цими органами. Тому експерт і перекладач попереджаються про відповідальність за давання завідомо неправдивих висновку чи перекладу й у тому випадку, коли вони беруть участь у виконавчому провадженні (статті 14 та 15 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.);

2) показання, висновок чи переклад мають містити відомості про факти та обставини, що підлягають встановленню та дослідженню з кримінальної або цивільної справи і які мають значення для правильного їх вирішення та постановлення правосудного судового акта;

3) показання, висновок чи переклад мають виходити від осіб, яких у встановленому законом процесуальному порядку попереджено про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань (статті 167, 171, 302 КПК, ст. 182 ЦПК), неправдивий висновок (статті 196, 295 КПК, ст. 177 ЦПК) або неправильний переклад (статті 128, 285 КПК, ст. 167 ЦПК).