КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину — виправна установа, призначена для відбування (виконання) покарань у виді обмеження або позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинила вона які-небудь наслідки.

4. Під тероризуванням засуджених слід розуміти застосування до них фізичного насильства (побоїв, мордувань, катувань, тілесних ушкоджень) або погрози їх застосування (у тому числі погрози вбивством) з метою примусити засуджених відмовитися від сумлінного ставлення до праці, дотримання правил режиму та внутрішнього розпорядку або з метою підкорити їх своїм незаконним вимогам, змусити виконувати обов’язки, покладені на винного, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов’язків зі зміцнення дисципліни та порядку у виправній установі чи глумі та знущанні над засудженими з метою їх залякування та перешкоджання виконанню покарання.

Застосування фізичного насильства, погроз або знущань над засудженими, насильницьке заволодіння їхнім майном на ґрунті особистих неприязних стосунків або з інших спонукань, що не мають на меті дезорганізацію роботи виправної установи, не може бути кваліфіковане за ст. 392 КК і має наслідком відповідальність за злочини проти особи чи власності.

5. Під нападом на адміністрацію слід розуміти вчинення насильницьких дій (незаконне позбавлення волі, заволодіння зброєю, завдання побоїв, застосування мордувань, катувань, заподіяння тілесних ушкоджень), а також погрозу застосування насильства (у тому числі погроза вбивством) щодо представників адміністрації (хоча б одного з них) у зв’язку з їхньою службовою діяльністю. Такі дії також вчиняються або з метою протидії (перешкоджання) законній діяльності адміністрації, або з мотивів помсти за таку діяльність.

6. Погроза насильством може розглядатись як один із способів нападу лише за умови, якщо є реальні підстави побоюватися негайного її приведення у виконання. Якщо погроза є обіцянкою застосувати насильство лише у майбутньому (наприклад, після звільнення від покарання), такі дії не можуть кваліфікуватися за ст. 392 КК і за наявністю необхідних підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 345 КК (див. коментар до ст. 345 КК).

7. Тероризування засуджених чи напад на адміністрацію, поєднані з незаконним позбавленням волі, умисним завданням побоїв, застосуванням мордувань та катувань, заподіянням легких, середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ознаками ст. 392 КК і додаткової кваліфікації не потребують. Якщо тероризування або напад виразилися в умисному вбивстві потерпілого, дії винного слід кваліфікувати за статтями 115 та 392 КК. Якщо вчинення зазначених дій супроводжувалося захопленням заручників, без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 147 КК), вчинене охоплюється ознаками ст. 392 КК й додаткової кваліфікації не потребує. Захоплення заручників за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 147 КК) або передбаченого ст. 349 КК слід кваліфікувати за сукупністю із ст. 392 КК.

8. Під організацією (створенням) організованої групи слід розуміти створення з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію такої злочинної групи, яка відповідає ознакам ч. З ст. 28 КК. Діяльність організатора такої групи характеризується ознаками, передбаченими у ч. З ст. 27 КК (див. коментар до статей 27 та 28 КК).

9. Активна участь в організованій групі припускає такі дії учасника групи, які охоплюються ознаками ч. З ст. 28 КК і можуть виражатися у схилянні окремих засуджених до тероризування інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукуванні необхідних засобів чи знарядь злочину, безпосередньої участі у нападах та в інших подібних діях, спрямованих на реалізацію плану організованої групи. За статтею 392 КК карається не будь-яка, а лише активна участь в організованій групі.

10. Створення організованої групи та активна участь у ній визнаються закінченим злочином навіть у тому випадку, коли така група ще не вчинила намічених злочинних дій. У таких випадках відповідальності за статтею 392 КК підлягають організатори та активні учасники групи. Створення у виправній установі злочинної організації або озброєної банди слід кваліфікувати тільки за статтями 255 або 257 КК.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою. При створенні організованої групи та активній участі у ній метою є тероризування засуджених чи напад на адміністрацію, а в цілому мета злочину — дезорганізувати роботу виправної установи та перешкодити здійсненню діяльності щодо виконання покарання.

12. Суб’єкт злочину — спеціальний: засуджений, який відбуває покарання у виді обмеження волі (ст. 61 КК), позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) чи довічне позбавлення волі (ст. 64 КК). Якщо співучасником злочину є особа, яка не відбуває ці покарання, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною статей 27 та 392 КК.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він протидіє виконанню вироку або заходу процесуального примусу, реалізації цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи та посягає на особисту безпеку і здоров’я осіб, які забезпечують виконання покарання і заходів процесуального примусу.

2. Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК є формальним, і його об’єктивна сторона виражається у втечі, що здійснюється будь-яким способом (але тільки шляхом дій), і являє собою самовільне, тобто незаконне, тимчасове або постійне залишення місця позбавлення волі або тримання під вартою, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, арешту або знаходиться в попередньому ув’язненні.

3. З об’єктивної сторони втеча характеризується низкою ознак:

1) вона може бути здійснена тільки під час відбування покарання у виді позбавлення волі (статті 63, 64 КК), арешту (ст. 60 КК) або у період тримання особи під вартою (статті 155, 156, 1563, 343, 434 КПК) як запобіжного заходу;

2) втеча завжди пов’язана із залишенням особою лише певного місця — охоронюваної території виправної установи з виконання позбавлення волі (ст. 12 ВТК), арешту (статті 100 та 105 ВТК) або установи для попереднього ув’язнення (див. ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення» від ЗО червня 1993 р. (ВВР. - 1993. - № 35. - Ст. 360). При цьому втеча може бути вчинена не тільки безпосередньо з цих установ, але і з-під конвою, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний або засуджений доставляються до слідчо-судових органів; знаходиться під охороною в автомашині або потязі, кабінеті слідчого, залі суду; етапується до місця відбування покарання; виконує роботи за межами території виправної установи тощо;

3) залишення зазначених установ при втечі завжди є самовільним, оскільки має незаконний характер і вчиняється або без дозволу певного, уповноваженого на це органу чи особи, або за відсутності законних підстав. Цією ознакою втеча відрізняється від злочину, передбаченого ч. З ст. 390 КК, при вчиненні якого засуджений одержує офіційний дозвіл на тимчасовий виїзд за межі виправної установи (див. коментар до ст. 390 КК);

4) втечею визнається не тільки постійне, але й тимчасове самовільне залишення відповідних місць, навіть якщо засуджений має на меті у майбутньому добровільно туди повернутися;

5) втеча може бути здійснена будь-яким способом: таємно чи відкрито;

з використанням підкупу, обману, підроблених документів; із застосуванням зброї, насильства або погрозою його застосування; з пошкодженням чи без пошкоджень інженерно-технічних засобів охорони тощо. Залежно від способу втечі дії винного можуть бути кваліфіковані за частинами 1 чи 2 ст. 393 КК або потребують додаткової кваліфікації.

6) відповідальність за втечу можлива лише за умови, якщо судовий акт про засудження особи до позбавлення волі, арешту або взяття її під варту набув законної сили і доведений до відома особи у встановленому законом порядку. Якщо втеча вчинена особою під час незаконного позбавлення її волі або тримання під вартою, то її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 393 КК. Особа не може бути засуджена за втечу з-під варти, доки судом не буде доведено її провину у вчиненні того злочину, за який було обрано такий запобіжний захід.