Люди та зорi - Радий Радутный

Дўвчина здригнулась.

- Де вони?

- Знаїш, ми з ними цўлком по-джентельменськи домовились. Я витяг з кулемету магазин, а той дядько вўдпустив тебе, потўм наказав сво?м залўзти в катер й вони потихеньку забралися звўдси. Але хто ж вони такў?

- ?х треба знищити, Юр, - тихо сказала дўвчина.

- Як? - здивувався Хелл. - Навўщо? Це ж просто порушники, й ми ?х виперли з територў?.

- Це не просто порушники, Юр! Ти бачив ?хнў очў?

- Очў? Гм... Так, очў трохи дивнў. То що ж це значаї?

- Ти чув що-небудь про Homo Noves?

Хелл спохмурнўв.

- Дещо чув. Нас готували з елементами тўї? програми. Але ж вона, здаїться, провалилась?

- Не просто провалилась. Тў новуси рознесли мало не вслю лабораторўю й вирвались на волю. Майже всўх перестрўляли, щоправда, але кўльком вдалося втекти.

- Але це були явно не супери. Якби це було так, то... Бррр! Погано б нам довелося.

- Це, мабуть... як би це сказати... недоробленў супери, щось на зразок цього. Там використовуїться хитрий процесс, почати вўдносно легко, а зупинити - неможливо... хўба що вбити... от вони й розвиваються постопово. Судячи з зовнўшнього вигляду, цў вже бачать в темрявў, мають загостренў, звўринў вўдчуття й... й неймовўрну жорстокўсть. Ти вўддав магазин ?м?

- Нў, кинув у катер, - Хелл пўдвўвся, поставив на ноги дўвчину. - Не хотўлося б менў знову цим займатись.

- Ї закон - вбивати ?х. Всўх.

"Можливо, тому вони й жорстокў..." - подумав Хелл, залазячи в катер. Проте залишив сво? думки при собў.

Наздоганти порушникўв виявилось просто - тў, мабуть, звўрившись на обўцянку Хелла, рухались не поспўшаючи, з фарами. Проте тўльки-но катер, за важелями якого сидўв Юр, пўдўйшов ближче - фари згасли й машина порушникўв збўльшила швидкўсть.

Почалась гонитва. Ревўли турбўни, катери мало не вилўтали на поворотах з вузько? дороги. Кўлька разўв машина порушникўв збивала молодў деревця, один раз Хелл мало не врўзався у великий пень. Потўк повўтря, вриваючись у кабўну, боляче хлестав очў й забивав подих.

Хоч Хелл й витискав з машини все можливе, вўдстань мўж катерами повўльно зростала.

- Не буде дўла, Селено! - крикнув Хелл, мало не вилетўвши з кабўни на одному з поворотўв. - Вони рухаються швидше! Може, чорт з ними?

Замўсть вўдповўдў дўвчина прикусила губу й припала до кулемиту. Катер трясло, дуло кидало то в один бўк, то в ўнший. Нарештў гримнула черга.

- Ти що, нўколи не стрўляла? - крикнув Юр, завваживши, як здригнулась дўвчина. Та буркнула щось у вўдповўдь й вперто продовжувала прицўлюватись.

Друга черга теж пўшла кудись вбўк.

- Давай за важелў! - Хелл ледь перекричав рев турбўн.

Поки вони на повнўй швидкосў мўнялись мўсцями, катер порушникўв встиг трохи вўдўрватись. Юр припав до кулемету. Темна машина танцювала в прицўлў, вислизала й знову з'являлася в перехрестў. Юр пўдўбрав ритм коливань, затамував подих й натис спуск.

Червонў ўскри сипонули з борту ворожого катеру. Турбўна захлинулась. Машина черкнула землю днищем, пўднявши хмару пилюки, хитнулась лўворуч-праворуч, але на дорозў втрималась. Вўдстань помўтно зменшилась.

Гримнула друга черга. У вўдповўдь з переднього катера вилетўв якийсь невеликий темний предмет. Кинувши кулемет, Хелл вихопив важелў з рук дўвчини й рвонув один на себе. Катер вилетўв на обочину, з трўском проламав кущў й вдарився об велике дерево. Двигун заглух. Засмердўло горўлим.

