КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

1. Безпосередній об’єкт цього злочину збігається з об’єктом злочину, передбаченого в ст. 328 КК.

2. Предметом даного злочину є відомості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Конфіденційна інформація характеризується обов’язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не містить в собі державної таємниці (що відрізняє ст. 330 від статей 328, 329 КК); 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користування: заборона на її передачу іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств і відомств.

Загальні правила використання конфіденційної інформації і поводження з нею передбачені в «Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. (ОВУ. - 1998. - № 48. - Ст. 1764).

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється у двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що становлять конфіденційну інформацію будь-яким способом (повідомлення по телефону, в листі, дискеті тощо); 2) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі. Способи збирання теж можуть бути різними (викрадення, фотографування, підслуховування тощо) і на кваліфікацію не впливають. Злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту початку збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх.

4. Суб’єктивна сторона виявляється в прямому умислі, за якого особа, перш за все, усвідомлює конфіденційний характер інформації і те, що ця інформація є власністю держави. Це усвідомлення обумовлене тим, що особи, які працюють з такою інформацією, підлягають обов’язковому ознайомленню під розписку про конфіденційність інформації та встановлені правила щодо користування нею, наприклад, забороною виносити за межі службового приміщення документи з такою інформацією, розмножувати їх технічними засобами, які не обладнані спеціальними пристроями охорони тощо (див. ст. 8 наведеної Інструкції від 27 листопада 1998 р.). Обов’язковим є і усвідомлення винним того, що відомості передаються або збираються для передачі саме іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні так і недержавні — наукові, комерційні, посередницькі тощо). З суб’єктивної сторони передача або збирання конфіденційної інформації не повинні містити ознак державної зради або шпигунства, тобто умисел не повинен бути спрямованим на спричинення шкоди основам національної безпеки України (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

5. Суб’єкт злочину — спеціальний. Це особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

6. Частина 2 ст. 330 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або збирання інформації на одержання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру), або звільнення від обов’язків матеріального характеру (наприклад, в рахунок погашення боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави закон не розкриває, тому це поняття належить до так званих оціночних понять: їх зміст залежить від оцінки всіх конкретних обставин справи. В даному складі злочину тяжкі наслідки можуть бути обумовлені важливістю інформації, розміром матеріальної шкоди (як прямої, так і упущеної вигоди), моральної шкоди тощо.

Повторність як кваліфікуюча ознака цього злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге такого самого злочину, тобто злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Щодо змісту такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

1. Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин, —

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

1. Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів. Правовою основою криміналізації незаконного перетинання державного кордону є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору» (ВВР. — 1992. — № 2. — Ст. 5). Для захисту державного кордону цим Законом (ст. 8) визначений режим державного кордону — певний порядок його перетинання. Цей порядок конкретизується в «Правилах перетинання державного кордону громадянами України», затверджених КМ України 27 січня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 4. — Ст. 92), а також «Правилах в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затверджених постановою КМ України від 29 грудня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 4. — Ст. 148). Ці правила стосуються відповідного оформлення документів, наявності спеціальних контрольно-пропускних пунктів для в’їзду і виїзду, транзитного проїзду тощо. Дотримання цих правил обов’язкове як для громадян України, так і іноземних громадян чи осіб без громадянства.

2. Об’єктивна сторона цього злочину передбачає два види діянь: 1) перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску: 2) перетинання державного кордону України в пунктах пропуску, але без відповідних документів чи дозволу. Способи незаконного перетинання кордону можуть бути різними, здійснюватися в різний час, із використанням різних засобів і обстановки, підроблених документів, без документів тощо. Якщо для незаконного перетинання кордону підроблявся або використовувався підроблений документ, кваліфікація повинна бути за сукупністю статей 331 та 358 або 366 КК (якщо суб’єктом підробки була посадова особа). Для наявності складу злочину не має значення чи перетинала особа кордон для виїзду з України або в’їзду в неї.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного перетинання особою кордону. Спроба незаконно перетнути кордон повинна кваліфікуватися як замах на злочин.

3. Суб’єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює незаконність перетинання кордону і бажає це здійснити. При цьому мотиви і мета на кваліфікацію злочину не впливають. ,

4. Суб’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку: громадянин України, іноземець, особа без громадянства, які порушили встановлені правила перетинання кордону України.

5. Частина 2 ст. 331 КК передбачає відповідальність за незаконне перетинання кордону особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин (спеціальний рецидив), при умові що судимість не була погашена або знята (див. коментар до ст. 88 КК)

6. Частина 3 ст. 331 КК як особливо кваліфікований склад цього злочину передбачає дії, зазначені в частинах 1 і 2 ст. 331 КК, поєднані із застосуванням зброї. Зброєю слід вважати як вогнепальну, так і холодну зброю. Застосування — це погроза зброєю або використання її для заподіяння тілесних ушкоджень або смерті. Вбивство чи замах на вбивство або спричиненя тяжких тілесних ушкоджень при незаконному перетинанні кордону не охоплюється цією статтею і повинні кваліфікуватися за сукупністю: ч. З ст. 331 та статтями 115 або 121 КК. Якщо вони були спричинені щодо працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони державного кордону, військовослужбовця, то має місце сукупність ч. З ст. 331 та ст. 348 або ч. З ст. 345 КК. Якщо при цьому має місце незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, застосуванню підлягає і ст. 263 КК.