Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Нi, Миколо Петровичу, - вiдповiв Сокiл. - Нiчого схожого. Спочатку мiсце укусу свербiло. А тепер я й думати про це кинув. Тут щось iнше, менi здається.

- Ви помиляєтесь, - серйозно звернувся Микола Петрович до Ван Луна, який, вагаючись, розвiв руками. - Клiщ тут нi до чого. Дивно, в чому ж тодi справа? Галю, - звернувся вiн до дiвчини, - iдiть-но сюди. Молодi люди, ви можете зайнятися чимось, поки ми з Галею побесiдуємо. Зрозумiло? Прошу вас пройти до навiгаторської рубки, наприклад, i зачинити за собою дверi. Подiлитися там враженнями про вашi пригоди. А ми з Галею займемося тут однiєю справою.

Коли Сокiл i Ван Лун вийшли, Риндiн лагiдно, проте наполегливо сказав:

- Згадаймо, Галиночко, старий звичай. Вiн стосується, правда, морських кораблiв, але ж i ми з вами - на кораблi? I на кораблi такого далекого плавання, яке й не снилося звичайним морякам, чи не так? Ви, напевно, пам'ятаєте, що капiтан корабля в разi потреби завжди виконує обов'язки лiкаря. Ану, покажiть каштановi мiжпланетного корабля, що i де саме у вас болить?

Галя з трудом вилiзла з гамака i, шкутильгаючи, наблизилася до Риндiна. Вона насилу стримувала себе, щоб не застогнати: гострий бiль у нозi розтiкався ширше й ширше, наче шкiру обпалювало розпечене вугiлля.

Риндiн уважно й зосереджено оглянув її ногу. Справдi, шкiра припухла i багрово почервонiла. Але, крiм тiєї припухлостi i почервонiння, не можна було встановити нiчого.

- Болить лише зовнi, Миколо Петровичу, - поскаржилася Галя. - Всерединi я не вiдчуваю нiякого болю.

- Так, нагадує свiжий опiк. I чималий, - похитав занепокоєно головою академiк. - Чи добре ви пам'ятаєте, друже мiй, що не забилися, падаючи? Особливо - цим мiсцем ноги?

- Не забилася, Миколо Петровичу, дуже добре пам'ятаю.

- А куди вкусив вас клiщ?

- Ось, - указала Галя.

На мiсцi укусу бiля колiна лишалася тiльки маленька червона крапка з затвердiлим струпиком. Не можна було й думати про зв'язок цiєї крихiтної невинної крапки з великим червоним опухом, розташованим значно вище на нозi, з зовнiшнього її боку. Що то за дивне запалення - i таке сильне ?

- Ван! - покликав Риндiн, коли Галя одяглася i, припадаючи на лiву ногу, добралася до свого гамака. - Iдiть-но сюди!

- Слухаю, Миколо Петровичу, - вiдгукнувся Ван Лун, входячи до каюти.

- Може, Галя забула? Скажiть, чи не пам'ятаєте ви якогось удару, який вона, можливо, зазнала там, у печерi?

- Нi, Миколо Петровичу. - Ван Лун бачив, який стурбований Риндiн, i це було йому дуже не до вподоби: академiковi потрiбний зараз цiлковитий спокiй. Тому вiн вирiшив ще раз спробувати вiдвернути його увагу: - Галя, взагалi, пiдкреслюю, поводилася надзвичайно. Дуже мужня дiвчина. Таких бачив рiдко. Може бути справжнiм вiдважним мандрiвником. Навiть, скажу, дослiдником.

- Товаришу Ван, не треба, - знiяковiла Галя.

- Чому не треба? Дуже треба, - впевнено вiдповiв той. - Вона, Миколо Петровичу, поводилася як справжнiй вчений. Небезпечно, страшно, а Галя тим часом зiбрала для вас принаймнi з десяток тих свiтних камiнцiв. Принесла сюди. Коли йшли назад, шкутильгала, було їй важко. Втiм, не кинула камiнцi, а донесла. Хотiла показати вам. Казала, буде iнтересно вам i Вадимовi.

- Ну й дiвчина, - вражено обiзвався Риндiн, - прямо герой! Це тi самi камiнцi, чутливi, Ван, як ви кажете?

- От-от! Гадаю, Галя вважає, що зробила нове вiдкриття. Тому й хотiла продемонструвати вам одразу. Що ж, може, й справдi вiдкриття. Камiнцi, на мою думку, дуже дивнi. Зараз покажу вам. Вадиме, iдiть сюди й ви, прошу.

