Рейтинговые книги
Читем онлайн КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 365 366 367 368 369 370 371 372 373 ... 405

3. Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя, під яким слід розуміти закінчене вбивство або замах на вбивство потерпілого, вчинені у зв’язку з його законною діяльністю з надання правової допомоги (див. коментар до статей 379, 397, 398 КК). При замаху на вбивство посягання визнається закінченим з моменту вчинення винним діяння, безпосередньо спрямованого на позбавлення життя потерпілого, незалежно від того, чи був такий замах закінченим (ч. 2 ст. 15 КК) або незакінченим (ч. З ст. 15 КК). Створення умов для вчинення посягання (підшукування засобів, знарядь, розробка плану, змова співучасників тощо) являє собою готування до посягання на життя і кваліфікується за ч. 1 ст. 14 та ст. 400 КК. Погроза вбивством, висловлена щодо потерпілого, але не пов’язана із вчиненням будь-яких конкретних дій, спрямованих на її реалізацію, не може кваліфікуватися як готування до посягання на життя і підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 398 КК.

4. Посягання на життя (ст. 400 КК) є спеціальним видом умисного вбивства, передбаченого п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, тому ідеальна сукупність цих злочинів виключається. Однак, якщо посягання на життя вчинене за наявністю в діянні винного інших кваліфікуючих ознак вбивства, передбачених у ч. 2 ст. 115 КК, вчинене слід кваліфікувати не тільки за ст. 400 КК, а й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (див. п. 12 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р, (ВВСУ. - 2003. - № 1. - С. 39). Зокрема, посягання на • життя, вчинене за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115 та ст. 400 КК. Якщо посягання на життя вчинене учасниками злочинної організації або озброєної банди, дії винних слід кваліфікувати за ст. 400 й відповідно за ч. 1 ст. 255 або за ст. 257 КК.

5. Суб’єктивна сторона посягання на життя при замаху на вбивство характеризується наявністю тільки прямого умислу. Закінчене вбивство може бути вчинене як із прямим, так і непрямим умислом, оскільки винний може вчиняти вбивство не тільки з метою протидії законній діяльності потерпілого, а й із мотивів помсти за неї, коли настання наслідку у вигляді смерті він може не бажати, а лише свідомо припускати. У зміст вини входить усвідомлення винним того, що він: а) посягає на життя захисника, представника особи чи їх близьких родичів; б) вчиняє посягання у зв’язку з їхньою діяльністю з надання правової допомоги.

6. Якщо умисел винного був спрямований на позбавлення життя захисника чи представника особи у зв’язку з їх діяльністю з надання правової допомоги, але внаслідок припущеної помилки посягання було фактично вчинене щодо особи, яка не віднесена до числа потерпілих у ст. 400 КК (так звана «помилка в об’єкті»), дії винного слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 та ст. 400 КК.

7. Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

РОЗДІЛ XIX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)

Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.04.2003 р. № 662-ІУ)

Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Організація і порядок діяльності Збройних Сил, усіх інших військових формувань України визначаються законом. Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних задач. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Усе це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401—435).

2. Поняття військового злочину основане на загальному визначенні поняття злочину, сформульованому в ст. 11 КК. Крім того, воно має ще й ряд специфічних ознак, вказаних у ст. 401 КК. Цими ознаками є: 1) спеціальний об’єкт злочину — встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб’єкт злочину — військовослужбовець, а також військовозобов’язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) військова протиправність — визнання діяння злочинним тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК.

Для наявності складу будь-якого військового злочину, крім загальних ознак, потрібна сукупність зазначених спеціальних ознак.

3. Родовим (спеціальним) об’єктом військових злочинів є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби.

Цей порядок визначений рядом законів України, Військовою присягою, військовими статутами, положеннями про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказами відповідних начальників та іншими нормативними актами.

Встановлений порядок несення або проходження військової служби є обов’язковим для виконання всіма військовослужбовцями та військовозобов’язаними, які проходять збори, суворе й точне його дотримання складає суть військової дисципліни і є необхідною умовою забезпечення постійної боєздатності Збройних Сил.

Військовий правопорядок складається, перш за все, з взаємовідносин начальників і підлеглих, інших військовослужбовців між собою, порядку несення спеціальних служб, порядку використання військового майна, озброєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов’язків, прав, повноважень тощо.

Отже, родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок несення військової служби, який становить собою сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службової і бойової діяльності й регламентованих нормами права, підзаконними нормативними актами, наявності у військовому середовищі звичаями, правилами співжиття в армійських колективах.

Конкретний військовий злочин безпосередньо посягає не на увесь порядок несення або проходження військової служби, а на окремі сторони (елементи) цього порядку. Безпосереднім об’єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване злочинне діяння.

4. Суб’єктами військових злочинів можуть бути солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов’язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (статті 5, 29 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.).

5. Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» і полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни.

1 ... 365 366 367 368 369 370 371 372 373 ... 405
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право бесплатно.
Похожие на КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право книги

Оставить комментарий