КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

7. Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

8. Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення себе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий діяв умисно, тобто свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які безпосередньо спричиняють смерть потерпілому.

9. Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв’язок. Відсутність такого зв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

10. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

11. Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Особа може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких наслідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо особа не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на самогубство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до самогубства наставати не може.

12. Суб’єктом передбаченого ст. 120 КК злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

13. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є доведення до самогубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. З ст. 120 КК).

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

14. Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності на тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Належна кримінально-правова охорона здоров’я людини — важливе завдання кримінального права, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону.

2. До числа злочинів проти здоров’я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що полягає у порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

3. Безпосереднім об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. Будь-яке тілесне ушкодження незалежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров’ю людини. Здоров’я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим посягання на здоров’я людини заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують недоторканність здоров’я громадянина. В тих випадках, коли заподіяння шкоди здоров’ю є засобом заподіяння шкоди іншим правоохоро-нюваним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК).

4. Здоров’я людини може бути об’єктом тілесного ушкодження з моменту початку пологового процесу. Закон однаковою мірою охороняє здоров’я будь-якої людини незалежно від того, яким є це здоров’я фактично (здоров’я бездоганно здорової людини, здоров’я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби, тощо), а також незалежно від її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

5. Тілесним ушкодженням є посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.

6. З об’єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров’я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тілесних ушкоджень; 3) причинним зв’язком між зазначеними діянням та наслідками.

При вчиненні розглядуваного злочину шляхом дії може бути застосовано як фізичний вплив на потерпілого (завдання удару, спричинення опіку та ін.), так і психічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння тілесного ушкодження винний може застосувати м’язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, ціпок тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пістолет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані фактори природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров’ю іншої людини, за умови, що він був зобов’язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Такий обов’язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов’язок батьків турбуватися про здоров’я дітей); службового становища або професійних обов’язків (наприклад, обов’язок особи медичного персоналу лікувати хворого); попередніх дій винного (наприклад, наражання когось на небезпеку покладає на винного обов’язок вжити заходів щодо охорони здоров’я потерпілого) тощо.

7. Необхідною ознакою закінченого складу тілесного ушкодження є настання злочинного наслідку у виді різної тяжкості шкоди здоров’ю людини. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчене тілесне ушкодження. У таких випадках може постати питання про наявність в діях винного ознак замаху на злочин, а у випадках створення умов для вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) або умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК) — готування до злочину.

8. Для притягнення до відповідальності за заподіяння тілесного ушкодження необхідним є встановлення причинного зв’язку між діянням винного і шкідливими наслідками, що настали для здоров’я потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відсутність необхідного причинного зв’язку між діянням винного і наслідком, що стався, — шкодою здоров’ю, — означає відсутність складу тілесного ушкодження.

Так, Ш. був визнаний винним і засуджений за вчинення хуліганства і умисне заподіяння тілесного ушкодження. Як встановлено у справі, Ш. разом з Д. розпивав спиртні напої. Потім між ними виникла бійка, яка була припинена працівниками міліції. Виходячи з кімнати після бійки, Д. внаслідок сп’яніння упав і одержав струс головного мозку. Вища судова інстанція скасувала вирок в частині засудження Ш. за нанесення Д. тілесного ушкодження, визнавши, що це ушкодження не перебувало в причинному зв’язку з діями Ш., бо струс головного мозку у Д. стався внаслідок падіння.