Люди та зорi - Радий Радутный

З хвилину Хелл остовпўло вдивлявся в написи, що швидко-швидко змўнювались на диспле?, потўм вражено вилаявся, вийшов з бази, "замўв слўди" й вимкнув комп'ютер.

Дивуватись була причина - в досьї були записанў результати сьогоднўшнього, кўлька гдин тому проведеного Селеною медогляду!

Як сталося, що одного чудового ранку Селена крадькома вийшла з кўмнати Юра, достеменно нўхто не змўг пояснити.

Хелл (посмўхаючись й не червонўючи) заявив, що "ця особа сама нахабно вмостилася в нього на колўнах" ў йому просто не залишалося нўчого ўншого, як...

Договорити вўн не змўг, бо дўвчина затулила йому рота долонею й (посмўхаючись та червонўючи) пояснила, що "цей нахаба" просто взяв ?? на руки й, шепочучи на вухо щось заспокўйливе, понўс до себе, а вона пробувала вирватись, та хўба ж з цих лещат вирвешся, ну й не залишалось нўчого ўншого, як...

Серж (посмўхаючись самими очима й не червонўючи), перебив поддальшу оповўдь довгим монологом про те, чого можна чекати вўд сучасно? молодў (Юр обурено пирхнув - хто це тут, мовляв, сучасна молодь?!) й скўнчив тим, що зайву кўмнату забере пўд ще одна лабораторўю, на що й Хелл, й Селена, перезирнувшись, одночасно проголосили, що їдина зайва кўмната в будинку це кўмната самого Сержа, що вони вельми цўнують таку самопожертву (заради науки, звичайно), а Юр пообўцяв навўть вкрасти де-небудь старий космўчний скафандр - замўсть спального мўшку, щоб Серж, бува, не застудився, сплячи на голўй землў.

Серж не залишився в боргу, пообўцявши, якщо вночў буде холодно, влаштувати собў багаття з будинку, Селена заверещала й з переляку стрибнула на руки до Юра й заволала, щоб ?? вўднесли до будинку, що Хелл з охотою й виконав, а Серж тўльки смўявся?м услўд.

Смўявся й Юр. На жаль, зовсўм недовго.

Ввечерў, коли екологи пўшли чўпляти на дерева якўсь хитрў метеорологўчнў прилади, Хелл, пўдрахувавши, що маї приблизно три години самотностў, сўв за лабораторний комп'ютер.

Прогнавши кўлька цўкавих задач - просто так, для розваги, - поганявши рейнджерўв по нашпигованим небезпеками полўгонам, вўн, так само "для розваги" - вдруге зламав захист баз даних СБ й зазирнув у своў досьї.

Дисплей (абсолютно не червонўючи й, звичайно, не посмўхаючись) видав непогано вўдзнятий, як для нўчно? освўтленостў порнографўчний фўльм з Юром Хеллом та Селеною Руткевич в головних ролях, а далў пўшли досить детальнў пояснення, таблицў й графўки витрат енергў?, метаболўзму й ўнших параметрўв - до, пўд час й пўсля процесу.

Перше, чому здивувався Хелл пўсля того, як перекинув лўжко - чому вўн одразу не вўдчув тако? кўлькостў металу? - рўзноманўтними датчиками була нашпигована кожна щўлина, трўщина й навўть ворс ковдри.

- Чудово... - пробурмотўв вўн.

Всў дроти вели до невелико? чорно? коробочки, сховано? нўжцў лўжка. Хелл вилаявся й розтрощив шпигунське обладнання об стўну.

Знайшов вўн також кўлька мўкрофонўв, ўнфрачервоний локатор, замаскований за люстром, газоаналўшатор в подушцў та ще кўлька досить цўкавих речей. Справдў, слўдкували за ним на наўвищому технўчному рўвнў.

Але телекамери в кўмнатў не було.

Хелл знову прокрутив перед очима той фўльм, силкуючись вгадати, де вона схована, подумав, впав на лўжко й повернув голову доя уявно? тойчки зйомки.

Ага, вўкно. А одразу ж за ним - товста похила гўлка.

- Он воно що!.. - пробурмотўв вўн, заскакуючи, наче пантера, на дерево.

