КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

8. Злочин вважається закінченим із моменту здійснення хоча б однієї із зазначених дій. Настання суспільне небезпечних наслідків у результаті його вчинення (наприклад, самогубство) перебуває поза межами даного складу злочину і за наявністю до того підстав може отримати додаткову кваліфікацію за відповідними статтями КК.

9. Суб’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел.

10. Суб’єктом злочину є будь-яка особа, що досягла віку кримінальної відповідальності. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням наданих їй повноважень і спричинили істотну шкоду охоронюваним правам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам, то буде мати місце сукупність злочинів: статті 182, 364 або 365 КК. У тих випадках, коли недоторканність приватного життя була порушена внаслідок службової недбалості, то, за наявності до того підстав, вчинене кваліфікується за ст. 367 КК як службова недбалість.

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

1. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на освіту. Це право охоплює собою можливість одержання будь-якого виду освіти.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, які забезпечують громадянам право на отримання освіти.

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється в незаконній відмові в прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності.

4. Під навчальним закладом згідно з положеннями Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. в редакції 1996 р. (ВВР. - 1996. - № 21. -Ст. 84) розуміють такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня освіта, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядип-ломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якими формами навчання — денною, вечірньою, заочною, екстернатом тощо. Такими закладами в Україні є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, школи мистецтв, дитячо-юнацькі спортивні школи, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети, консерваторії.

5. Незаконна відмова в прийнятті до навчального закладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють в реалізації її права на освіту. Зазначені дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої відмови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у встановленому законом порядку.

6. Не може визнаватися незаконною відмовою в прийнятті до навчального закладу наявність обмежень до прийняття за медичними, віковими, професійними, творчими та іншими показниками, що встановлені відповідно до специфіки даного закладу освіти.

7. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на відмову в прийнятті до навчального закладу.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

9. Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (наприклад, директор школи, ректор вищого навчального закладу, відповідальний секретар приймальної комісії, декан факультету тощо).

10. У частині 2 ст. 183 КК передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання в державних або комунальних навчальних закладах. Це виявляється у прямому примусі внести плату за навчання, або створенні для потерпілого таких умов, за яких він змушений сплатити за навчання в навчальному закладі. Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у таких випадках: а) коли вона не передбачена у даному навчальному закладі взагалі або для даної категорії осіб зокрема; б) вимагається у розмірах, інших ніж офіційно встановлені; в) вимагається в іншій, ніж передбачено в договорі (контракті) формі.

11. Відповідальність за ч. 2 ст. 183 КК передбачає незаконну вимогу оплати за навчання в державних та комунальних навчальних закладах. Тому пред’явлення такої вимоги у навчальних закладах іншої форми власності не містить даного складу злочину і може за наявністю до того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК як зловживання владою або службовим становищем чи за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

12. У тих випадках, коли службова особа вимагає передати гроші або інше майно їй особисто, вчинене за наявністю до того підстав утворює склад одержання хабара і кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 КК.

13. Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення особі вимоги про оплату за навчання.

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Конституція України у ст. 49 проголошує, що кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. При цьому зазначається, що в державних і комунальних закладах медична допомога надається безкоштовно, а існуюча система таких закладів не може бути скорочена.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують громадянам право на охорону здоров’я і медичну допомогу.

3. З об’єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я.

4. Під медичною допомогою звичайно розуміють лікування, профілактичні заходи, а також різні види медичних послуг, що надаються при захворюваннях, травмах, пологах тощо.

Державними слід вважати такі заклади охорони здоров’я, які створені на базі державної власності і отримують фінансування з державного бюджету. Комунальними є такі заклади, які створені органами місцевого самоврядування як особисто, так і спільно з місцевою державною адміністрацією на базі комунальної власності та за фінансування з місцевого бюджету.

5. Вимогу оплати за надання медичної допомоги слід вважати незаконною у випадках, якщо вона: а) взагалі не передбачена у даному медичному закладі або не передбачена для даної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлені. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 в редакції від 11 липня 2002 р.

6. Даний злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.

7. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

8. Суб’єкт даного злочину — спеціальний, ним може бути тільки працівник державного або комунального закладу охорони здоров’я.

9. Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 184 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого в ст. 354 КК, — одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи, організації. Ці діяння відрізняються за об’єктивними і суб’єктивними ознаками. За частиною 1 ст. 354 КК винна особа одержує винагороду для себе шляхом вимагання. При цьому обумовлена винагородою поведінка суб’єкта повинна перебувати у зв’язку з покладеними на нього конкретними обов’язками. За частиною 1 ст. 184 КК винний незаконно вимагає внесення певних сум (оплати) на користь закладу здоров’я, в якому він працює. Суб’єктом злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 184 КК, є тільки працівник державного чи комунального закладу здоров’я, а суб’єктом злочину, передбаченого в ст. 354 КК, є працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.

10. За частиною 2 ст. 184 КК настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров’я слід розуміти сукупність таких закладів, розташованих на певній території, а під скороченням мережі таких закладів — зменшення їх кількості.