На дорозў, де впав предмет, зблиснув спалах. Гуркўт вибуху оглушив навўть на такўй вўдстанў. Зверху посипалось листя й жолудў - дерево виявилось дубом.

- Здаїться, погоня скўнчилась, - сказав, посмўхаючись, Хелл. - З тобою все гаразд?

Селена - блўда, з тремтячими губами - лише кивнула.

- Ну й бўс з ними! - сказав Юр. - Кўнець кўнцем я пообўцяв за ними не гнатися.

Дўвчина струснула головою, приклала руки до вух й знов кивнула.

Юр поклав руки ?й на скронў. Дўвчина швидко заспоко?лась й трохи винувато посмўхнулась:

- Поганў з нас мисливцў, правда? Особливо з мене!

- Ти чудово трималась! - пўдбадьорив ?? Юр. - Просто... Тихо!

- Та я...

- Т_и_х_о_, _т_и_!!!

Лише зараз дўвчина вловила ледь чутне гудўння. Порушники повертались.

- Геть з машини! - Селена ледь пўзнала голос Хелла. - Швидко, швидко! Заховайся он там, у кущах!

Вўн спробував повернути турель. Але пом'ятий ударом об дуб верх кабўни не дава цього зробити. Кулемет ледь ворушився в гнўзду.

Гудўння посилилось й поступово перейшло в рев. Темний обтўчний силует виринув з темряви. Спалахнуло свўтло, промўнь прожектору ковзнув по кущах в один бўк, в другий, й, нарештў, вдарив просто в обличчя Хеловў.

У вўдповўдь гримнула черга.

Прожектор жалўбно задзвенўв й згас. Натомўсть катер, наче зўрвавшись з припони, кинувся вперед. Знову загримўв кулемет. Друга черга прийшлась по склу кабўни - катер хитнувся вбўк, але вирўвнявся. Третя вдарила по правому боцў - Хелл намагався пошкодити баки - але кулў зрикошетили.

На поворотў машину пўдкинуло й розвернуло. Бўк, пўд яким були схованў баки, сам опинився в прицўлў. Хелл зловўсно посмўхнувся й натис спуск.

Замўсть черги кулемет видав короткий сухий трўск.

Зблўдлий Хелл кўлька разўв судорожно смикнув затвор й знову рвонув курок.

Й знову почулось коротке сухе клацання.

Завиваючи, наче поранений звўр, катер наблизився вже на пўвсотнў метрўв.

- Спали ?х, Юр! - почув вўн зненацька. Оглянувся - Селена бозна як опинилась поруч. - Спали!

Хелл вилаявся, зўрвав з кулемету кришку й, здавалось, навмання тицьнув пальцями кудись у надра механўзму, потўм знову смикнув затвор. Разом з патроном в траву полетўла якась тоненька паличка. Хелл машинально провўв ?? поглядом й натис спуск.

Селена зблўдла й схопилась за край кабўни.

Катер порушникўв - повўльно, наче знехотя, - перетворився на палаючий клубок, бризнув на всў боки вогнем й накотився на машину екологўв.

Насправдў все це сталося неймовўрно швидко. Хелл ледь встиг вихопити дўвчину з кабўни й вўдтягти на два десятки крокўв. Гримнув вибух. Рўдке, повзуче по землў полум'я мало не наздогнало втўкачўв, а кўлька бризок потрапили-таки на спину дўвчинў. Вона закричала, Хелл повалив ?? й притис до землў.

Вогники на одязў зникли.

Вўяло жаром. На очах скручувалось листя на деревах. Хелл, притримуючи схлипуючу Селену, вже спокўйнўше вўдўйшов далў. Позаду вже палали кущў й дерева, освўтлюючи, наче вдень всю галявину.

Юр сўв на старий повалений стовбур, посадив на колўна дўвчину й нўжно погладив ?? волосся. Поволў-поволў Селена перестала тремтўти та овати обличчя в нього на грудях й, нарештў, вони застрўлися поглядом.

Хелл посмўхнувся. Дўвчина вўдвела погляд.

Горўло довго, майже пўвтори доби. Пўсля всього, коли на мўсцў зўткнення залишився лише шар попелу, Юр знову повернувся на галявину, й, майже не сподўваючись на успўх, почав шукати. Внў руками розгортав гарячий ще попўл, майже просўюючи його, уважно роздивлявся кожен уламок металу.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});