КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Спосіб заподіяння тілесного ушкодження, а також засоби, які були використані при цьому, не є критерієм віднесення тілесного ушкодження до небезпечного для життя. Ця особливість повинна визначатися лише характером самого ушкодження.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності прямого умислу, спрямованого на позбавлення життя, повинне кваліфікуватися як замах на вбивство. Судова практика кваліфікує як замах на вбивство випадки умисного заподіяння ушкоджень життєво важливим органам тіла. Йдеться про ушкодження, які, як правило, тягнуть за собою загибель потерпілого і не призвели до смертельного наслідку лише завдяки випадковому збігу обставин, незалежних від волі винного.

17. Тяжким визнається і тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій.

Під органом слід розуміти частину організму людини, яка виконує одну або кілька функцій, що мають істотне значення для життєдіяльності всього організму.

До тяжкого тілесного ушкодження за цією ознакою Правила відносять втрату або необоротну втрату функцій руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. У тих випадках, коли має місце лише тимчасове. позбавлення зазначених органів здатності виконувати свої функції, склад тяжкого тілесного злочину відсутній. Постійне послаблення здатності органа виконувати його функції може розглядатися як тяжке тілесне ушкодження лише за умови наявності будь-якої іншої ознаки (наприклад, стійкої втрати працездатності не менш ніж на одну третину).

Втрата руки, ноги — це відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. Наприклад, втрата стопи призводить до втрати загальної працездатності більш ніж на третину і за цією ознакою є тяжким тілесним ушкодженням.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око тягне за собою стійку втрату працездатності більше однієї третини і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3—5 сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше однієї третини і за цією ознакою відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) Правила розуміють втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Від втрати язика (мовлення) слід відрізняти випадки втрати голосу (коли людина може висловлюватися лише пошепки). За такою втратою вид тілесного ушкодження визначається ступенем втрати працездатності.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

18. До тяжких тілесних ушкоджень відноситься психічна хвороба, яка може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До нього не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров’я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулося, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

19. Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно потягло за собою інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров’я слід розуміти ушкодження, яке не підпадає під жодну з перелічених у ст. 121 КК ознак тяжкого тілесного ушкодження. Вирішальне значення тут має стійка втрата працездатності не менш ніж на одну третину, яку законодавець пов’язує лише з «іншим розладом здоров’я» і яка не характеризує інших ознак тяжкого тілесного ушкодження.

Правила мають на увазі загальну працездатність. Втрата у цих випадках професійної працездатності може бути прийнята до уваги тоді, коли умисел винного був спрямований спеціально на її позбавлення.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності, тобто постійна необоротна втрата, і при цьому не менш ніж на одну третину (не менше 33 %).

Розмір втраченої внаслідок ушкодження працездатності повинен визначатися з урахуванням об’єктивних даних і документів згідно з «Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності», затвердженим постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221.

У інвалідів стійка втрата працездатності у зв’язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов’язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв’язку з одержаною останньою травмою необхідно визначати з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження.

У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи з загальних підстав, що встановлені цими Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку. ,

20. Якщо тілесне ушкодження призвело до переривання вагітності, воно відноситься до числа тяжких. Згідно з Правилами йдеться про ушкодження, внаслідок якого сталося переривання вагітності, незалежно від її строку, якщо воно перебуває у прямому причинному зв’язку з ушкодженням. Отже, необхідним є наявність причинного зв’язку між заподіянням тілесного ушкодження і перериванням вагітності. Тривалість перерваної вагітності на кваліфікацію вчиненого не впливає. Необхідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої і бажав або свідомо припускав її переривання.

21. Тяжке тілесне ушкодження, яке полягає у непоправному знівеченні обличчя, має місце тоді, коли ушкодження обличчя, будучи непоправним, надає обличчю огидного, потворного вигляду. При цьому обов’язковим є наявність двох ознак: непоправності ушкодження і знівечення обличчя.

Знівечення є непоправним, якщо воно не може бути усунене за допомогою звичайних методів лікування. Якщо знівечення обличчя може бути усунене тільки шляхом оперативного втручання (косметичної операції), воно вважається непоправним. Не є тяжким тілесним ушкодженням тимчасове знівечення обличчя. Для встановлення факту поправності чи непоправності ушкодження на обличчі призначається судово-медична експертиза. Експерт не має права кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він лише визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним.

Сама ж наявність знівечення обличчя встановлюється слідчим і судом. При цьому суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про вигляд людини. Особистість потерпілого (його стать, вік, професія, національність тощо) при вирішенні цього питання не мають значення.

За такого виду тяжкого тілесного ушкодження, безсумнівно, заподіюється шкода здоров’ю людини, яка може бути різною за її тяжкістю. Однак ступінь тяжкості такої шкоди не має вирішального значення для визнання непоправного знівечення обличчя тяжким тілесним ушкодженням. Випадки знівечення інших частин тіла людини поняттям, що розглядається, не охоплюються.

22. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК, характеризується умисною виною. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого і бажає або свідомо припускає її настання.

У судовій практиці трапляються випадки, коли необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень помилково кваліфікується як вчинене умисно.