Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

вона дала комусь дозвіл ділити її на країни. Це було б так само, якби хтось захотів поділити мене, кому спина, кому рука. Також ці віруючі люди вірять у свої ролі, хто звичайний громадянин, хто законник, а хто володар. Вони придумали папери, які нібито ці ролі підтверджують, і вони вірять у виняткову особливість одних папірців над іншими папірцями. Але якщо ти якось спотворюєш їхню релігію державності, маєш сумніви, то тоді ти єретик, і для тебе вже приготована в'язниця, плаха, або будинок для божевільних. А якщо взагалі не віриш, то значить ти атеїст, який зовсім відкидає цю віру і цю рольову гру, то це вони називають нігілізмом або анархістом, адже в їхній рольовій грі є правила і закони. Атеїстів дуже мало, рідко коли їх можна зустріти, дедалі частіше трапляються віруючі люди, або лицемірні атеїсти на кшталт мене, які не вірять у всю цю нісенітницю, але водночас продовжують нудно грати роль звичайного громадянина, якому насправді начхати на кордони, закони, прапори, символи. Просто лицемірно живеш, а потім лицемірно помираєш. І тільки зі смертю нарешті закінчується ця маячна рольова гра.

Я був захоплений релігією з тієї причини, що вона підтримувала мою любов до дівчини, давала надію на продовження. Мовляв, якщо не тут, то там. Тут ми не разом, значить залишається надія, що будемо разом там. Зараз, будучи агностиком, я мало вірю в те продовження життя, отже, я вже менше люблю. Знання про невірність призводить до атеїзму. Якби навіть і було продовження, то для чого мені продовження невірності. Вірячи в релігію, я вірив у її безсмертя, і в своє безсмертя, і в наше спільне безсмертя. Але я один. Я боявся померти, не зробивши те, що я хотів, як творча людина. Але я зробив майже все, що задумав. Тоді для чого мені продовження? Воно було б порожнім. Люди мріють про загробне життя з тієї причини, що вони хочуть продовження своїх почуттів, своєї діяльності, своїх стосунків. Коли потрібно вміти закінчувати. Смерть це і є закінчення всього.

Для рольової гри під назвою — державність, перш за все, потрібні самі гравці, іншим словом люди. Без людей нікому буде грати в державність, нікому буде вірити в цю ілюзію. Так само для храму потрібні парафіяни, а інакше його закриють, або обладнають під інші потреби. Без людей втрачають будь-яку значущість такі забобони як патріотизм і націоналізм. Резюмуючи, легко визначити в який спосіб послаблюються забобони. Я б дуже хотів, щоб діти народжувалися у світі, в якому немає кордонів країн, але всі єдині і кожен толерантний. Однак закликають до підвищення демографії там, де особливих моральних змін поки що не спостерігається.

Мені симпатичні опозиціонери з тієї причини, що вони виступають проти чинної влади. Але коли вчорашні опозиціонери стають владою, тоді моя симпатія зміщується в бік наступних опозиціонерів. Якщо звичайно вони адекватні.

Неможливо зрадити те, що є ілюзією. Ілюзію держави, батьківщини, країни. Існує тільки одне реальне місце проживання людства, на даний момент, це планета Земля. І саме їй людство робить погано, зраджує її.

Боротьба з державністю така ж безглузда, як і боротьба з релігією. Адже розуміння ілюзорності того й іншого поки що доступне не всім. Окремий індивід може звільнитися від цих ілюзій, але масова свідомість перебуватиме в омані. Залишається тільки чекати, коли ілюзії самі себе, дискредитувавши, розвіють.

Під час військових дій відкрилася вся аморальність людська, про яку я писав задовго до всього цього. Вони пишуть, що, мовляв, так, війна — це погано, і навіть якщо вона огидна і злочинна, то все одно її потрібно підтримувати, — пишуть вони, — бо від цього залежить доля країни, і навіть якщо при владі тиран, лиходій, то і його потрібно підтримувати і не засуджувати. І я ще колись дивувався з того, що люди настільки люто в минулому підтримували війни, лиходійства і своїх панів. Усе для життя — їхнє гасло. Але для якого життя? Аморального життя. Якщо життя дароване аморальністю, насильством і вбивством, то нехай такого життя зовсім не буде. Але в них одне виправдання — ніби для життя всі засоби хороші, нехай і найжахливіші.

Читаючи філософів

Яку ж нісенітницю пишуть філософи, замість того, щоб висловлюватися просто і зрозуміло, але замість цього городять не зрозуміло що. Читаючи, я можу всі їхні багатосторінкові думки вмістити в кілька речень. І вони можуть, але натомість немов усвідомлено збільшують обсяг своїх текстів. Для чого всі ці плутані лабіринти думок? Я пам'ятаю, в юності, так само складав, складаючи складносурядні речення, з метою здатися розумним і начитаним. Благо я усвідомив, що такий підхід до письменництва є несусвітньою дурістю, і потрібно писати з такою простотою викладу своїх думок, щоб кожен зміг їх зрозуміти без особливих зусиль.

Справжній пацифізм

Пацифізм неправильно розуміють. Насправді пацифізм нікому не вигідний. Тому коли я виступаю проти агресора, закликаючи його кинути зброю, і тим, хто обороняється, я кажу те саме — складіть зброю, не воюйте. Бажання захищатися насильством так само огидне, як і напад. Для пацифіста все насильство однаково аморальне.

У мілітаристів відсутня логіка. Вони це доводять, коли стверджують, ніби пацифізм веде до війни. От і немає пацифізму, він заборонений цензурою, мілітаристи всім заправляють. І що, немає війни? І тоді є і зараз є. Як ви не зрозумієте, що відкидаючи пацифізм, ви тим самим потураєте підготовці до війни, її початку, її завершенню, і знову по колу.

Покаяння, каяття, прощення не існує. Є тільки даність — ти такий або ти інший. Якщо в історії є хоча б один випадок насильства, то тоді дана аморальність є вічним тавром. Тому не потрібно дивуватися сьогоднішнім лиходійствам, поодиноким або масовим, погляньте на їхнє минуле, і тоді все стане зрозуміло.

Коли у свої 15-17-ть років я був бидланом, а отже, вживав алкоголь, і перебував у поганих компаніях, то саме в ті роки мене кілька разів били, я зазнавав нападів з боку подібного бидла. Що примітно. Однак у 18-ать років, коли я змінився, кинув усі свої шкідливі звички, став читати книжки, тим самим освічуючись, усі напади на мене раптом припинилися. Ніхто мене навіть не вдарив відтоді. Таким чином, я хочу відповісти на банальне запитання — а що якщо на тебе, пацифіста, нападуть? Так ви будьте інтелігентами і цурайтеся злачного суспільства і насильство буде обходити вас стороною.

Якщо справді кожна дитина