КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

для попереднього вирішення питання про працевлаштування і побутове влаштування після звільнення; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, що вимагають присутності засудженого (ст. 1072 ВТК). Засуджені до обмеження волі можуть отримати дозвіл на виїзд до близьких родичів у святкові, неробочі, вихідні дні або у відпустку строком до дванадцяти діб як захід заохочення (ст. 10710 ВТК).

В усіх зазначених випадках неповернення особи до місця обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення засудженого від подальшого відбування покарання, що тягне за собою відповідальність за ст. 390 КК, Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у статтях 39 та 40 КК), відповідальність особи за частинами 2 чи 3 ст. 390 КК виключається.

7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю тільки прямого умислу і спеціальної мети — ухилитися від відбування покарання.

8. Суб’єкт злочину — спеціальний: за ч. 1 ст. 390 КК особа, яка засуджена та відбуває покарання у виді обмеження волі, а за частинами 2 та З ст. 390 КК — яка відбуває обмеження (ч. 2) або позбавлення (ч. 3) волі на певний строк і отримала дозвіл на короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи.

Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку, досягненню цілей покарання та порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку суду та призначеного цим вироком покарання.

2. Потерпілими від злочину є представники адміністрації кримінально-виконавчої (виправної) установи, до яких належать службові особи виправних установ, які відповідно до статей 71 та 10713 ВТК мають право застосовувати до засудженого передбачені законом (статті 67, 107” ВТК) заходи дисциплінарного стягнення. Непокора або протидія іншим особам, що не є представниками адміністрації (наприклад, особам, які здійснюють загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених), тягне за собою лише дисциплінарну відповідальність (статті 67, 107” ВТК).

3. Склад злочину, передбаченого ст. 391 КК, є формальним, і його об’єктивна сторона виражається як у діях, так і в бездіяльності, що являють собою: а) злісну непокору законним вимогам адміністрації; б) іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину — кримінально-виконавча (виправна) установа, де відбувається обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення (ст. 63 КК) волі.

4. Під злісною непокорою (бездіяльність) вимогам адміністрації слід розуміти відкриту, демонстративну та виражену у зухвалій формі відмову засудженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених законних вимог або розпоряджень представника адміністрації, який на підставі свого службового становища має право висувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов’язаний і має можливість їх виконати.

Така непокора може виявлятися: в неодноразовій відмові від роботи без поважних причин; невиконанні вимог про припинення порушень режиму відбування покарання або правил внутрішнього розпорядку; у демонстративних та зухвалих заявах і обіцянках продовжувати допускати порушення тощо. Якщо представник адміністрації не звертався до засудженого з конкретними вимогами про припинення порушень, то вчинене засудженим діяння не може бути кваліфіковане за ст. 391 КК.

5. Інша протидія адміністрації в здійсненні її функцій (дія) виражається у вчиненні винним різних дій, спрямованих на перешкоджання нормальній роботі та навчанню засуджених, проведенню різних заходів відповідно до правил внутрішнього розпорядку (організація страйків та активна участь у них; зрив культурно-масових заходів та процесу навчання засуджених; неодноразові порушення розпорядку дня; псування обладнання та інвентаря тощо). Якщо протидія адміністрації у здійсненні її функцій виражається у тероризуванні засуджених, нападі на адміністрацію або в створенні з цією метою організованої групи чи активній участі в ній, дії винного слід кваліфікувати лише за ст. 392 КК (див. коментар до цієї статті).

6. Злісна непокора або інша протидія вимогам адміністрації тягне за собою відповідальність за ст. 391 КК лише в тому випадку, якщо вона була вчинена протягом року після накладення на винного дисциплінарного стягнення у виді його переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за допущене ним порушення вимог режиму відбування покарання (статті 47, 67, 107” ВТК). Вчинення непокори або протидії після закінчення року з дня відбування такого стягнення виключає відповідальність за ст. 391 КК, оскільки особа визнається такою, що не має стягнення.

7. Кримінальна відповідальність за ст. 391 КК можлива лише у випадках, коли вимоги представника адміністрації до засудженого мали законний характер, а порушення, допущені винним, не були малозначними. Тому відмова виконати незаконні вимоги чи протидія таким розпорядженням виключає відповідальність за ст. 391 КК. Вчинення засудженим малозначного про-ступка (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тягне за собою лише застосування заходів дисциплінарного стягнення (статті 67 та 107” ВТК).

Якщо особу засуджено за ст. 391 КК за злісну непокору чи протидію адміністрації, яку вона вчинила під час незаконного обмеження або позбавлення її волі, вирок підлягає скасуванню, а справа припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК.

8. Із суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

9. Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, яка відбуває покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) або позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) та за порушення вимог режиму була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу або переводилася на більш суворий режим відбування покарання.

Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ

Тероризування у виправних установах засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів та установ кримінально-виконавчої системи, перешкоджає досягненню цілей покарання, а також посягає на особисту безпеку та здоров’я як представників адміністрації кримінально-виконавчих установ, так і засуджених.

2. Потерпілими від злочину можуть бути дві категорії осіб: а) засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі; б) представники адміністрації виправних установ.

Під засудженими у ст. 392 КК розуміються особи, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі незалежно від їхньої поведінки (стали чи ні вони на шлях виправлення) у виправній установі.

До представників адміністрації належать як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення та стягнення щодо засуджених (статті 71, 10713 ВТК), так і інші особи начальницького складу; військовослужбовці, що несуть службу з охорони та нагляду; особи, які здійснюють у виправних установах медичне обслуговування, культурно-просвітну роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання; адміністративний та інженерно-технічний персонал цих установ. Напади, здійснені у виправних установах на працівників правоохоронних органів чи суддів, а також інших осіб, діяльність яких хоч і пов’язана зі здійсненням правосуддя, але які не є представниками адміністрації (наприклад, адвокатів), слід кваліфікувати за статтями 342, 345, 348, 349, 377, 379, 398 та 400 КК.

3. З об’єктивної сторони злочин вчиняється лише шляхом активної поведінки — дії, яка виражається в одній з таких форм: а) тероризуванні засуджених; б) нападі на адміністрацію; в) організації (створенні) організованої групи для тероризування засуджених або нападу на адміністрацію; г) активній участі у такій (організованій) групі.