Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

На це запитання не мiг вiдповiсти нiхто.

- Ще одна загадка? - сумно спитала Галя Сокола. Той похмуро кивнув головою.

Отже, розраховувати на допомогу панорамного радiолокатора для вибору мiсця посадки не доводилось. Це було серйозним ускладненням, небезпечною загрозою. Незабаром астроплан почне описувати рiвнi кола над Венерою. Тодi треба сiдати. Куди?..

Ось тут i мусив показати себе радiолокатор, випробуваний i перевiрений на Землi. В земних умовах з його допомогою погляд легко проникав крiзь найгустiшi хмари - i поверхня Землi виглядала для спостерiгача ясною й чiткою, можна було роздивитись найменшi деталi. I Риндiн, i конструктори корабля вважали, що панорамний радiолокатор буде так само дiяти i на Венерi, дасть можливiсть роздивитися її поверхню незалежно вiд хмарної пелени i вибрати мiсце посадки. Локатор чомусь вiдмовив. Що робити тепер? Адже не можна знижуватись наослiп, прямо в густi хмари. Хто знає, що ховається за ними - гори, скелi, урвища... Щаслива посадка за таких умов була б рiдкiсним випадком.

Зосереджене, нахмурене обличчя академiка Риндiна свiдчило про тривогу, яку вiн вiдчував. Це розумiли всi - i бачили в той же час, що Микола Петрович старається не виявляти цiєї тривоги, ховаючи її за звичайними дiловими зауваженнями. Але навiть самий голос зраджував його, коли вiн, лишаючись зовнi цiлком спокiйним, говорив:

- Ван Лун, Галю, уважно спостерiгайте за екраном перископа. Можливо, що в просвiтi мiж хмарами вам пощастить помiтити щось. Вадиме, перевiрте ще раз напруження на панорамному радiолокаторi. Може, щось там з контактами... або замало обертiв у генераторi?

Сокiл слухняно виконував розпорядження Миколи Петровича, перевiряв ще й ще раз. Все було в порядку, але радiолокатор вiдмовлявся працювати. Бiльше того, вiн працював гiрше, нiж спочатку, перед першим гальмуванням. I це було найдивнiшим.

Виходило так, що на досить великiй вiдстанi панорамний радiолокатор дiяв, хоча i зовсiм не так бездоганно, як на Землi i як сподiвались його конструктори. Все ж таки вiн давав можливiсть розрiзняти на поверхнi Венери деякi крупнi об'єкти. Проте що бiльше астроплан наближався до планети, то гiрше поводився радiолокатор. Зараз, у кiнцi другого елiпса, на його екранi не можна було роздивитися навiть тiєї звивистої розпливчастої лiнiї, яку мандрiвники вважали рiчкою на суходолi. Все сховали пiд собою нерiвнi, тремтливi струменi туману, який затягнув весь чисто екран. Галя Рижко тихо спитала похмурого, стурбованого Сокола:

- Чому це могло трапитись, що локатор працює дедалi гiрше? Хiба ультракороткi хвилi не всюди однаковi?

Сокiл роздратовано знизав плечима.

- Хвилi-то однаковi, та хто ж його знає, що тут вiдбувається? Можливо, щось зiпсувалось в апаратi, хоча я й не можу виявити найменшої несправностi в схемi. Може статися, поверхня Венери чомусь взагалi погано вiдбиває ультракороткi хвилi...

- Гаразд, але чому ж тодi ранiше було видно краще, а тепер значно гiрше?

- Чорти його знають! А звiдки нам вiдомо, може, тут є ще якесь невiдоме випромiнювання, яке шкiдливо впливає на дiю локатора? Хiба можна сказати щось певне? Так чи iнакше, вiд панорамного радiолокатора користi зараз мало, ось що!

Галя Рижко не стала бiльше розпитувати. Вона перейшла до екрана перископа в навiгаторську рубку. Але ж i тут не було нiчого видно, - крiм тих самих непроникливих хмар. Галя засмутилася. Правда, що ховається пiд ними, тими хмарами? Куди доведеться скеровувати астроплан Миколi Петровичу?

