КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні активних дій з організації і керівництва релігійною групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю (життю) людини чи статевою розпустою.

Визначення «під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів» слід розуміти дотримування групою канонів віровчення чи культової діяльності як підстави своєї протиправної поведінки.

Вживання в диспозиції статті множини щодо віровчень чи обрядів слід розуміти як заборону будь-якого з обрядів будь-якого віровчення, якщо вони (віровчення чи обряд) посягають на охоронювані права і інтереси особи.

Факт легалізації в Україні чи за її межами групи як релігійної громади, іншої релігійної чи громадської організації, партії тощо на склад злочину не впливає.

Під організацією групи розуміється вербування до групи, підшукання коштів для її діяльності — тобто будь-які дії, спрямовані на створення вин-ною особою об’єднання двох і більше осіб у релігійну організацію.

Керівництво групою є, як правило, одноосібне, інколи — колегіальне управління створеним об’єднанням.

Склад злочину усічений: злочин вважається закінченим з моменту вчинення організаційних дій по створенню групи або дій по керівництву вже створеною групою.

Активні учасники створення чи діяльності такої групи можуть нести відповідальність як пособник, організатор чи керівник групи.

Під заподіянням шкоди здоров’ю в диспозиції статті, що розглядається, слід розуміти завдання тілесних ушкоджень, розлад психіки тощо.

Під статевою розпустою розуміється участь членів групи у неупорядко-ваних статевих зносинах чи інших видах розбещення.

Небезпечність заподіяння шкоди здоров’ю чи статевої розпусти проповідуванням релігійного віровчення чи виконанням релігійного обряду встановлюється релігієзнавчою експертизою.

Фактичне заподіяння шкоди здоров’ю особи не охоплюється складом злочину і потребує додаткової кваліфікації за статтями КК, що встановлюють відповідальність за злочини проти життя і здоров’я особи.

3. Суб’єктивна сторона — прямий умисел: особа усвідомлює, що організовує групу, діяльність якої здійснюватиметься під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів і буде поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей чи статевою розпустою, чи що керує раніш створеною групою і бажає так діяти.

Мотив злочину може бути різний (релігійний, корисливий, сексуальний) і на кваліфікацію не впливає.

4. Суб’єкт злочину спеціальний — організатор або керівник групи — фізична особа, яка досягла 16-річного віку. За умови легалізації групи як релігійної організації чи, наприклад, господарського товариства суб’єктами злочину можуть бути неформальні і формальні керівники групи.

5. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 181 КК, є здоров’я (життя) або статева недоторканість неповнолітніх. Потерпілим у цьому злочині є неповнолітня особа.

6. Об’єктивна сторона — втягування організатором чи керівником групи особи, якій не виповнилося 18 років, до групи, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людини чи статевою розпустою.

Втягуванням неповнолітнього до діяльності групи слід визнавати будь-які діяння організатора чи керівника по залученню неповнолітніх до діяльності створеної чи такої, що створюється, групи. Так, наприклад, заохочення батьків до участі неповнолітніх у заходах групи є одним із характерних способів втягування неповнолітніх. Втягуванням слід вважати і мовчазну згоду керівника чи організатора групи на участь у групі неповнолітнього.

Спосіб втягування — обман, підкуп, залякування тощо — не впливає на кваліфікацію, але інколи потребує самостійної кваліфікації. Так, наприклад, фізичне чи психічне насильство над потерпілим вимагає додаткової кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Злочин є закінченим з моменту втягування неповнолітнього до групи, тобто з моменту початку формування у потерпілого бажання (змушеності) взяти участь у діяльності групи. Разом з тим можливе готування і замах на втягування неповнолітніх шляхом підготовки певної літератури чи умовляння батьків на участь дитини у групі.

7. Суб’єктивна сторона — прямий умисел: особа усвідомлює, що втягує у діяльність групи неповнолітнього, і бажає так чинити.

8. Суб’єкт злочину спеціальний — організатор або керівник групи — фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації, —

караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Конституція України у ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК. Дане право може бути обмежене тільки відповідно до закону і на підставі судового рішення.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, які забезпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або в творі, виданому в засобах масової інформації, а також закріплюватися на різних матеріальних носіях; папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних належать такі відомості, які складають особисту або сімейну таємницю особи, наприклад, інформація про сімейний стан, стан здоров’я, майновий стан, відомості про дату народження тощо, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Не може визнаватися конфіденційною така інформація, яка вже була раніше оприлюднена шляхом публікації або будь-яким іншим способом.

3. Потерпілим від даного злочину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або розповсюджувалась подібна конфіденційна інформація.

4. Об’єктивна сторона злочину полягає у одній із таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в) незаконному використанні конфіденційної інформації; г) незаконному поширенні зазначеної інформації; ґ) поширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

5. Під незаконним збиранням конфіденційної інформації варто розуміти збір неуповноваженим на це суб’єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімейну таємницю.

Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: із документів, бесід із родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, шляхом викрадення або з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Якщо збирання таких відомостей було поєднане з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 182, 162 та 163 КК.

6. Незаконне зберігання зазначених відомостей — це будь-які умисні дії, пов’язані з перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання.

7. Незаконне використання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди потерпілого. Так, під поширенням варто розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, що складають особисту або сімейну таємницю, третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному виступі на зборах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється, — тобто її відтворення на аудіо- і відеозаписі, у громадському місці; або шляхом обнародування цих відомостей у засобах масової інформації: у пресі, по радіо чи телебаченню тощо.

8. Злочин вважається закінченим із моменту здійснення хоча б однієї із зазначених дій. Настання суспільне небезпечних наслідків у результаті його вчинення (наприклад, самогубство) перебуває поза межами даного складу злочину і за наявністю до того підстав може отримати додаткову кваліфікацію за відповідними статтями КК.