Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Та про що ви, Вадиме? - вже нетерпляче спитав Микола Петрович.

- Зараз усе поясню. Ось я нагадаю вам кiлька найпопулярнiших у свiй час науково-фантастичних романiв про мiжпланетнi подорожi, звичайно. Почнемо з уславленого романа прекрасного письменника Жюля Берна "З Землi на Мiсяць". Чудовий роман, ним зачитувалися цiлi поколiння людей! I можна тiльки захоплюватися розмахом смiливої фантазiї Жюля Берна. Але...

- Ви що, хочете нагадати про науковi неточностi Жюля Берна? поцiкавився Микола Петрович.

- Зовсiм нi. Якщо пригадати, що цей роман написаний ще в дев'ятнадцятому столiттi, то, навпаки, можна дивуватися, як Жюль Берн спромiгся припустити так мало неточностей. Адже тодi навiть нiхто i не думав ще розроблювати питання про мiжпланетнi подорожi з науковою метою. Нi, я не про те, Миколо Петровичу. От що я маю на увазi: чому герої Жюля Берна полетiли на Мiсяць? Та просто тому, що артилерiйському клубовi, членами якого вони були, стало нiчого робити пiсля закiнчення вiйни мiж Пiвднем i Пiвнiччю Америки. А коли нема чого робити, - давай, мовляв, вигадувати заняття! I вигадали: збудуємо велетенську гармату, з якої i надiшлемо на Мiсяць ядро. От i все. Не було чого робити, ну й полетiли, чи не так?

- Правда, - змушенi були погодитись ми.

- Вiзьмемо iнший роман, "Першi люди на Мiсяцi" Герберта Уелса. Чому його герой Кевор полетiв на Мiсяць? Та лише тому, що йому спало на думку саме так використати винайдений ним непроникливий для земного тяжiння матерiал (я зараз нiчого не кажу про неможливiсть такого матерiалу з наукового погляду, зараз не в цьому рiч). Теж не мали чого робити, так?

- Дiйсно, мети не було, - ствердив Микола Петрович.

- I в жодному науково-фантастичному романi минулого менi не вдалося знайти такої мети, такої потреби, причини, завдання, якi б довели менi: так, мiжпланетна подорож необхiдна. Я не хочу перераховувати iншi романи. Але мене дивує: чому автори науково-фантастичних романiв про мiжпланетнi подорожi завжди уникали наводити реальнi, переконливi причини i завдання таких подорожей? Адже це дуже невiрно. Ми з вами летимо на Венеру, це нiяка не фантастика, - i ми летимо з певними серйозними завданнями. А там знiчев'я, без будь-якої мети i причин. Ось що я хотiв сказати, - закiнчив Сокiл свою несподiвану для нас промову.

- Менi здається, Вадиме, що ви самi вже вiдповiли собi на ваше запитання, - вимовив м'яко Микола Петрович.

- Як? Коли? - щиро здивувався Вадим Сергiйович.

- У тi роки, коли писалися згаданi вами романи, мiжпланетна подорож була не реальнiстю, а тiльки красивою мрiєю.

- Так що з того?

- А те, що мiжпланетна подорож у тi роки не могла бути здiйсненою, як ви знаєте, тому що для цього наука i технiка ще не доросли. Не було анi розрахункiв, анi теорiї, анi матерiалiв, анi потрiбного палива.

- Не розумiю, Миколо Петровичу.

- Ви вважаєте, що в тi роки можна було здiйснити мiжпланетну подорож?

- Нi, звичайно, не можна було. Але я не розумiю, яке це має вiдношення до мого запитання?

