Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

class="p1">Безсумнівно, те, що бійка, статевий акт, пиття вина, це все пізнання. Але чи хочуть люди пізнавати наслідки таких дій? Нерідко пізнання обіцяє страждання, біль і навіть смерть. Усі, хто вживають алкоголь або інші дурманні речовини, відчувають до або після тілесні страждання, а алкоголізм взагалі призводить до смерті. Чи це ви хочете пізнавати? — запитую я в молодих людей. Я бачив на власні очі наскільки це пізнання небезпечне для життя. Про бійки і будь-яке насильство і говорити не потрібно, наскільки воно небезпечне, наскільки деструктивне, руйнівне. Як і статеві стосунки рясніють болем і стражданнями. Але люди чомусь продовжують прагнути до цього пізнання. Немов не уявляючи, до чого воно веде. А все тому, що це найпростіший вид пізнання, це рух руки чи ноги, це рух геніталій. Тоді як заняття науками і самоосвітою куди як складніше.

Реклама здійснила цю підміну, показуючи в нешкідливому світлі бійки, пияцтво і статеві акти, транслюючи так, ніби в усьому цьому немає нічого небезпечного, ніби насильство — це мужність, ніби злягання — це романтика, і ніби вживання дурманних речовин — це веселощі. Створюється поверхневе уявлення, і не показується суть і наслідки. І що цікаво, у самій природі є дурман, який людина використовує не для знеболення, а для одурманення свого розуму. Вони послаблюють розум. Але як саме виник розум? Мені здається, розум з'явився шляхом протесту. Розум це і є в чистому вигляді протест. Коли в людині утворилася думка чинити опір природі, тоді й розквітнув розум у людині. Помилково вважати, що знаряддя вбивства створює розум, ні, це не так, істинний плід розуму думка — не робити зброю і жити мирно, не творячи насильства ні людям, ні тваринам. Перша людина, яка подумала, що вбивати тварин і поїдати їхні трупи неправильно, саме така людина першою відчула в собі подих розуму, живучи в кровожерливому натовпі. Вона неодмінно стала ізгоєм їхнього племені, бо розум завжди женеться звідусіль. Навіть носія зачатка розуму, скоріше за все, вбили, або він помер, відмовляючись виконувати природні закони. Однак розум не вмирає разом зі смертю носія розуму. Думка може жити у вигляді слова, зображення, у пам'яті іншого індивіда. І якщо навіть усього цього не буде, розум одного разу прокинеться в іншій людині. Можу навести власний приклад, адже мої батьки не виховували мене пацифістом, незайманим, непитущим, непитущим, вегетаріанцем. Вони вели інший спосіб життя, вони підтримували війни, не були незайманими, вживали алкоголь і курили цигарки, а також їли м'ясо. Але я став їхньою протилежністю, я зробив такий моральний вибір, про який вони й не думали. Якби всі діти були копіями своїх батьків, то тоді їхній життєвий вибір можна було б із легкістю передбачити. Ось якими є батьки, отже, дитина буде такою. Але я виявився іншим, я робив інший вибір, усе моє життя інше. Тому дитина може виявитися кращою за своїх батьків, або гіршою. Дітонародження сповнене розчаруванням.

Опір цьому прояву розуму виявляється найсильніший. Так, у стародавні часи ніхто нікого не питав, хочуть вони вступати в статеві стосунки чи ні, всіх примушували, використовуючи суспільний тиск, відгомони якого чути і сьогодні. Так само йде справа і з мужланством (армією), розмова у суспільства з цього приводу коротка, мусить і все тут, утім, сьогодні є послаблення у вигляді альтернативної служби. Так і щодо одурманення суспільство, як і раніше, зацікавлене в цьому, а про поїдання м'яса і говорити нічого, все як було, таким і залишилося, за деякими винятками. Ніби для розуму залишають вузькі ворота, і навіть це добре, адже в старі часи і цього не було.

Зібрання в натовп заради загального одурманення це поширене явище. Так само люди, які вступили в статеві стосунки, думають, що їх усіх тепер щось таке об'єднує, і тому вони думають, що так роблять усі. І бачачи все це, я можу точно сказати, що індивідуалізм тільки в пацифізмі, цнотливості, тверезості та у вегетаріанстві. Тільки самодостатня особистість здатна зробити моральний вибір, для якого необхідна самоповага. Людину без самоповаги і самолюбства швидко поглине і перетравить натовп, рушійною силою якого є природне одурманення. Я говорю про одиночний протест, цю книжку можна використовувати у вигляді плаката, на якому буде написано протест усьому нині існуючому світу, протест проти будь-якого деструктивного натовпу. Тому мої тексти і не користуються будь-яким попитом, тому що мало хто здатен на протест, і тому що це виключно мій протест, мій плакат і мій напис на ньому. Не буде мене, і тоді нікому буде стояти в цьому одиночному пікеті, тому що він одиночний. Одиночний протест.

І це правда, що потрібно вчасно йти. Я пишу тексти, створюю книжки ось уже п'ятнадцять років, і за цей час я встиг багато чого сказати, проте наразі я відчуваю, що час іти. Але як виявилося людям не потрібні просто слова, їм потрібні чарівні слова. Так одного разу мені поставив запитання один чоловік — як же йому перестати пиячити. Він хотів, щоб я написав йому чарівне слово, яке зробило б його непитущим, або я придумаю чарівне рішення його проблеми. На що я скажу — чари у власному моральному виборі. Не вживай дурман і все тут, інших рішень немає. Ніхто не допоможе, окрім самої людини, ні тексти, ні приклади, інакше достатньо було б одного мого прикладу. Але тут важливе тільки одне власне рішення, але той, хто запитує, хотів би, щоб я все вирішив за нього. Це і є перекладання рішення на інших, ось у чому полягає вся дурість людства. Вони вважають мене незрілим, коли самі не можуть зважитися жити морально. Щодо насильства вони покладають відповідальність на державу, яка мілітаризована і яка відкидає пацифізм, притому, що вони хочуть жити в мирі. Самі живіть мирно, і буде мир. Подібно до цього і вирішення статевого питання покладають на тупий натовп однолітків, на масову культуру або родичів, і страждають потім. Ні, робити вибір потрібно самому. Своє рішення я зробив, книжка ним озаглавлена. Іншим тільки належить зробити свій особистий вибір.

Звісно, повернувшись у минуле, я б не став пити алкоголь, жодного ковтка, ніколи, не став би бити однолітків і багато іншого не став би робити. Але в минуле не повернутися, тому я можу тільки в теперішньому часі бути моральною людиною. А кого я вважаю моральною людиною, а кого аморальною, легко зрозуміти, читаючи мої книги. Безсумнівно, те, що під дією цензури я буду пом'якшувати цей текст, навіть рукопис буде бунтівнішим, ніж сама