Лише на одну коротку мить Галi раптом здалося, що вона помiтила мiж хмарами щось дивовижно червоне. Великий розрив мiж хмарами верхнього шару вiдкрив другий нижнiй шар. I в ньому майнув просвiт яскраво-яскраво-червоний! Чому саме червоний, а не якийсь iнший, скажiмо зелений?.. Проте це тривало тiльки одну мить - i просвiт знову зник. Та невже ж це тiльки здалося? Нi, було, було щось червоне, Галi варт лише примружити очi - i цiлком чiтко воскресає яскраво-червоний просвiт!

Вона з боязким сподiванням озирнулася на супутникiв. Сокiл лишався в центральнiй каютi, вiн усе ще пробував розшукати уявлювану несправнiсть у схемi панорамного радiолокатора. Микола Петрович якраз цiєї митi заглибився в розрахунки. Але Ван Лун!.. Ван Лун чомусь не менш запитливо дивився на Галю, немов чекав, що вона скаже. Помiтивши, що Галя вагається, Ван Лун нахилився до неї i тихо прошепотiв:

- Що побачили, дiвчино? Скажiть, прошу.

Галя все ще не наважувалася: а якщо їй тiльки здалося?

- Дуже прошу, скажiть, - наполягав Ван Лун. - Важливо!

- Я не знаю... здається, побачила там, пiд хмарами...

- Червоне? Так?

Галя навiть здригнулася вiд несподiванки: невже Ван Лун також бачив цей дивний колiр?

- Так, червоне. Не знаю, що це було. Може, якiсь гори... Адже ж тiльки на одну секундочку!

- Нi, це не гори, Галю. Вважаю, треба сказати Миколi Петровичу. Мої очi теж бачили червоне. Виходить, що...

Що саме "виходить"? Невiдомо... Галя побачила, як Ван Лун пiдiйшов до Миколи Петровича i почав розповiдати йому. Риндiн дуже зацiкавлено прислухався до його слiв. Потiм Галя почула голос Миколи Петровича:

- Звичайно, це дуже цiкаво, дорогий Ван. I ви певнi, що то був не якийсь гiрський рельєф, а рослиннiсть?

- Саме так, Миколо Петровичу, - переконано вiдповiв Ван Лун. - Знаєте, враження таке, як вiд пишного оксамитного килима. Безумовно, рослиннiсть. Проте червона. А мiсцями - оранжева.

Значить, зiркi очi Ван Луна встигли за цю мить щось роздивитися! А перед Галею тiльки нiби щось майнуло - i все...

- Тодi доводиться визнати, що наш радянський астроном Тихов мав цiлковиту рацiю, - промовив Микола Петрович, машинально пощипуючи свою борiдку. - Пам'ятаєте, Ван, уже досить давно, ще в сорокових роках нашого сторiччя, вiн висловив думку про те, що колiр рослинностi на Венерi мусить бути вiдмiнним вiд земного. Внаслiдок жаркого клiмату, твердив Тихов, рослини Венери мусять вiдбивати оранжеве i червоне промiння Сонця. Адже саме це промiння дає зайвий для них запас теплової енергiї... Цiкаво, дуже цiкаво!..

Вiн ще на хвилинку замислився - i потому знову засмучено махнув рукою:

- Цiкаво, звiсно... Але чому це може допомогти, Ван, у нашому становищi? - гiрко спитав вiн. - Припустiмо, що ви з Галею не помилилися, що рослиннiсть на Венерi має оранжево-червоний колiр. Гаразд. Припустiмо, що ви бачили лiс, або луки, або джунглi. Що з того? Навiть коли б ми вирiшили спускатися на них - i це, певна рiч, полегшило б наше завдання - навiть тодi, - де шукати це ваше "червоне", якщо все знову затяглося хмарами? Спасибi, що сказали, Ван, але це не допомагає зараз. - I вiн рiшуче заглибився в обчислення.

Так минали години. Академiк Риндiн не вiдходив вiд пульта керування. Коли Галя несмiливо нагадала йому про обiд, вiн тiльки коротко, але виразно буркнув:

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});