- Пряме, Вадиме. Кожен винахiд чи вiдкриття - i вам слiд було б про це пам'ятати! - виникає не випадково. Вони завжди обумовленi розвитком суспiльства, його соцiальних сил, його науки i технiки. Мрiя може iснувати в усякi часи; але її здiйснення може вiдбутися тiльки тодi, коли для цього будуть певнi умови в розвитку суспiльства i його сил. Тодi мрiя стає реальнiстю. Хiба можна уявити собi швидкiсний лiтак, навiть не сучасний ракетний, а старий, з мотором i пропелером, до того часу, як наука i технiка розробили двигуни внутрiшнього згоряння? Певна рiч, нi. Хiба могли б ми здiйснити нашу подорож, коли б наука не оволодiла атомною енергiєю, коли б вченi не створили для нашого корабля атомiт? Також нi. Але розвиток суспiльства, його науки i технiки водночас iдуть в усiх напрямах. I виникають тi самi причини i завдання, про якi ви говорили. Вони пiдштовхують науку i технiку далi й далi. Розвиток науки про атом дозволив нам розширити таблицю Менделєєва - i ми задумалися вiдносно ультразолота. Це примусило нас думати i про шукання його на Венерi. Життя висунуло реальну iдею про потребу нашої мiжпланетної подорожi i примусило науку посилено шукати шляхiв i засобiв її здiйснення. Все пов'язане, все обумовлене, все переплiтається у взаємнiй залежностi. I це називається, як ви знаєте, - дiалектикою. Так, Вадиме? Я думаю, що ви й без моєї допомоги могли б отак помiркувати, чи не правда?

- Мiг, Миколо Петровичу, - вже сконфужено вiдповiв Сокiл.

- А доки немає умов, - мрiя лишається тiльки мрiєю. От тому автори романiв, про якi ви говорили, просто позбавленi були можливостi знайти реальнi причини для своїх фантастичних мiжпланетних подорожей, що про них вони мрiяли. Тепер створенi такi умови. I мрiя стала реальнiстю. Доказом чого i є наша з вами розмова в мiжпланетному астропланi, друзi мої! Ну, а тепер - спати, спати негайно. Ми й так надто забалакались. Завтра - чимало роботи, як i завжди. Спати! - рiшуче закiнчив Микола Петрович.

Але я ще довго не могла заснути. Менi хотiлося думати далi й далi, уявляти собi, як розвиватимуться наука i технiка в майбутньому i яка мрiя тодi здiйсниться. Проте я так i не додумалась. Мабуть, тому, що в мене ще немає потрiбних умов розвитку, як казав Микола Петрович... Мама також говорила, що менi ще багато треба працювати над собою. Доведеться...

...Знову я дуже довго не бралася за щоденник. Мабуть, це тому, що нiчого особливо цiкавого не траплялось. Всi були зайнятi своїми звичайними справами. I тiльки сьогоднi вранцi все змiнилося. Ось як це було.

Рано-вранцi (звичайно, тiльки за годинником, адже в нас i ранок, i день, i вечiр, i нiч - умовнi) ми почули веселий голос Миколи Петровича, який, як це частенько трапляється, пiднявся ранiш за всiх.

- Досить спати, друзi мої! Вставайте, мерщiй, мерщiй! Ось вона, наша красуня Венера! Сьогоднi вона вiдкрила нам своє обличчя. Можете по черзi пiдходити до телескопа, знайомитися з нею. Я включив панорамний радiолокатор, - i вiн дiє. Не дуже добре чомусь, але все ж таки дiє. Можна роздивитися величезний океан на Венерi. А кому не терпиться, - дивiться прямо в iлюмiнатор у навiгаторськiй рубцi. Аргонавти Всесвiту, перший етап нашої подорожi закiнчується!

Аргонавти (це значить - ми!) хутко одяглися. Певна рiч, ранiш за всiх встиг Вадим Сергiйович; вiн i захопив першим екран панорамного радiолокатора. А ми з Ван Луном пiшли до навiгаторської рубки, до iлюмiнатора.

Велетенська Венера стояла прямо перед нами за прозорим склом. Майже третина її диска, що закривав весь чисто iлюмiнатор, сяяла яскравим бiлим свiтлом, наче вкрита суцiльною снiжною завiсою. Так було з лiвого боку. А двi третини диска Венери мали зовсiм iнший вигляд. Тут пливли непроникливi темнi хмари, не освiтленi Сонцем, похмурi, важкi i безрадiснi. Що ховається пiд ними? Якi несподiванки готує нам планета, на яку нам доведеться опускатися?

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});