Рейтинговые книги
Читем онлайн Unknown - ваня

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 24

Ми кивнули головами. Я здогадувався, що має відбутися далі. Ми маємо битися з Еллі! «Але це ж не резонно! Ми обоє безсмертні, шкоди один одному завдати не можемо». Я з посмішкою на обличчі вийшов на вказане місце, а Еллі, ставши напроти мене у положенні готовності напасти на здобич, подивилась у мій бік досить звабливо.

-Бій триватиме доти, доки один з вас не зупинить іншого! – проголосив Престон. – Розпочнімо!

Мені стало усе ясно. Це таке собі тренування вартових у стилі «поклади суперника на лопатки, потім не дай йому вирватися». Протягом мого роздуму Еллі часу не марнувала – вона розігналася, стрибнула і схватила мене руками за комір гольфу. Відкинула на метрів десять моє тіло від себе та знову прямувала завдати нового удару. Я не встиг підвестися, а вона вже була поруч мене, хотіла кулаком зарядити у живіт. Вартові, що не брали участі у нашому бою, стояли непорушно, не зводили очей з поєдинку. Я ухилився від удару Еллі, але ще не мав наміру битися проти неї, щось трішки застопорився у той момент. Дарма. Вона раптово підняла ногу, стукнула нею у мій ніс. Я впав на спину. Прудка дівчина застрибнула на мене, схопила за руки, притискуючи їх до землі. Своїми ступнями вона вперлася у мої коліна. Положення, у якому ми двоє тоді перебували було доволі незвичне. Ненароком наші погляди зустрілись, я побачив, як її обличчя вже тішилося перемогою. Але не тут то було! Єдине, що вона не притисла до підлоги, була моя голова. Тому вирішив попрацювати трішки довбешкою. Я з розгону стукнув своїм лобом їй у лоб, і натиск її рук на мої зап’ястки послабився. Я вивільнив одну ногу, перекрутив лікті Еллі так, що вони вже знаходилися у моєму полоні, різким ударом ногою їй у живіт остаточно позбувся зверхності цієї дівчини. Вона відлетіла і впала… Ми обоє підвелися. Досі, не тямлячи, що робити, я повернувся на сто вісімдесят градусів та й побіг до стіни. Еллі наздоганяла мене. Залізна стіна наближалася, а я все ще рухався із шаленою швидкістю. Я прямував у глухий кут. Нічого іншого на думку не спадало, як підстрибнути, відштовхнутись від стіни ногою. Таким чином я спромігся, перевертаючись, пролетіти на метрів п’ятнадцять назад, оминаючи Еллі, яка не зупиняючись бігла за мною. Раптом вона пригальмувала, обернулася. Ми знову стояли обличчям один до одного. Еллі дістала щось із-за спини. Це був батіг. Довгий чорний батіг вона запустила у повітря, аби його кінцем схопити мене за горло, проте я ухилився. Пригадавши, що в мене під штанами знаходяться мої кинджали, дістав один і наступний її замах батогом був останнім. Я зачепив його своїм ножем та вирвав з її рук, відкинувши далеко разом із дорогоцінним кинджалом від суперника. Еллі не думала про свою зброю. Натомість знову швидко бігла до мене, щоб збити з ніг. Вона замахнулась зверху рукою, напевно, хотіла вдарити мене по голові, та я спромігся уникнути цього. Вже, не втрачаючи ні секунди, схопив її за зап'ясток однією рукою, іншою за інший. Зробив так, щоб її долоні опинилися в неї за спиною, поклав дівчину обличчям додолу, притиснувши коліном до землі, щоб запобігти її втечі. Саме так за нашої першої зустрічі повівся зі мною Адам. Еллі пручалася, але вирватися не могла. Перемога!

-Досить! – пролунав голос Еквіджа. Я відпустив свого супротивника. Ми підійшли до Престона. – Що ж! Хоч на цей раз Адам не схибив… На сьогодні ви двоє можете бути вільні… Продовжимо без вас. Ще дещо попрошу тебе, Еллі. Розкажи Версу те, для чого у цих стінах ми тренуємося й у чому полягає моя з вами співпраця. Сам, на жаль, цього зробити не можу, мені потрібно зустріти Кеффа у аеропорту відразу ж після тренування. Він схоже везе трофей… Ти ж пам’ятаєш, що поки що потрібно знати новому вартовому?

Дівчина подивилася на Престона і відповіла:

-Те що й мені, коли я була новенькою!

-Чудово! Відповідай на усі його запитання у межах розумного!

Чорнявка ніяк не відреагувала на свою поразку, для неї такі заходи були звичною справою. А от я трохи потішився перемогою. Після нас з Еллі до бою стали Стен і Террі, проте я вже не міг побачити їхньої бійки. Ми з загадковою чорнявкою відправилися ліфтом угору. Піднявшись на дванадцятий поверх елеватором, опинилися у місці, де можна було замовити чогось поїсти, випити… Цей поверх був їдальнею чи просто куточком відпочинку для працівників… Не простих працівників… Для безсмертних… Я бачив силует кожного, хто перебував там. Стільки сили ще не відчував. Ми з Еллі зайняли вільний столик на двох, потім вона підійшла до бару, замовила нам випивки… Незвичайної випивки… Скуштувавши напій, був шокований. Він п’янив мене!

-Подобається? – розпочала Еллі бесіду з питання про цю алкогольну дивовижу.

