Реальна загроза - Олег Авраменко

Йшлося про повернення фрегата „Маріана“ на Октавію. Корабель стартував ще місяць тому, невдовзі після закінчення війни, а тепер йому навздогін мав вирушити швидкісний корвет, щоб забрати тимчасових членів екіпажу, бо майже третина попередньої команди „Маріани“ (зазначу, найкваліфікованіша третина) перейшла на службу до Ютландських ВКС. Я подав рапорт, щоб цим корветом був „Оріон“. На Октавії мені нічого не загрожувало — звинувачення в причетності до викрадення фрегата з мене давно зняли, а дезертиром я не був, позаяк Ериданська Астроекспедиція не належала до Збройних Сил.

— Ні, сер, — відповів я батькові, перейшовши на офіційний тон. — Моє прохання залишається в силі. Все одно мені потрібно найближчим часом летіти на Вавілон, щоб переоформити наші активи на ім’я Імперського Уряду Ютланда. А я хочу залагодити вся справи до народження моїх дітей.

— Ну, це зовсім не нагально. Поки нам цілком вистачає й поточних надходжень з продажу ендокринолу.

Батько мав на увазі торгівельні кораблі, що вирушили слідом за земним експедиційним флотом, зробивши ставку на перемогу Ютланда у війні з Тянь-Го. Три тижні тому, прибувши до нашої системи, вони переконалися, що не прогадали, і тепер торгували з нами привезеними товарами, одночасно закуповуючи в нас ендокринол за цінами значно нижчими від вавілонських.

— А якщо знадобиться, — додав батько, — то пан Константинідіс та інші банкіри особисто прибудуть до нас, щоб оформити необхідні документи.

— Я маю ще кілька справ на Октавії, — сказав я.

— Так. Здогадуюсь, які. Але тобі не обов’язково особисто переконувати Ліниних батьків, щоб вони всією родиною переїхали на Ютланд. Їх переконає хто завгодно, досить повідомити їм, що наприкінці року в них з’явиться онука. Те ж саме з твоїми дідом та бабусею. Мене вони ніколи не любили, але заради тебе й твоїх дітей приїдуть.

— Згоден. Проте є дещо, чого ніхто не зможе зробити замість мене. Я хочу власноруч поставити на мамину могилу новий надгробок з її справжнім ім’ям. І покласти букет квітів.

Батько схилив голову й глухо промовив:

— Твій рапорт прийнятий, Алексе. Можеш летіти. Поклади мамі квіти й від мене… І скажи, що я дуже завинив перед нею. — Він помовчав. — Але це ще не все, так?

— Так. Я збираюся подати позов проти уряду Октавії. За звинуваченням у маминій смерті.

Батько довго не відповідав, поринувши в роздуми. Потім сказав:

— Я чекав чогось такого. Та хіба це поверне її до життя? Навіщо чіпати минуле? Під час тих подій загинуло багато невинних людей.

— Їхня смерть не лишилася безкарною. Ти з адміралом Біргофом і ще кількома вашими соратниками, що мешкають тут, вважаєтесь на Октавії військовими злочинцями. Якби ви потрапили до рук ериданського правосуддя, вас запроторили б за грати — і, вже даруй за відвертість, цілком заслужено. Але маминих убивць уряд не чіпав. Він судив заколотників, а своїх злочинців покривав. Я не прагну помсти, я навіть не збираюся вимагати покарання виконавців. Я лише хочу елементарної справедливості. Хочу виконати свій синівський обов’язок перед маминою пам’яттю. Хочу, щоб ериданський народ, в особі дванадцяти присяжних, визнав свій уряд винним у приховуванні злочину і співучасті в убивстві. Лише це примирить мене з Октавією.

— Для тебе це так важливо?

— Це справа моєї честі. Ютланд тепер моя країна, але Октавія залишається батьківщиною. Я маю дати їй шанс.

— Ну, а якщо присяжні, яких ти вважаєш повноважними представниками народу, виправдають свій уряд? — запитав батько. — Тоді що?

Я зітхнув:

— Це означатиме, що Октавія відмовилась від мене, остаточно й безповоротно. Я прийму її вирок. Проте сподіваюся, що справедливість переможе.

— Що ж, Алексе, — спроквола промовив батько. — Роби так, як велить тобі серце. Виконуй свій синівський обов’язок.

Коли я вже збирався йти, він зупинив мене біля самих дверей:

— Стривай, Алексе. Ти нічого не забув мені сказати? Це все, що ти плануєш зробити на Октавії?

Я зам’явся.

— Ну, лишилася ще одна дрібниця. Вона не варта уваги.

— І все таки?

— Я збираюся дати в пику панові Тернеру, Еліному батькові. В певному сенсі, це також справа честі.

Серпень 2002 — жовтень 2008 рр.

Виноски:

[1] Ворент-офіцер — прапорщик. Не плутати з мічманом, який належить до молодшого командного складу і відповідає армійському другому лейтенантові.

[2] Звання флотського капітана (або капітана I рангу) відповідає армійському полковнику; а коммодор (або капітан-командор) — найнижче адміральське звання, що передує контр-адміралові, відповідає армійському бригадному генералу.

[3] Один космічний вузол дорівнює швидкості світла у вакуумі.

[4] Тут і далі термін „штурман“ вживається в його первісному значенні — від нім. „Steuermann“, тобто „людина за кермом“, „стерновий“.

[5] Командор (або капітан II рангу) — флотське звання, що відповідає армійському підполковнику.

[6] Повний флотський лейтенант відповідає армійському капітанові, а суб-лейтенант — армійському першому лейтенантові.

[7] Лейтенант-командор (капітан III рангу) — флотське звання, що відповідає армійському майорові.

[8] Sweet Lake City - Місто Солодкого озера; а Salt Lake City — Місто Солоного озера (англ.).

[9] Перша частина латинського прислів’я «Si vis pacem para bellum» — «Хочеш миру, готуйся до війни».

[10] „Live free or die“ — „Свобода або смерть“ (англ.).

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});