Рейтинговые книги
Читем онлайн Люди та зорi - Радий Радутный

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Бравий комўсар тим часом перестрўляв всўх своўх ворогўв, телевўзор сам собою притишив звук й тепер стиха бубонўв щось про зовнўшню полўтику.

- Ти здаеться, казав що колись пробував писати фантастичнў оповўдання? - неголосно сказала дўвчина. - То, може, трохи розкажеш?

- Ти теж любиш фантастику? - посмўхнувся Юрўй. - Ну добре. Хоча...

Вўн замислився, потўм зўтхнув.

- Бачиш, Їлено, менў здаеться, що тў моў витвори тобў не сподобаються.

- Чому ж?

- В кожному з них - брутальнўсть, жорстокўсть, аварўў й катастрофи, вбивства й вўйни, потоки кровў ў лайки, болю та смертў. А ти - ти... Ти така нўжна, жива й життерадўсна. Ти - повна протилежнўсть всьому цьому.

- То навўщо ж ти таке пишеш? Чому б тобў не спробувати написати щось зовсўм протилежне?

Юрўй знову зўтхнув.

- Пробував, - сказав вўн по паузў. - Не виходить. Я просто не можу собў уявити, що _в_с_е _ц_е_ може добре скўнчитись.

Їлена здригнулась.

- Ў все ж, розкажи!..

Юрўй знову помовчав, мўцнўше обняв дўвчину й тихо почав:

- Через багато-багато рокўв пўсля того, як ядерний вихор розвўяв по стратосферў своўх творцўв, як в пекельному полум'ў згорўла бўльша частина бўосфери, а поверзня планети вкрилась склянисто-зеленими, на диво круглими вирвами, пўсля того, як цивўлўзацўя людей зазнала найбўльшого за всю свою ўсторўю краху, через кўлька столўть пўсля найбўльшоў катастрофи - життя на Землў все ще ўснувало...

Вўн розповўдав про кривавў вўйни за безживну, спустошену, отруйну територўю, про агонўзуючў лўси й стерильно-мертвў степи, про вўдчайдушнў спроби вўдшукати десь за радўоактивним океаном бодай шматок бўльш-менш родючого грунту, про нескўнченў аварў? в пўдземних мўстах, про орди хижих й неймовўрно потворних мутантўв, що з'ялялись навўть у так званих "центрах цивўлўзацў?", про смўливу, але заздлегўдь приречену спробу колонўзувати Марс й, нарештў, про останнўй шанс людства вижити - спробу створити ноу, простосовану до того смертельно-небезпечного свўту, людину.

- ...Незважаючи на катастрофўчний стан, а можливо, саме завдяки йому, наука про людину, про ?? потенцўйнў й невикористанў можливостў, непогано розвинулась. Вже не становило особливо? проблеми, покопирсавшись молекулярним скальпелем в мозку, переробити пам'ять, стерти непотрўбну дўльницю, або ж навпаки, записати записати фальшивку, виготовлену в сусўднўй лабораторў?. Таким чином уряд, час вўд часу випускаючи в народ нўбито колишнўх астронавтўв, пўдтримував чутки про те, що придатна для життя планета вже знайдена й вже дўти ўснуючого поколўння будуть жити в нормальних умовах.

Такў "астронавти" не брехали й викрити ?х не змўг би жоден детектор вони справдў пам'ятали величезнў зорянў кораблў, багаторўчнў польоти, сутички з ворожим життям, аварў? на зворотному шляху, вмонтованў для бўльшо? вўрогўдности...

Їлена здригнулась.

Здригнулась, виразно уявивши жахливу картину майбутнього людства ?сторў?, написано? людською кров'ю на пергаментў з людсько? шкўри, ўсторў? жорстоко? й страшно?, сповнено? брехнў й пўдступу, безглуздих й числених жертв, жадоьби кровў й жадоби влади.

- Невже все так жахливо? - прошепотўла вона.

Юрўй посмўхнувся.

- Не бўйся. Це всього лише вигадка. Казка. Трохи страшнувата, але просто казка. Можливо, все буде ўнакше.

Вўн повернув голову й вперше поглянув на дўвчину _ў_н_а_к_ш_е_.

Їлена, вўдчувши той погляд, заплющила очў й легенький дрож пробўг ?? тўлом.

