КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

6. Суб’єкт злочину — спеціальний. До числа таких суб’єктів закон насамперед відносить три категорії службових осіб: а) особу, яка прийняла рішення про застосування заходів безпеки; б) особу, яка здійснювала (застосовувала) ці заходи (див. п. 7 коментарю до ст. 380 КК); в) особу, якій рішення про застосування заходів безпеки стало відоме у зв’язку з її службовим становищем. До суб’єктів закон відносить також і особу, яку було взято під захист.

До осіб, яким про заходи безпеки стало відомо у зв’язку з їхнім службовим становищем, належать службові особи підприємств, установ та організацій, які за родом своєї діяльності надають офіційне сприяння органам, що приймають рішення про заходи безпеки або здійснюють їх, чи службові особи, які сприяють саме тим особам, що взяті під захист (наприклад, надають технічні засоби захисту, замінюють документи чи здійснюють переселення осіб, взятих під захист, тощо). Зазначені особи зобов’язані зберігати в таємниці довірені їм відомості внаслідок свого службового обов’язку. Інші особи (як службові, так і приватні), які розголошують відомості про заходи безпеки, що стали їм відомі неофіційним шляхом (наприклад, з розмов і чуток), не можуть нести відповідальність за ст. 381 КК.

Особа, взята під захист, може бути суб’єктом злочину за наявністю двох умов: а) по-перше, вона повинна бути попереджена про відповідальність і дати письмове зобов’язання (підписку) про нерозголошення відомостей про заходи захисту. У противному разі правового обов’язку зберігати їх у таємниці, а отже, і нести відповідальність за їх розголошення у неї не виникає; б) по-друге, така відповідальність можлива лише у випадку, коли шкода здоров’ю або інші тяжкі наслідки були заподіяні іншим особам, також взятим під захист, а не тій особі, яка сама взята під захист і розголосила відомості про прийняті щодо неї заходи безпеки. Якщо шкода була заподіяна тільки особі, яка була взята під захист і сама розголосила відомості про заходи безпеки, то її відповідальність за ст. 381 КК виключається.

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню —

карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, —

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Відповідно до Конституції України (ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. З ст. 129) одним із основних принципів судочинства є обов’язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов’язковими до виконання на всій території України. Недотримання цього принципу порушує нормальну діяльність органів правосуддя, перешкоджає виконанню судових актів і тягне за собою відповідальність за злочин, передбачений ст. 382 КК, який є спеціальним видом службового зловживання, тому статті 364 та 382 КК співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми (див. п. З коментарю до Розділу XVII КК).

2. Предметом злочину є судовий акт органів правосуддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який набрав законної сили і який постановляється:

а) з будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних); б) будь-яким судом (господарським, загальної юрисдикції, спеціалізованим); в) будь-якою судовою інстанцією (першою, апеляційною, касаційною).

3. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є формальним, а його об’єктивна сторона вичерпується діянням, з моменту вчинення якого злочин визнається закінченим і яке полягає: а) або в невиконанні судового акта, б) або в перешкоджанні його виконанню. З моменту невиконання судового акта злочин набуває триваючого характеру.

Невиконання судового акта є бездіяльністю, яка означає незастосування службовою особою передбачених законом і цим судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо на цю службову особу покладено обов’язок і вона має реальну можливість виконати цей судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними: пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі (наказ, розпорядження, повідомлення) небажання його виконати. Невиконання може мати і характер ухилення, коли службова особа відкрито не відмовляється від виконання судового акта, однак вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає судового виконавця, направляє документ не за адресою тощо).

Перешкоджання виконанню судового акта виявляється в активній поведінці особи (дії) і становить протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану шляхом використання службового становища з метою недопущення його виконання (заборона підлеглим виконувати судовий акт, підкуп або обман судового виконавця, погрози або насильство щодо нього тощо). Якщо перешкоджання виконанню судового акта пов’язане із вчиненням інших злочинів (наприклад, даванням хабара, спричиненням шкоди здоров’ю), дії службової особи кваліфікуються за сукупністю злочинів.

4. За частиною 2 ст. 382 КК відповідальність настає, якщо злочин: а) вчиняється службовою особою, яка посідає відповідальне або особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК); б) вчиняється особою, раніше судимою (рецидив) за злочин, передбачений ст. 382 КК (див. коментар до ст. 34 КК); в) заподіює істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (див. пункти 3 та 4 примітки до ст. 364 КК та пункти 7—11 коментарю до Розділу XVII КК).

5. У частині 3 ст. 382 КК встановлена відповідальність за невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини. Відповідальність за це діяння обумовлена тим, що Законом України від 17 липня 1997 р. ратифікована «Конвенція про захист прав і основних свобод людини» 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Конвенції. У розділі II цього Протоколу закріплений статус Європейського суду з прав людини та зазначено (ст. 46), що Високі Договірні Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами (Міжнародні договори України про правову допомогу: Офіційне видання. — Ужгород. — 2000. — С. 199—234). На обов’язковість виконання рішень Європейського Суду з прав людини вказується і в п. 13’ ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 24. - Ст. 227).

6. Суб’єктивна сторона злочину за умови, якщо він не тягне наслідків (ч. 1 ст. 382 КК) — тільки прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 382 КК, може бути виражене як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. В цілому злочин вважається умисним.

7. Суб’єкт злочину спеціальний: ним може бути будь-яка службова особа, яка внаслідок свого службового становища зобов’язана та має реальну можливість виконати відповідний судовий акт. Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за іншими статтями КК (наприклад, статті 164, 165, 389, 390, 393, 394). Невиконання судового акта службовою особою може містити й ознаки спеціальних складів злочинів, передбачених статтями 172, 173 та 175 КК (див. коментар до цих статей). За певних умов можлива сукупність цих діянь та злочину, передбаченого ст. 382 КК.

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.