Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

суворе сільське життя. Живучи в літні канікули у бабусі в селі, я бачив, як вбивали тварин, я розглядав їхні нутрощі, бачив, як сушилися їхні шкури, я чув, як дорослі обговорювали ці вбивства. Я бачив, як вбивали курку, і як вона бігла з відрубаною головою. Я все це звірство бачив, це зло, і мені все це було огидно. Ось я і виріс вегетаріанцем. Тому що я за життя, я проти смерті.

І світ повільно, але змінюється, розум починає переважати. Ще вчора люди були впевнені, що вони готові виправдати будь-яке зло, сьогодні вже набагато менше людей так думають. Але багатьом, як і раніше, не соромно, все тому що сорому в них немає. Люди нині одурманені державною пропагандою. Одурманені мілітаризмом війни, одурманені ілюзіями патріотизму і державності, одурманені алкоголем, одурманені статевим потягом, одурманені смаком вбитих тварин, переконані, що так і треба жити. Сорому немає, є тільки виправдання. Виправдовують усе, всю природну аморальність. Однак настануть інші часи, і антиутопії прийде кінець. Природа це антиутопія. Розум це утопія. І бідне людство посередині страждає своєю роз'єднаністю.

А ця книга? Трохи автобіографія, невелика збірка думок. Головна суть цієї книги в прикладі. Я приклад. Я приклад людини, яка далека від ідеалу. Але якщо в цієї книжки був би читач, то я б йому сказав — будь кращим за мене. І при цьому не втрачай своєї індивідуальності. Бути кращим за мене нескладно. Я ж своєю чергою книжку закінчую, багато чого під час власної редактури буде змінено, доповнено. Рукописи моїх книжок завжди скільки-небудь відрізняються від опублікованого варіанту тексту. За час творчості я сильно втомився, я завершую написання цієї книжки після хвороби та під час початку тієї жахливої події, яка назавжди змінить усі наші життя. Я відчуваю, що багато чого не згадав, про що хотів сказати. Нехай наступний розділ доповнить це упущення, у ньому будуть записані мої окремі думки та цитати. Хто я? Я письменник і художник Євген Козлов, я пацифіст, незайманий, непитущий, непитущий, вегетаріанець. А хто ти?

Автор Козлов Є. А.

25.02.2022 г.

Одиночний протест

Що не так? Я не так

У мене запитали — Що не так? Вночі, перебуваючи у творчому збудженні, я уявляв примітивні з художнього погляду картини, в яких, безсумнівно, у майбутньому будуть укладені символи, відповіді та протести. Одну з таких картин я назвав так — Досконале кохання або протест статевому відбору. Ця картина і стала моєю відповіддю вираженою фарбами і думками. Тієї ночі я визначив власну даність. Реальність така — я пацифіст, незайманий, непитущий, непитущий, вегетаріанець. Простіше кажучи — Я не такий, або вірніше — Я такий. І такою є моя відповідь. Це означає, що поруч із собою я бачу жінку зі схожим світоглядом і подібним життєвим вибором. Інший колірний розклад обіцяє невідповідність, розбіжність і нерозуміння. Перебуваючи в нерозумінні, з легкістю можна дружити, живучи окремо, але жити разом і водночас, не розуміючи одне одного, неможливо, це деструктивно для обох. Така моя відповідь, написана простими словами і написана примітивним чином.

Молодіжний антимілітаризм

Протестуюча молодь, за ними майбутнє, вони чинять героїчно. Вони виступають проти поліцейської держави, яка тільки те й уміє, як саджати людей у в'язниці, бити, влаштовувати тотальний контроль, та цензурувати думки й тексти. Сучасні молоді люди бажають свободи, вони відчувають свободу і вони не боятися. А ви, всі ті слабохарактерні батьки, які змирилися з несвободою, подивіться, що вас оточує. Вас оточують портрети лиходіїв, вивішені у всіх школах та інших установах, партія злодійської влади лащиться до ваших дітей, даруючи їм іменні подаруночки, у цій країні є юнармія — підла аморальна організація, що розбещує дітей мілітаризмом, засновують також не менш огидні військові збори. У цій країні в школах пропагують зле марновірство патріотизму, примушують писати доповіді про військових убивць і ходити в певний день із портретами вбивць, а декого навіть вдягають в одяг убивць. У школах створюють куточки присвячені військовим убивцям і засновують гуртки зі стрільби. А потім ваших дітей чоловічої статі роблять рабами на цілий рік. Армія — це призовне рабство, вона огидна, і її бути не повинно. Також і державна релігія з її підгодованими жерцями навіює дітям всілякі забобони. Ось якими способами держава розбещує дітей різного віку. І що ж? Ви протестуєте проти цього зла? Ні. Ви мовчите. Ви з тим змирилися, така система — думаєте ви, радіючи своїй їжі, одягу, крові та смартфону. Але це все первинні потреби, є й вищі, духовні, моральні. Зокрема й свобода. Свобода думки і слова, свобода творчості, свобода самовираження, свобода віросповідання, свобода невіри. Але державникам не потрібні вільні люди, їм потрібні підлеглі, смиренні, слухняні, а всіх інакомислячих вони запроторюють до в'язниць, виганяють, оголошують єретиками. Усі державні інститути, усі освітні, релігійні, особливо силові, вони придумані для цього поневолення. Молодь бачить це і відчуває і так жити не бажає, і правильно робить. Проти несвободи, проти всього цього зла мілітаризму потрібно мирно протестувати, щоб лиходії бачили й усвідомлювали свою ветхість, відсталість, і свою аморальність.

Протестуюча молодь вийшла на театралку. А в наш час хто збирався на театралці? Неформали. Для чого? Нам потрібна була свобода одягатися, як ми хочемо, і слухати музику, яку ми хочемо. Ми хотіли свободи для себе. Сучасна молодь показала, що вона бажає більшої свободи, вона бажає свободи для всіх. Тому, я думаю, вони кращі, ніж були ми. Така ось раптова думка. Театралка — одне місце, але в різні часи й такі різні покоління.

Сучасні бандити

У дитинстві я бачив у фільмах бандитів у чорних балаклавах. Як виявилося, вони існують, їх сотні і за свої лиходійства вони отримують гроші та нагороди. У них кинули книжкою Джорджа Орвелла — "1984", даремно, вони книжок не читають, особливо правдиві книжки про себе.

Письменник удівець

Безмовно закоханий письменник, ти довічний вдівець, приречений на вічну самотність. Твоя кохана жива, але не кохаючи тебе, вона немов живе в іншому світі. Ви живете в різних світах. І навіть у світі сновидінь вона залишається нерозділеною. Засмучений, ти часто відвідуєш книжки, немов паперові склепи, в яких не похована та жінка, ні, вона жива, в них спочиває твоє кохання. Але любов до жінки з часом згасає, любов же до книжок — назавжди. Тож, люби книжки, і не сумуй про незнищенне.

Чому мої книги безкоштовні?

Усі мої