КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

6. Частина 3 ст. 331 КК як особливо кваліфікований склад цього злочину передбачає дії, зазначені в частинах 1 і 2 ст. 331 КК, поєднані із застосуванням зброї. Зброєю слід вважати як вогнепальну, так і холодну зброю. Застосування — це погроза зброєю або використання її для заподіяння тілесних ушкоджень або смерті. Вбивство чи замах на вбивство або спричиненя тяжких тілесних ушкоджень при незаконному перетинанні кордону не охоплюється цією статтею і повинні кваліфікуватися за сукупністю: ч. З ст. 331 та статтями 115 або 121 КК. Якщо вони були спричинені щодо працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони державного кордону, військовослужбовця, то має місце сукупність ч. З ст. 331 та ст. 348 або ч. З ст. 345 КК. Якщо при цьому має місце незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, застосуванню підлягає і ст. 263 КК.

7. У частині 4 ст. 331 КК зазначено, що чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку, яке гарантоване ч. 2 ст. 26 Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, що стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Щодо поняття біженця, то ст. 1 Закону України «Про біженців» (ВВР. — 2001. — № 47. — Ст. 250) визначає біженця як особу, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та неможе користуватися захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї.

Цей Закон встановлює порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця і в ст. 9 передбачає, що «особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і знаходяться на території України, звільняються від відповідальності за такі дії».

Чинність ст. 331 КК не поширюється також на випадки прибуття в Україну без встановлених документів громадян, що стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, тобто були потерпілими від злочину, передбаченого в ст. 149 КК (див. коментар до цієї статті).

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод —

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.

1. Безпосередній об’єкт такий же, як і в злочині, передбаченому в ст. 331 (див. коментар до ч. 1 ст. 331 КК).

2. Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об’єктивна сторона цього злочину виявляється: 1) в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної діяльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організаторська діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення чи ні, а також керівництво цією діяльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

Організація — це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.

Керівництво — це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов’язків тощо.

Сприяння — будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод (щодо змісту цих засобів сприяння див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК).

3. З суб’єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета.

4. Суб’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК.

5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до статей 32, 28 КК).

Стаття 333. Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю

1. Порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або організованою групою, — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. (У редакції Закону України від 03.04.2003 р. № 668-ІУ)

1. Диспозиція ч. 1 ст. 333 КК є бланкетною. Тому для розкриття об’єктивних та суб’єктивних ознак цього злочину слід звертатися до певних нормативних актів, основними з яких є Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 р. (ОВУ.- 2003. - № 12. - Ст. 518) та положення «Про державну службу експортного контролю», затверджене Президентом України 17 квітня 2002 р. (ОВУ. - 2002. - № 16. - Ст. 342).

На підставі цих нормативних актів Державною службою експортного контролю розробляються окремі положення, інструкції щодо порядку здійснення міжнародних передач конкретних товарів, що підлягають державному експортному контролю. Наприклад: «Про порядок контролю за експортом, імпортом, та транзитом товарів, що можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї» від 22 квітня 1997 р. (ОВУ. - 1997. - № 18. - Ст. 73); «Про порядок державного контролю за передачами товарів військового призначення» від 8 грудня 1997 р. в редакції 2001 р. (ОВУ. - 2001. - № 21. - Ст. 480) та ін.

2. Об’єктом цього злочину є відносини національної безпеки України, її міжнародного авторитету в сфері дотримання міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та в інших протиправних цілях. Суспільна небезпека цього злочину визначається і у тому, що ним, в більшості випадків, порушується і недоторканність державного кордону України.

3. Обов’язковою ознакою злочину є його предмет — товари, що підлягають державному експортному контролю.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» такими товарами є: 1) товари військового призначення; 2) товари подвійного використання.

До товарів військового призначення належать:

вироби військового призначення — озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, вибухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів;

послуги військового призначення — надання іноземним юридичним чи фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посередницьких (брокерських), у сфері розроблення, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи технологій військового призначення, а також надання зазначеним юридичним особам іноземної держави чи її представникам або іноземцям послуг з фінансування таких робіт;