КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

В умовах воєнного стану чи бойовій обстановці цей злочин може призвести до зриву виконання бойового завдання чи інших тяжких наслідків.

2. Безпосереднім об’єктом злочину є установлений порядок підлеглості. «Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», затверджений Законом України від 24 березня 1999 р., дає визначення поняттям «начальники» та «підлеглі», «старші та молодші за військовим званням».

Відповідно до ст. 28 цього Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособове приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. ЗО Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Стаття 31 Статуту дає визначення прямих та безпосередніх начальників, а ст. 32 — визначення начальників залежно від їх військових звань.

3. З об’єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокора) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Начальник — особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Різняться начальники за службовим становищем та за військовим званням. Начальники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, — прямі начальники, а найближчий з них — безпосередній начальник.

Наказ (розпорядження) — це обов’язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дії по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має мету — досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось).

Наказ (розпорядження) може бути відданий письмово, усно або іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому чи через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, через радіозв’язок тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів).

Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав. Проте відповідно до ст. 60 Конституції України у випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження вони не підлягають виконанню. Підлеглий, який виконав явно злочинний наказ, та начальник, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

4. Існують випадки, коли у зв’язку з порушенням підлеглим загальних вимог військової служби начальник віддає наказ про припинення правопорушення та виконання ним своїх обов’язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК. Невиконанням наказу є також відмова вартового виконати наказ начальника заступити на пост чатовим.

5. Відповідальність за ст. 402 КК настає за невиконання наказу, який містить конкретну вимогу. Невиконання вимог загальних обов’язкових норм, що містяться у статутах, порадниках, інструкціях, не може розглядатись як непокора.

Відповідальність за невиконання таких загальних норм може наставати як за недбале ставлення до військової служби. За порушення статутних правил вартової, внутрішньої служби, правил водіння або експлуатації машин відповідальність настає за спеціальними нормами КК.

6. Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно скоювати дії, які свідчать, що наказ виконуватись не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, буде свідчити про підвищену суспільну небезпеку.

7. Сперечання підлеглого з приводу отриманого наказу, його обговорення не створюють складу злочину, якщо наказ виконаний. У цьому випадку сперечання може тягнути лише дисциплінарну відповідальність.

8. Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу.

9. Інше умисне невиконання наказу визначається тим, що підлеглий відкрито не заявляє, що не буде виконувати наказ начальника, наказ начебто приймається до виконання, але насправді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невиконання дій, які передбачені наказом; скоєння дій, які заперечені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його визначення в часі, місці та характері дій.

10. Непокору слід вважати закінченим злочином із моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

11. З суб’єктивної сторони відкрита відмова виконати наказ начальника вчинюється тільки з прямим умислом, а інше умисне невиконання наказу може бути вчинене як з прямим, так і непрямим умислом. Віднесення до тяжких наслідків — необережна форма вини.

12. Мотиви скоєння цього злочину можуть бути різними і для його кваліфікації значення не мають.

13. Суб’єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, які за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглими начальнику, що віддав наказ.

14. Частина 2 ст. 402 КК передбачає відповідальність за непокору, яку вчинила група осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.

15. Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу (див. коментар ст. 28 КК). При непокорі, вчиненій групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, усвідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою у складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов’язковою. При груповій непокорі винні виступають як співвиконавці.

16. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 401 КК. Завжди необхідна наявність причинного зв’язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.

17. Частина 3 ст. 402 КК передбачає підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Цей злочин є різновидом невиконання наказу командира, тому на нього повною мірою розповсюджується положення про об’єкт посягання, поняття наказу, суб’єкт злочину, подані в коментарі до ст. 402 КК.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні наказу, що спричинило тяжкі наслідки. При невиконанні наказу відсутні ознаки, які необхідні для визнання діяння непокорою, у тому числі відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання через невиконання наказу тяжких наслідків (див. коментар до ст. 401 КК). Слід встановлювати наявність причинного зв’язку між невиконанням наказу та наслідками, які настали. У разі відсутності настання саме тяжких наслідків дії винної особи, яка вчинила невиконання наказу, складу цього злочину не утворюють і тягнуть за собою застосування норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна недбалість або злочинна самовпевненість). При цьому винний не передбачає можливості невиконання наказу, хоча повинен був і міг це передбачити або свідомо не виконує наказ, легковажно розраховуючи на конкретні обставини, завдяки яким наказ буде виконано.

4. Частина 2 цієї статті передбачає дві кваліфікуючі ознаки злочину — вчинення невиконання наказу в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (див. коментар до ст. 401 КК).

Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов’язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов’язків —