-Дуже!.. Що це? – ледь не облизуючись, наголосив.

-Шістдесят відсотків медичного спирту, сорок відсотків виноградного сидру.

-Ого! На смак як…

-Вино з горілкою… Дивно, справді?

-Ага… Так ось що мав на увазі Адам, коли казав, що Еквідж може докоряти йому за те, що він пропив мої життя… Адам насолоджувався цією штукою?

-Берелі й вигадав цю суміш! Це найміцніше, що у нас є на даний момент.

Очевидно, у цьому місці, де усі є безсмертними, можна не приховувати своєї таємниці, говорити голосно. Ми з дівчиною могли розмовляти вільно, не побоюючись наслідків. Та все одно я не знав з чого розпочати наш з Еллі діалог… Хоча неправда:

-Террі і Стен… Вони закохані?

-Ні, ти ж знаєш, що ми не здатні відчувати…

-Тоді, що між ними відбувається?

-У них є, так би мовити, захоплення один одним… Це щось, наче пристрасті без почуттів…

-Наче гри у кохання?

-Так, – посміхнулася Еллі. – Це їм допомагає відволіктися…

-Від чого?

-Від роботи, яку виконуємо.

-Якої роботи? – не вщухали моя допитливість.

-У нас, у вартових, є два її різновиди. Про один я тобі розповім зараз, а інший ти невдовзі побачиш сам. Чула, що Нелл має через два дні від’їхати у відрядження. Найімовірніше, Престон відправить тебе з ним. Так ось… Наш обов’язок – захищати людство…

-Щось таке вже чув, – саркастично промовив я.

-Іноді нам доводиться його захищати від самих себе.

-Що ти маєш на увазі?

-Тобі вже хотілося позбавити людину життя? Ось так просто в одну мить захотілось і ґвалт?

-На жаль, так, – неквапливо, з соромом на обличчі відповів.

-Є безсмертні, які не лише бажають цього, а іноді й роблять. Вони мають інші принципи, ніж ми з тобою. Вони переконані у тому, що безсмертні мають володіти світом, маючи силу, яку смертним не до снаги здолати і навіть осягнути. Їм не подобається лишень мати безсмертя, вони хочуть влади. Тому починають вбивати, щоб панувати… Частина нашої роботи полягає у тому, аби зупиняти таких носіїв вічності. Саме для цього Еквідж проводить щомісячні тренування, щоб ми були готові стримати будь-якого могутнього кривдника людей…

-Але якщо це зробимо – зупинимо його, то де гарантії, що він не почне вбивати знову? – перебив Еллі.

-Хто тобі сказав, що ми його відпустимо?

-Ми ж не можемо стримати безсмертного, він ладен розтрощити усе! Чи не так? Якими б не були стіни міцними, навіть такими, як у тренувальному залі, ми все одно можемо їх проламати.

-Так, нас нічого не стримає!... Крім Кеффа…

-Сьомого вартового?

-Кефф має особливу здібність. Доторкнувшись рукою до смертного, він його вбиває. Торкаючись безсмертного – заморожує, перетворює на «нерухомий витвір мистецтва»… Неблагородний володар вічності нікуди таким чином не може втекти. Еквідж працює над зброєю, якій би вдалося зашкодити діянням таких неправовірних, саме тому він багато років назад, ще я не була безсмертною, заснував компанію «Сетер». Але до сих пір його військові розробки безрезультатні. Навіть ядерна зброя безсила перед безсмертним. Єдине, що вдалося Престону – зробити атомні ножиці, які можуть вкоротити нам хіба що… Зачіску! – засміялася Еллі.

-Кефф, торкаючись людей, вбиває їх? – моє здивування переходило усі межі. – Як у вартового, покликаного захищати смертних, може бути таке вміння?

-Наші здібності не залежать від нашого призначення… Вони походять від нашого божевілля…

-Що?

-Надприродна сила, що є в кожного з нас, формується, виходячи з того, яким психічним захворюванням ми хворіли, коли були живими.

Якби стояв, то я б, напевно, втратив свідомість тієї ж миті… Ну й ще якби був людиною – точно б упав. Тим часом Еллі продовжувала:

-У мене було роздвоєння особистості, тому я можу копіювати себе, реалізую своє захворювання на яву. Згодом навчилась робити подібне з іншими предметами. Ми можемо розвивати свої вміння! Террі почувалася нікому непотрібною й непомітною у світі, тому тепер вона ладна ставати невидимою. Стен за свого життя відчував, що нікуди не встигає, весь час кудись поспішав. Нелл був параноїком, вічні думки про переслідування, спостереження за ним перетворились на манію підозрілості з боку інших. Екон жив у своєму світі вигадок, такий собі наркоман, якому не потрібно було навіть зробити затяжку, щоб зануритися у світ марень. Кефф… Він жив думкою, що завдає болю кожній живій істоті, яку торкається. Вочевидь, тепер він дійсно калічить людей, і його сила має побічний ефект на наше поріддя… Це виявилось дуже корисним вмінням. До речі, зараз він, напевно, летить із ще одним застиглим здоланим безсмертним на борту, аби потім віддати його Престону. Той уже вирішить долю незвичної статуї. Він розпоряджається, у який куточок світу запроторити такого нерухомого безсмертного…

1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 24
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу Unknown - ваня бесплатно.
Похожие на Unknown - ваня книги

Оставить комментарий