КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

1. Суспільна небезпечність порушення ветеринарних правил пов’язана із завданням значної шкоди сільському господарству (тваринництву), створює можливість захворювання населення загальними (спільними) для тварин і людей хворобами (бруцелезом, сапом, сибіркою та под.).

2. Об’єктом злочину є екологічна безпека в галузі ветеринарної медицини.

3. Предметом злочину є тварини (сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі, домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові, риба, раки, молюски, жаби, бджоли, шовкопряди тощо, а також сперма, зиготи, запліднена ікра, інкубаційні яйця, ембріони тощо); продовольча сировина тваринного походження (м’ясо, молоко, яйця, яєчна маса, риба і рибопродукти, тваринні жири, печінка, інші м’якушеві субпродукти, кишки, кров, продукти бджільництва та інші продукти, які використовуються для виготовлення харчових продуктів); корми тваринного походження (білок тваринного походження, у тому числі борошно м’ясне, рибне, кров’яне, кісткове, м’ясо-кісткове, живі корми для риби та ін.); кормові добавки — ферментні препарати, білки, амінокислоти, вітаміни, мікро- і макроелементи, кормові дріжджі, жири та їх суміші тощо (див. ст. 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» в ред. від 15 листопада 2001 р. № 2775-ПІ (ВВР. — 2002. - 22 лютого. - № 8. - Ст. 62).

4. Ветеринарні правила — це ветеринарні вимоги, які регулюють діяльність фізичних та юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини. Вони встановлені такими нормативними актами, як Закон України «Про ветеринарну медицину», постанови КМ України «Про заходи запобігання виникненню небезпечних захворювань тварин» від ЗО травня 1996 р. № 584 (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 13. — Ст. 356), «Про перелік протиепізотичних, лікувальних, лабораторно-діагностичних, радіологічних та інших ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться органами державної ветеринарної медицини за рахунок відповідних бюджетних та інших коштів» від 15 серпня 1992 р. № 478 (Зібрання постанов Уряду України. — 1992. — № 10. — Ст. 241), «Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин», затверджений постановою КМ України від 6 квітня 1998 р. № 448 (ОВУ. - 1998. - № 14. -Ст. 532), указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні» від 22 березня 2001 р. № 192/2001 (ОВУ. - 2001. - № 12. - Ст. 487), нормативно-правові акти Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислової політики України, які є обов’язковими для виконання всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форми власності, службовими особами та громадянами (наприклад, наказ «Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: бруцельозом, сибіркою, хворобою Тешена свиней та анемією коней» від 25 січня 2000 р. № 4 (ОВУ. — 2000. — № 11. — Ст. 439), наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України «Про затвердження інструкцій про заходи з профілактики та боротьби з інфекційними хворобами тварин: анаплазмозом, хворобою Ауєскі, емфізематозним карбункулом, інфекційним линотрахеїтом — пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби, бурсальною хворобою (хвороба Гамборо)» від 10 жовтня 2000 р. № 47 (ОВУ. - 2000. - № 44. - Ст. 1905) тощо.

5. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 251 КК, характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак: а) діяння (дія або бездіяльність) — порушення ветеринарних правил; б) суспільне небезпечні наслідки — поширення епізоотії або спричинення тяжких наслідків; в) причинний зв’язок між порушенням ветеринарних правил та зазначеними наслідками.

Порушення ветеринарних правил може виявлятись у невиконанні заходів по карантину тварин або інших карантинних обмежень, ухиленні від пред’явлення тварин для проведення ветеринарного огляду, обов’язкових заходів (обстежень, прищеплювання, оброблення) щодо профілактики захворювань тварин, незабезпечення надійної фіксації тварин для проведення огляду (заходів), продажу хворої заразною хворобою худоби або продуктів від неї тощо.

6. Епізоотія є розповсюдженням заразних хвороб тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що характеризується безперервністю епізоотичного процесу. Способи поширення епізоотії можуть бути різними (зараження продуктів, спільне утримання хворих і здорових тварин тощо).

7. Іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику пошесть тварин чи птахів, масову загибель риби, бджіл тощо (за відсутністю ознак епізоотії). Тяжкими наслідками тут вважається і захворювання в результаті порушення ветеринарних правил відповідною хворобою людей (хоча б однієї людини).

Встановлення інших тяжких наслідків є питанням окремого факту і залежить від конкретних обставин злочину.

Між порушенням ветеринарних правил і наслідками слід встановити причинний зв’язок.

8. Закінченим злочин буде з моменту настання наслідків, передбачених в диспозиції ст. 251 КК.

9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю щодо самого діяння — порушення ветеринарних правил, а стосовно його наслідків — необережною формою вини. Якщо щодо наслідків був умисел, скоєне потрібно кваліфікувати за ст. 194 КК (умисне знищення або пошкодження майна), а при умисному спричиненні шкоди здоров’ю людини — за відповідною статтею розділу П «Злочини проти життя та здоров’я людини». Вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на масове отруєння, поширення епізоотії встановлює диверсію (ст. 113 КК). Масове знищення рослинного або тваринного світу утворює екоцид (ст. 441 КК).

10. Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як приватна, так і службова особа (завідуючий тваринницькою фермою, зоотехнік та ін.), на яку було покладено обов’язок дотримання ветеринарних правил.

Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК. У випадку скоєння службовою особою ще будь-якого службового злочину (службова недбалість та ін.) вона несе відповідальність за сукупністю злочинів.

11. Порушення ветеринарних правил, яке не було пов’язане зі спричиненням поширення епізоотії або інших тяжких наслідків, може потягти адміністративну відповідальність.

Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду

1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає у спричиненні шкоди територіям, взятих під охорону держави, та об’єктам природно-заповідного фонду.

2. Об’єктом злочину є екологічна безпека в галузі існування і використання територій та об’єктів, які взяті під особливу охорону.

3. Предметом цього злочину є території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду, що підлягають особливій охороні і які утворюють єдину територіальну систему.

До територій, взятих під охорону держави, належать такі об’єкти природи, які являють собою велику наукову, історичну цінність, а також лікувально-оздоровчу цінність (наприклад, Нікітський ботанічний сад в Криму, Тро-стянецький парк у Сумській області, Дніпровський парк у Запорізькій області, Одеські катакомби, Володимирська гірка в Києві тощо).

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фондового моніторингу навколишнього природного середовища.

До складу природно-заповідного фонду входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки — пам’ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища (див. ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в ред. від 25 лютого 2000 р. (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2002. — № 4. — С. 42), преамбулу і ст. З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - № 4. - С. 206-207).

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується знищенням або пошкодженням будь-яким способом територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду.