Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

книжки безкоштовні. Етична просвіта має бути безкоштовною. Я поважаю свою письменницьку працю, тільки ось моя повага не вимірюється цифрами і банкнотами. Я ціную саме існування своїх книжок, яке, принаймні, для мене має величезне значення.

Щодо голоду, перебільшуєте. Принаймні, на цій території земної кулі ніхто не помирає від голоду. Можна працювати двірником кілька годин, а потім займатися творчістю. І, звісно ж, не потрібні тисячі книжок, потрібна лише одна чи кілька гідних. Особисто я заробляю образотворчою творчістю (чи вірніше напівтворчістю). Щодо своїх книжок, я їх тверезо оцінюю. Я точно знаю, що вони не ідеальні, їхня якість не на висоті, у них є кілька помилок, у словах чи в смисловому плані. Нехай я їх і не завжди помічаю. Ви, йдучи в магазин, хочете придбати якісний товар. Чи не так? А якщо він виявиться з деякими поломками, бодай з однією незначною, то ви засмутитеся, або пошкодуєте свої гроші. Ось це і є турбота про читача. Досить нетактовно і нешанобливо просити гроші за неякісний товар. Самокритично, так. Насправді, я не ставлюся до творчості як до товару. Творчість має бути вільною. Моя ж творчість здебільшого вкрай протестна, вона говорить про пацифізм у цій мілітаристській країні, у цьому мілітаристському суспільстві. Тому здебільшого люди, які знайомляться з моєю творчістю, обурюються і критикують мої тексти, тому витрачати свої гроші на це вони не стануть, а безоплатно прочитають і, можливо, про щось задумаються. Похитнути деструктивну систему в людях — це і є етична просвіта. Скільки було письменників інтровертів, самітників, деякі з них "писали в стіл", і це нормально. Не всі пихаті, не всі хочуть слави і шанувальників, не всім потрібні багатства, і не всім потрібна сім'я. Та й ця вічна суперечка, коли краще твориться, за голоду чи за повного задоволення всіх потреб… Нехай кожен вибирає по собі. (Мій коментар у відповідь на тему письменництва)

Свобода самотності

Любіть свою цноту — моя фраза, яка суспільству бачиться парадоксальною. Адже суспільство хоче споживчо зжерти людину цілком, тому переконує і наполягає на тому, щоб людина віддавала, до того ж віддавала суспільству всього себе, зокрема й своє тіло з її статевими можливостями. Так влаштована пропаганда розмноження і обов'язкових статевих зв'язків. Суспільству бажано, щоб люди проживали однакові життя, і головне, щоб вони жертвували своїми життями на благо суспільства. Суспільство ненаситне, йому потрібне постійне відтворення нових жертводавців і платників податків. Улюблене гасло системного суспільства — ти повинен. Однак незайманий, який любить себе і тому любить свою цноту, нікому не віддає своє тіло, зокрема він відмовляється від чужого тіла. Незайманий самодостатній і вільний, він не робитиме того, що йому бачиться вкрай огидним, бо він не вбудований у цю споживчу суспільну систему, яка нав'язує йому думку, що він, хоче того чи ні, повинен влитися в громадську більшість, що він має певний недолік, а тому мусить його усунути, або страждати з цього приводу. Я своєю чергою стверджую протилежне, я вважаю, що потрібно любити тільки себе і неодмінно потрібно любити свою цноту і радіти її збереженню.

Секрет письменництва

Відкрию вам один секрет своєї письменницької творчості. Ще на стадії рукопису, коли я записую свої думки ручкою на аркуші паперу, вже тоді я точно знаю, що мою книжку не друкуватимуть, і вона не набуде популярності. Моя протестна книжка з самого зародка приречена на забуття. Тому що мілітаристська громадська цензура, безумовно, заборонить мою книгу. За звичаєм своїм за правду цензура засуджує на величезні штрафи і загрожує кримінальним переслідуванням. Боячись громадського осуду, жодна редакція не наважиться друкувати мою книжку або ж літературний конкурс не наважиться присуджувати їй премію. Я так думаю, але, можливо, я занадто занижую поріг їхньої хоробрості. Однак наскільки ви бачите, мене це не зупиняє. Правду можна заборонити, правду можна ув'язнити, але правду неможливо змусити замовкнути.

Справді, у цій мілітаристській країні саме так. Коли я писав свої пацифістські книжки, ще на стадії написання перших сторінок, я немовби бачив цю чорну мітку цензури, немовби вона вже підносить запалений сірник до мого рукопису.

Дотик жінки до чоловіка, як не засуджуване, але навіть схвалюване суспільством насильство

Наведу два приклади такого роду тілесних дотиків, які відбуваються навмисне, раптово і не взаємно. Це дотики жінки до чоловіка, яких він не очікував і на прийняття яких чоловік не давав своєї згоди.

У першому випадку жінка вирішує доторкнутися до чоловіка, після того, як той зробив їй подарунок, однак у відповідь на свій дар він від неї нічого не чекав і нічого в неї не просив. Але чомусь жінка подумала і вирішила, що вона подякує йому за надану їй увагу своїм тілом, а саме — доторкнеться до нього, не питаючи в чоловіка, чи бажає він того, чи доречно це зараз. Немов у ній спрацювала уявна установка: ти мені — я тобі, ти робиш мені подарунок, а я у відповідь дарую тобі ласку і задоволення. Це надзвичайно архаїчне і згубне розуміння статевих стосунків. Усе це неправильно. А саме неправильно те, що у відповідь на увагу чоловіка, який не є її коханим, вона відповідає порушенням власної недоторканності. Насильство тут полягає в тому, що така жінка вторгається в особистий простір чоловіка, торкаючись його тіла, вона з байдужістю ставиться до його недоторканності. Вона чинить грубо і зухвало, не усвідомлюючи наслідків свого вчинку. Безумовно, для тіла чоловіка такий дотик приємний, але розумом своїм він вважає таку поведінку недоречною і несвоєчасною. Така дія була б доречною тільки у стосунках люблячої пари, за їхньої обопільної згоди. Приклад же мій, показує всю грубість такої поведінки, і я називаю це статевим насильством. Цей дотик є насильством, тому що чоловік проти такого вторгнення у свій особистий простір, але жінка чомусь упевнена, що кожен чоловік завжди готовий до такої близькості, і немов із ним завжди можна робити все, що завгодно, не питаючи на те його дозволу. І це хибна думка, бо в чоловіка також є межі дозволеного і в нього є самоповага.

Другий випадок, який я хочу описати, більш грубий, ніж перший випадок. У цій ситуації спостерігається цілеспрямоване чіпляння, коли жінка періодично торкається до чоловіка, не питаючи про його бажання. І найнеправильніше в цій ситуації те, що це насильство жінки по відношенню до чоловіка навколишнім суспільством анітрохи не засуджується. Немов він повинен радіти тому, що жінка виявила до нього увагу, і немов він