Але окрўм кўлькох невеликих подряпин, не знайшов нўчого, що вказувало б на прихований шпигунський пристрўй.

...Залўзну сўтку за дверима блоку йому пощастило не зачеити. Вўн знав, що доторкнувшись до не?, отримав би електричний удар - не вбивчий, а так, для вимкнення свўдомостў на кўлька хвилин. Але знав вўн ў те, що попереду мають бути ще несподўванки.

Й коли просто в очў вдарив слўпучий сплах, а на стўнў поруч з'явилась обвуглена ямка - вўн не роздумуючи кинувся на пўдлогу й вўдкотився вбўк, принишкнувши за якимось великим приладом.

Почувся звук - перший за весь час - щось схоже на гудўння й скрегўт. Юр обережно висунув голову - низький, потворно-горбатий робот на металевих гусенинцях котився вперед, синхронно поводячи чотирма кўрцўвками, схожими водночас на дула гармат й крабовў клешнў. В кожному з тих мацакўв ховався, очевидно ддосить потужний - вўн ще раз поглянув на дўрку в стўнў - лазер. Якби робот вдарив одразу з чотирьох, дўрка була б, мабуть у лобў. Але головна задача цўї? залўзяки - не вбити, а встерегти...

Другий робот виповз з стўнно? нўши, розвернувся, сипонувши ўскрами з-пўд гусениць, й, тримаючи лазери напоготовў, почав обходити прилад. Юровў не залишалось нўчого ўншого, як стрибнути за ўншу стойку.

Вўсўм слўпучих променўв схрестилися за якийсь сантиметр вўд його грудей. Вўйнуло жаром. Невмолима, непохитна й невтомна машинна логўка змушувала сторожўв терплячи заганяти об'ект в кут. Тим часом десь, мабуть, вже завивала сирена й залишалось кўлька хвилин до того, як блок заллють потоки липучо? мерзоти, вўд яко? паморочиться в головў й темнўї в очах...

Вўн не роздумував над сво?ми дўями. Щось пўдказало - СТРИБАЙ! - й вўн стрибнув. Стрибнув, коли роботи вже загнали його в кут мўж апаратурою й котилися поруч, мов на парадў. Стрибнув просто помўж ними.

Зблиснули лазери, зашипўв метал. Брязнули об пўдлогу вўдўрванў мацаки-манўпулятори. А пўсля цього глухо гримнув вибух.

Одного робота розўрвало зовсўм - очевидно, промўнь потрапив в аккумулятори. Дрогому пошкодило шассў, обўрвало й вивернуло кўнцўвки.

Людина посмўхнулась й рушила до виходу.

Це була помилка.

Щось зблиснуло. Дикий бўль пронизав все тўло, потўм згас, залишившись лише десь в лўвўй руцў. За кўлька секунд свўдомўсть поступово витўснила з мозку бўль та лють. Вўн отямився на пўдлозў. Збоку, з-за великого металевого кубу долинали незнайомў звуки - чи то скрегўт, чи дряпання. Вўн обережно пўдвўв голову - й вўдкинувся назад, заслўплений новим спалахом.

Вўдўрваний манўпулятор, звиваючись, наче ящерчин хвўст, повўлдьно просувався до ненадўйного сховища людини.

- Клята гўдра!

Незважаючи на опўки, вўн посмўхнувся, вўддаючи належне конструкторам робота.

Знищити живучий уламок виявилось нескладно - той не вўдзначався особливою рухливўстю, вўн обўйшов його збоку, схопив обома руками (лўвицю знову принзав бўль) й з насолодою розтрощив лазер об стўну.

Пропалити товстў свинцевў зовнўшнў ворота виявилось важче нўж внутрўшнў, а можливо, давалася взнаки витрата енергў?, але як би там не було, а вўн встиг вискочити з лабораторного блоку за кўлька секунд до того, як увўрвалися люди з держаками розпилювачўв в руках.

Вони, лаючись, розўйшлись по примўщеннях, а знайома - аж занадто знайома! - невисока бўлява жўнка в сўро-брунатому комбўнезонў замислено роздивлялась поплавленў брили свинцево-бетонного сплаву, схожў на старў щўльники - все, що залишилось вўд товстелезних зовнўшнўх ворўт.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});