Шрифт:
Интервал:
Закладка:
7. Відмова від несення обов’язків військової служби з об’єктивної сторони характеризується тим, що військовослужбовець відкрито, не удаючись до обману, усно, письмово чи іншим способом висловлює своє небажання нести військову службу або виконувати окремі її обов’язки і фактично припиняє їх виконання.
Відмова можлива у двох формах. По-перше, у формі відкритої заяви про небажання нести військову службу з подальшим фактичним припиненням виконання обов’язків щодо неї. При цьому сама лише така заява, якою б категоричною вона не була, не може розглядатися як відмова від несення обов’язків військової служби, якщо вона не супроводжується фактичним припиненням їх виконання. По-друге, у формі явного, фактичного припинення виконання обов’язків військової служби, хоча б це не супроводжувалося відповідною заявою (військовослужбовець демонстративно не виконує своїх обов’язків, ігнорує вимоги командира нести службу).
Відмову підлеглого виконувати конкретні вказівки командира (наприклад, відбути до відрядження, заступити у наряд тощо) за умов виконання інших обов’язків служби не можна розглядати як ухилення. У подібних випадках мова йде про непокору або інше умисне невиконання наказу (ст. 402 КК).
Складом відмови від несення обов’язків військової служби охоплюються випадки ухилення від виконання цих обов’язків під приводом релігійних переконань («Перелік релігійних установ, членам яких заборонено використовувати зброю», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р.).
8. Стаття 409 КК передбачає відповідальність не за самі по собі самокалічення, симуляцію хвороби, підроблення документів, інший обман, заяву про небажання виконувати обов’язки військової служби, а за ухилення від обов’язків військової служби тим чи іншим із цих способів.
Ухилення від несення обов’язків військової служби за ст. 409 КК незалежно від того, яким шляхом воно досягається, вважається закінченим злочином з моменту припинення виконання обов’язків військової служби, фактичного ухилення від виконання цих обов’язків. Ухилення шляхом самокалічення або симуляції хвороби буде закінченим злочином вже з моменту фактичного припинення виконання військових обов’язків, хоч’а б винний, що спричинив собі ушкодження або симулював хворобу, офіційно ще не був звільнений від несення військової служби, а ухилення шляхом підроблення документів чи іншого обману — з моменту отримання звільнення від виконання військових обов’язків. Тривалість ухилення не має значення для складу закінченого злочину. Вона впливає лише на ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і повинна враховуватися при призначенні покарання.
Приготування до вчинення ухилення від військової служби, передбаченого ст. 409 КК, матиме місце в тих випадках, коли для цього особою підшукано або пристосовано відповідним чином якісь предмети чи засоби, а також в усіх інших випадках умисного створення умов для такого ухилення.
Стаття 409 КК передбачає, що замах на вчинення злочину матиме місце, коли самокалічення, симуляція хвороби, підроблення документів або інший обман, вчинені з метою ухилення від служби, не потягли за собою фактичного звільнення особи від виконання обов’язків військової служби (наприклад, обман був викритий командуванням до надання звільнення від служби).
9. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 409 КК, характеризується тільки прямим умислом. При цьому винний переслідує мету тимчасово чи зовсім ухилитися від виконання обов’язків військової служби. За відсутності такої мети дії військовослужбовця не мають складу даного злочину. Мотив скоєння злочину (небажання переносити труднощі військової служби, боягузтво, бажання зустрітися з рідними, побувати вдома та ін.) значення для кваліфікації не має.
10. Суб’єктом даного злочину може бути будь-який військовослужбовець, а також військовозобов’язані, призвані на навчальні чи перевірні збори. Не можуть бути суб’єктом цього злочину особи, які ще не проходять військової служби (призовники).
Про початковий момент військової служби див. коментар до ст. 401 КК.
11. Спричинення військовослужбовцем собі якого-небудь тілесного ушкодження при спробі покінчити життя самогубством не є злочином.
Самокалічення, вчинене під час несення вартової чи іншої спеціальної служби, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — як ухилення від служби та порушення правил несення відповідної служби.
12. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.
Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства —
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, —
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, —
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
1. Об’єктом цього злочину є право власності на військове майно (закони України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.; «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.; «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.; «Про державну підтримку підприємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спецхімії» від 21 вересня 2000 р.; Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» від 23 червня 1995 р.).
2. Предмет злочину — зброя, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова і спеціальна техніка чи інше військове майно.
Під зброєю треба розуміти тільки штатну вогнепальну та холодну зброю, яка є на балансі тієї чи іншої військової частини, тобто предмети спеціально призначені для ураження живої цілі (постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 26 квітня 2002 р.).
Бойові припаси — це патрони до зброї, артилерійські снаряди, бомби, міни, бойові частини ракет, а також інші вироби та знаряддя, споряджені вибуховою речовиною та призначені для ведення стрільби або руйнування різноманітних об’єктів.
Піротехнічні, імітаційні, навчальні, холості та інші подібні засоби, що не містять вибухових речовин, не відносяться до бойових припасів.
Вибухові речовини — це тверді, рідкі або у вигляді газу речовини та суміші, призначені для проведення вибухів і здатні до хімічної реакції без доступу кисню з виділенням газів з такою інтенсивністю, температурою та тиском, які здатні виконувати роботу метання та руйнування. До вибухових речовин належать, зокрема, тротил, гексоген, порох, динаміт, пропанкиснева суміш тощо. До вибухових речовин у розумінні ст. 410 КК також належать так звані знаряддя вибуху, що містять у собі вибухові речовини. Це вогнепровідні та детонуючі шнури, капсули, детонатори тощо. Поряд з цим не можуть розглядатись як вибухові речовини знаряддя вибуху, що не містять речовин, здатних до самостійного вибуху, — динамо-машини, елементи живлення тощо.
Про засоби пересування, військову, спеціальну техніку та інше військове майно див. коментар до статей 411—413 та 415 КК.
3. Об’єктивна сторона цього злочину виявляється у різних способах викрадення зазначених предметів: їх крадіжці, грабежі, розбої, вимаганні, шахрайстві, привласненні, розтраті, заволодінні із зловживанням службовим становищем. Їх ознаки див. у коментарі до статей 185—187, 189—191 КК.
4. Розкрадання деталей (складових частин) вогнепальної зброї та бойових припасів повинне оцінюватися залежно від того, який комплект деталей викрадений. Якщо викраденого комплекту деталей (складових частин) достатньо для складання придатних для використання зброї чи бойових припасів, скоєне слід кваліфікувати як закінчений злочин за ст. 410 КК. Під достатнім комплектом треба розуміти таку сукупність деталей (складових частин), яка дозволяє без додаткової доробки та пристосувань використовувати зброю для стріляння (наприклад, за наявності ствола та ударного механізму), а бойові припаси — за їх призначенням.
- Кодекс дуэлянта. Книга 2 - Тим Волков - Альтернативная история / Прочее
- Кодекс пацана. Назад в СССР - Василий Высоцкий - Альтернативная история / Прочее
- Кодекс Охотника. Книга XIV - Юрий Винокуров - Боевая фантастика / Прочее / Попаданцы
- ПРАВО БЫТЬ СУМАСШЕДШИМ - Данила Врангель - Прочее
- Трансдукция (СИ, незавершенное) - Андрей Ходов - Прочее
- Фауст - фон Гёте Иоганн Вольфганг - Прочее
- Про Ленивую и Радивую - Автор Неизвестен -- Народные сказки - Детский фольклор / Сказка / Прочее
- Ночная вахта - Юрий Павлович Валин - Боевая фантастика / Прочее / Попаданцы / Периодические издания / Фэнтези
- Волшебный Теремок. Серия сказок про Рому и Кирюшу - Ольга. Дубровская - Прочее / Русское фэнтези / Фэнтези
- Про Бабку Ёжку - Михаил Федорович Липскеров - Прочая детская литература / Прочее