Втiм, Сокiл був уже тут. Його як геолога i мiнералога й справдi дуже цiкавили загадковi камiнцi. Але Риндiн цього разу реагував зовсiм не так, як бажано було Ван Луну. Вiн запитливо подивився на Галю i коротко спитав:

- Ви несли тi камiнцi з собою в сумцi?

- Так, Миколо Петровичу.

- I сумка, як звичайно, висiла на лiвому боцi?

- Так.

Риндiн повiльно пiдвiвся, сiв, важко спираючись на руки. Обличчя його було дуже серйозним i стурбованим, Коли вiн заговорив:

- Галиночко, друже мiй, ось i розв'язання справи з вашою загадковою хворобою. Ваш бiль є наслiдком опiку вiд радiоактивної речовини. Очевидно, камiнцi, принесенi вами, дуже радiоактивнi. Перебуваючи довгий час у сумцi, пiдвiшенiй бiля стегна, вони обпекли ногу. Будемо сподiватися, що це тiльки поверхнева реакцiя...

Ван Лун тихо присвиснув: он як обертається справа! Галя здивовано поглядала на Миколу Петровича, який продовжував:

- I справдi, за зовнiшнiм виглядом це нагадує такi опiки. Добре принаймнi, що камiнцi опинилися ближче всього до ноги, а не до грудей або живота, де багато внутрiшнiх органiв. Камiння безумовно радiоактивне! I якось по-особливому радiоактивне, якщо iнтенсивно реагує на змiну частот радiоколивань. А воно ж саме так, коли вiрно те, що ви розповiдали про нього, Ван.

Ван Лун знизав плечима: адже ж вiн просто розповiв те, що бачив на власнi очi.

I саме цiєї хвилини пролунав незвично напружений, схвильований голос Вадима Сокола:

- Миколо Петровичу, невже це може бути... та нi, я не можу повiрити! I все ж таки...

- Що ви хочете сказати, Вадиме? - здивовано спитав Риндiн.

- Я боюся навiть припустити, Миколо Петровичу... все це так неймовiрно! Але разом з тим... а що, коли це - iнфрарадiй?

Галина Рижко нiчого не розумiла. Iнфрарадiй? А що це таке? Проте вона бачила, як Риндiн вiдкинувся назад, вражений тим, що сказав Вадим Сергiйович, як Ван Лун вийняв з рота свою люльку i з цiкавiстю дивився на геолога. Обидва вони були явно враженi, але зовсiм не так, як Галя. Якщо дiвчину дивувало те, що Сокiл так схвильовано заговорив раптом про якийсь невiдомий iнфрарадiй, про який вона нiколи нiчого не чула, то Риндiн i Ван Лун, здавалося, зосереджено зважували, в якiй мiрi Сокiл мiг мати рацiю. Очевидно, мова йшла про щось, хоча й суперечливе, але цiлком зрозумiле i добре вiдоме обом. Страшенно погано вiдчувати, що ти знаєш значно менше вiд iнших!..

А Вадим Сокiл так само збуджено, як i ранiше, доводив:

- Справдi, Миколо Петровичу, з якої речi вперто сумнiватися в iснуваннi сто двадцятого, коли вважати реальним iснування сто одинадцятого? А сто одинадцятий iснує ж, i ми незабаром вiдшукаємо його тут, на Венерi, я певен цього! Адже ж усi данi говорять про це - i навiть першi зразки порiд-супутникiв пiдтверджують, що ультразолото близько. Ви самi бачили тi зразки, я показував вам. Чому ж не бути сто двадцятому?

- Ви не лише зараз, а й ранiше завжди були палким прихильником цiєї гiпотези, - вставив Риндiн. - Пам'ятаєте, Ван, дебати на президiї хiмiчного товариства?

Ван Лун мовчки кивнув головою.

- Це не гiпотеза, - запротестував Сокiл з ще бiльшою запальнiстю, - а цiлком обгрунтована iдея. В усякому разi, не менш обгрунтована, нiж була свого часу теорiя iснування ультразолота. А зараз, Миколо Петровичу, прийшов час, коли й теоретизувати нема чого. Треба просто як слiд перевiрити з допомогою точного аналiзу. Адже ж ви самi погоджуєтеся, що жоден мiнерал, жоден елемент на Землi - природний чи штучний - не має таких властивостей активiзацiї, як цi зразки, принесенi Галею?

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});