КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом використання свого службового становища всупереч інтересам служби одержати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).

Інші особисті інтереси виявляються у прагненні службової особи шляхом використання службового становища здобути вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо) і можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар’єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь особистого питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути також викликані почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагненням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених законом обов’язків родичів, членів сім’ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправне діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи. Наприклад, прагнучи перейти на роботу до іншої організації, службова особа надає їй незаконні пільги та переваги з кредитування. У такій ситуації у поведінці службової особи поєднуються й особисті інтереси, й інтереси третіх (у даному випадку — юридичних) осіб.

При кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину. Відсутність зазначених мотивів виключає можливість кваліфікації діяння за ст. 364 КК (Практика… — С. 154—155) та свідчить лише про вчинення службовою особою дисциплінарного проступку (Практика… — С. 155—156), а в окремих випадках — службової недбалості (див. коментар до ст. 367 КК).

6. За частиною 2 ст. 364 КК відповідальність настає за службове зловживання, що заподіяло тяжкі наслідки (див. пункти 13—15 коментарю до Розділу XVII). Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від його волі, діяння службової особи слід кваліфікувати як нсзакінчений злочин — готування чи замах.

7. У частині 3 ст. 364 КК передбачена відповідальність за службове зловживання, вчинене працівником правоохоронного органу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. до числа останніх віднесені органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, лісової охорони, а також інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50). Отже, для кваліфікації діяння за ч. З ст. 364 КК необхідно встановити, що: а) злочин вчинено працівником правоохоронного органу;

б) цей працівник є службовою особою; в) вчинене ним діяння містить ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін злочину, передбаченого ст. 364 КК.

8. У судовій практиці досить часто виникає питання про відмежування службового зловживання (ст. 364 КК) від заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), які відрізняються одне від одного за характером наслідків, способом їх заподіяння, формою вини та мотивами вчиненого:

1) наслідки службового зловживання (ст. 364 КК) можуть мати як матеріальний (майновий), так і нематеріальний характер (див. пункти 4, 6—11, 13—16 коментарю до Розділу XVII), тоді як злочином, передбаченим у ч. 2 ст. 191 КК, завжди заподіюється майновий збиток (див. коментар до ст. 191 КК);

2) при службовому зловживанні (ст. 364 КК) матеріальний збиток являє собою як прямі (реальні) майнові збитки, так і упущену вигоду, тоді як відповідальність за ч. 2 ст. 191 КК настає лише у випадку заподіяння реального майнового збитку;

3) при заволодінні майном (ч. 2 ст. 191 КК) винний незаконно вилучає його з наявних фондів та безоплатно привласнює, використовуючи своє службове становище як спосіб такого заволодіння. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 364 КК, винний хоча й одержує майнову вигоду або позбавляється від матеріальних витрат, однак це не пов’язано з протиправним вилученням та безоплатним обертанням майна у свою власність, оскільки заподіяння реального майнового збитку виявляється: а) або у незаконному використанні майна (наприклад, службового транспорту в особистих цілях);

б) або у тимчасовому його вилученні (наприклад, користування обладнанням підприємства з наміром повернення чи оплати його вартості у майбутньому);

в) або у приховуванні раніше заподіяного збитку (наприклад, заплутування обліку для приховування нестачі, яка утворилася внаслідок недбалості);

4) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється тільки шляхом активної поведінки (дії) виконавця злочину, тоді як службове зловживання (ст. 364 КК) може бути вчинене і шляхом бездіяльності;

5) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК здійснюється лише з прямим умислом, тоді як при службовому зловживанні (ст. 364 КК) психічне ставлення особи до наслідків вчиненого може виявлятися як в умисній, так й у необережній формі вини;

6) заволодіння майном за ч. 2 ст. 191 КК вчиняється тільки з корисливих мотивів, тоді як при службовому зловживанні не виключається наявність й інших спонукань, зазначених у ст. 364 КК.

Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень (далі — перевищення службових повноважень) припускає тільки активну поведінку винного — дію. Шляхом бездіяльності цей злочин вчинений бути не може. Дії службової особи при перевищенні службових повноважень характеризуються тим, що завжди: 1) обумовлені службовим становищем винного; 2) пов’язані з реалізацією його службових повноважень щодо потерпілого; 3) явно виходять за межі тих прав та повноважень, які надані особі за посадою або у зв’язку зі здійсненням службових обов’язків; 4) заподіюють істотну шкоду чи тяжкі наслідки; 5) перебувають у причинному зв’язку з цими наслідками. При вчиненні винним дій, які не обумовлені його службовим становищем та не пов’язані з реалізацією службових повноважень щодо потерпілого, вчинене особою діяння належить кваліфікувати не за ст. 365 КК, а за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо ( Рішення… — 2002. - С. 106-108).

2. Перевищення службових повноважень визнається злочином перш за все з огляду на те, що хоча службова особа і здійснює ті чи інші службові дії, однак ці дії не тільки не входять до її компетенції, але і явно виходять за межі наданих винному повноважень. Саме у цьому полягає принципова відмінність злочину, передбаченого ст. 365 КК, від службового зловживання (ст. 364 КК), за яким діяння хоча й суперечить інтересам служби, однак вчиняється у межах наданих службовій особі повноважень. Тому злочинне використання службовою особою свого службового становища у межах наданих їй повноважень не може кваліфікуватися за ст. 363 КК і тягне за собою відповідальність за інші службові злочини (службове зловживання, службове підроблення, недбалість тощо).