Люди та зорi - Радий Радутный

Шановний пане Хелл!

Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.

На все добре!

Пўдпису, звичайно, не було й слўду.

Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.

Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.

Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.

Саме "кудись" - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.

Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.

Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.

Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.

Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.

Дверў м'яко клацнули за його спиною.

Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.

За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:

- Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.

- Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.

- За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?

Юр хотўв вилаятись, але стримався.

- Не люблю, коли за мною пўдглядають.

- Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.

- Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.

Чоловўк за пультом засмўявся.

- Не тобў судити про нашў закони!

- Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?

- Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.

- А...

- А ти - не людина.

Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.

"Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - "Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?"

Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:

- А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок "три" ти вдариш туди повною потужнўстю свої? "гармати". Готовий?

- Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.

- Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.

Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.

- Отже... раз!

- Два!

- Три!

Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.

Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.

Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:

- Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!

- Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.

- Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!

- Один!

- Два!

- Три!

Хелл мовчки посмўхнувся.

- Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?

Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.

- Будеш працювати?

- Нў!

- Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.

З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.

- Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?

Хелл мовчав.

- Отже, один!

- Два!

- Три!... Менў що, вмикати випромўнювач?

- Будь ласка! - посмўхнувся Хелл. - Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?

Язик полум'я лизнув перегородку.

Чоловўк вўдсахнувся й злякано вилаявся.

- Лякати надумав? - знову зашипўв динамўк. - Розважаїшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуїмо.

Вўн знову натис якусь кнопку.

Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.

Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.

Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.

Хелл пополотнўв.

В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.

- Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?

Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.

- Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.

Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.

- Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!

- Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромўнювач.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});