М'яко, немов ненавмисне, Юрўй поклав руку на ?? пружнў, близько посадженў груди, обтягненў ще вологим купальником.

- Не треба... Не треба так... - уривчасто прошепотўла дўвчина й зробила нерўшучу спробу вўдсунутись.

- Чому ж, Їлено? - невловимим рухом вўн опинився зверху. - Чому? Невже ти не вўдчуваїш, як мўж нами з самого початку виникло щось спўльне? Щось близьке? Хўба не так?

Руки його вўльно блукали по дўвочих грудях.

- Т...так... - ледь видихнула дўвчина. - Але ж ми лише сьогоднў познайомились...

- Хўба? - Юрўй притис ?? до себе. - Невже тўльки сьогоднў? А в мене таке враження, нўби щонайменше пўвтисячолўття знаю тебе. Хўба в тебе не так?

- Т...так... - дўвчина вся тремтўла й аж пашўла жаром.

Юрўй нахилив голову й обережно доторкнувся губами до ?? уст. Дўвчина заплющила очў. Губи ??, повўльно розтулившись, злились з губами Юрўя, язичок, звившись змўйкою ковзнув вперед...

Поцўлунок заповнив всю ?хню суть, вўн тягся неймовўрно довго й не хотўв вўдпускати обох з солодкого полону, а коли Юрўй, нарештў, спромўгся вдихнути, Їлена вже тремтўла вўд жаги й нўжно, обережно та вўддано гладила його плечў.

- Як в тебе б'їться серце!.. - вона поклала долоню йому на груди. Чому?

- А ти не здогадуїшся?

Руки його ковзнули пўд купальник.

- Здогадуюсь...

- Хўба можна бути спокўйним поруч з тобою? - пальцў Юрўя нўжно торкнули пуп'янки ?? грудей.

- Ти хороший... - прошепотўла дўвчина, обвиваючи руками його плечў. Ти хороший...

Клацнув замок у дверях.

Поки скреготўв ключ й з рипом вўдчинялися дверў, Юрўй вже сидўв на сусўдньому лўжку й щось уважно роздивлявся на екранў телевўзора.

- Ви ще тут? - здивувався Сергўй.

- Так. Але вже нам пора, скоро потяг, - вўдповўв Юрўй, показуючи за спиною кулака - так, щоб Їлена не бачила.

Дўвчина - розпашўла, тремтяча - мовчки почала одягатись.

- Ну що, пўшли? - запитала вона через хвилину.

- Угу, йдем.

Вони вийшли з кўмнати, мовчки пройшли по темному коридору.

- Ой, я забула гребўнця! - раптом спохопилась дўвчина.

- Зачекай, я вўзьму! - Юрўй розвернувся й зник за дверима кўмнати.

Сергўй все ще винувато посмўхався.

- Ти б замок на засувку зачинив, чи що! - сказав вўн, коли в кўмнату увўрвався Юрўй.

- Ти ж сказав, що не прийдеш... А, бўс ўз нним. А дўвчина непогана.

- Угу, гарненька.

- Ти не бачив тут гребўнця? Ага, ось вўн...

Юрўй взя в зў столупластикову штучку, схожу на щўтку без ворсу. На ручцў виднўвся прихований важўлець.

- Ану, покажи! - Сергўй посунув його трохи вперед. З пластмаси вискочили й стали сторч металевў голки.

- Гм... Цўкаво! Ти колись таке бачив?

- Ну, ти йдеш? - в кўмнату зазирнула Їлена.

- Так, так! - Юрўй мовчки забрав в Сергўя двиний гребўнець, подав його дўчинў. - Бувай!

- Пўдемо пўшки? - чи то спитала, чи запропувала дўвчина. - Час же ще маїм?

- Пўшли, - охоче згодився Юрўй. - До речў, йти можна не дорогою, а лўсопарком - там спокўйнўше.

Справдў, густа сўтка гўлок приглушувала всў звукий, й навўть мертве сяйво придорожнўх лўхтарўв не пробивалось крўзь не?.

Вони йшли мовчки, трохи осторонь один вўд одного, потўм Юрўй обўйняв дўвчину за стан, а та зўтхнула й мўцно притислась до нього.

- Розкажи, що було далў, - зненацька попросила Їлена.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Люди та зорi - Радий Радутный бесплатно.

Оставить комментарий