КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

9. Спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, за загальним правилом, на кваліфікацію ушкоджень не впливає, за винятком умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер особливого мучення. У таких випадках спосіб є обов’язковою ознакою складу злочину (ч. 2 ст. 121 КК).

10. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було притиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження.

Так, зокрема, не є злочином заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини в стані необхідної оборони за умови, що не були перевищені її межі. Ш. був визнаний винним і засуджений за заподіяння М. тяжкого тілесного ушкодження. Як встановлено у справі, на Ш. і Г. напали хулігани С. та М. Наздогнавши Г., який втікав від них, вони повалили його па землю і почали бити ногами. В той момент Ш., захищаючи Г., ударив ножем М. у поперек, заподіявши останньому тяжке тілесне ушкодження. Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність в діях ТІЇ. складу злочину, оскільки Ш. завдав удар ножем М., захищаючи Г. від злочинного нападу, тобто діючи в стані необхідної оборони (Рад. право. — 1970. — № 12. — С. 94).

Протиправність відсутня й у випадках, коли тілесне ушкодження заподіяне за наявності інших обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів, у стані крайньої необхідності при дотриманні усіх її умов тощо (див. коментар до розділу VIII Загальної частини КК). . Не можна визнати протиправними й дії лікаря, який під час операції в інтересах пацієнта заподіює певну шкоду його здоров’ю. Заподіяння цієї шкоди, проте, попереджує настання більш тяжких наслідків. Відповідно до існуючих правил такі операції можуть здійснюватися лише за згодою хворого.

Не мають протиправного характеру й тілесні ушкодження, заподіяні під час спортивних змагань (футбол, хокей, бокс, боротьба та ін.), в яких добровільно брав участь потерпілий. При цьому необхідно, щоб такі змагання дозволялися компетентними органами і щоб заподіяння тілесних ушкоджень їх учаснику не було наслідком умисного порушення встановлених правил.

Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень може усувати їх протиправність лише за умови, що цю згоду не було дано для досягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

11. Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може полягати як в умисній (статті 121—125 КК), так і в необережній вині (ст. 128 КК).

12. У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, повинно тягти відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

13. Суб’єктом тілесних ушкоджень, передбачених статтями 121 і 122 КК, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку. За вчинення інших видів тілесних ушкоджень відповідальність настає з 16-ти років.

14. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяються на три види: тяжкі, середньої тяжкості та легкі. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється на основі «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. № 6 та зареєстрованих у Мін’юсті 26 липня 1995 р. за № 255/79 (далі — Правила).

Відповідно до ст. 76 КПК проведення судово-медичної експертизи у цих справах є обов’язковим. Судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється згідно з Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами України і цими Правилами.

15. Стаття 121 КК, яка встановлює відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, в ч. 1 передбачає низку ознак. Наявність кожної з них окремо дає змогу визнати тілесне ушкодження тяжким.

16. До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, яка сприяла швидкому і повному видужанню потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

До ушкоджень, що є небезпечними для життя, Правила відносять: а) ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки;

г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ; д) ті, що проникають у канал хребта, у тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок; е) переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи луг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка П шийного хребця;

у тому числі без порушення функції спинного мозку; є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи; ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; з) перелом чи пере-ломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня; й) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів; і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронх, стравоходу, незалежно від того, з боку шкірних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні; ї) закриті переломи під’язичної кістки й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової — у дітей) — все за наявності загрозливих для життя явищ; й) поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожнину, порожнину перикарда чи клітковину середостіння, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; к) ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у тому числі і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри); л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза — все за наявності загрозливих для життя явищ; м) відкриті переломи діафізу (тіла) плечової, стегнової і великогомілкової кісток; н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ; о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гос* тру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонального і органічного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструмен-‘ тальних досліджень; п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклу-бової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять; р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки III—IV ступеня з площею ураження понад 15 % поверхні тіла; опіки II ступеня понад ЗО % поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувалися шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ; с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження й такі, що були отримані в умовах баротравми — всі за наявності загрозливих для життя явищ; т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у тому числі і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища; у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними.

Спосіб заподіяння тілесного ушкодження, а також засоби, які були використані при цьому, не є критерієм віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна визначатися лише характером самого ушкодження.