Реальна загроза - Олег Авраменко

Вона рішуче хитнула головою:

— Та що зі мною могло статися! Нічогісінько! А ти… ти міг ускочити у велику халепу. Ти ж у мене такий.

Влаштовуючись у кріслі, Павлов промовив:

— Звикай до опіки старшої сестри, Александре. Скоро ти відчуєш її на власній шкірі. Майже весь минулий рік тобі вдавалося ховатися від Яни — то в польоті на перевалочну базу, то на Вавілоні, то на патрулюванні системи. Та не все коту масниця.

— Припини, нестерпний! — огризнулася Яна. І до мене: — Ти не слухай, Алексе. У нього сестра справжня мегера. Тим-то він засів на Ютланді і радий-радісінький. А я зовсім не така. Ти ж не проти, щоб я дбала про тебе.

— Ніскільки, — запевнив я і також сів у крісло.

Сестра вмостилась у мене на колінах, викликавши цим мовчазне незадоволення в Елі та Ліни. Павлов дивився на нас з доброзичливою усмішкою, мов добрий дядечко.

— Ви надовго до нас? — запитав я. — Залишитесь на обід?

— На жаль, ні, — відповів Павлов. — Ми буквально на півгодини. А потім летимо далі.

— На Ютланд?

— Так, нас відкликав твій батько. Тепер за головного в Ставці адмірал Біргоф. Так би мовити, підмітає сміття.

— А чому не Бенсон? Позавчора ми чули, що він отримав четверту зірку і став вашим заступником.

— Його також відкликано. Зараз він уже має бути на Ютланді. До речі, й ти, Александре, готуйся — тебе викличуть якщо не завтра, то післязавтра. Ми на порозі великих змін.

— А в чому річ? — заінтриговано запитав я.

— Батько зараз на вершині своєї популярності, — стала пояснювати сестра. — Його підтримують навіть ті, хто завжди ставився до нього скептично. І він не був би собою, якби не скористався цим по максимуму, ще більше зміцнивши свою владу.

— Куди вже далі її зміцювати? — здивувався я.

— Є куди, — відповів Павлов. — Через три дні збирається Рада Старійшин. Проте не тільки на урочисте засідання з нагоди перемоги, а ще й для того, щоб провести конституційну реформу, що має наповнити титул імператора традиційним змістом. Простіше кажучи, встановити монархію. Спадкову.

Елі охнула. Ліна вискнула. А я від несподіванки аж рота роззявив.

Яна чмокнула мене в щоку й додала:

— От такі справи, мій принце. Вірніше — кронпринце. Особисто я далека від захвату з цього приводу, але мушу визнати, що бути дітьми монарха значно респектабельніше, ніж дітьми диктатора.

— Але ж це… — понад силу промовив я. — Це ж…

— Ну й що ж це? — запитав Павлов. — Як на мене, вельми розумно. Твій батько закладає міцний фундамент стабільності системи, яку сам не створив, але яку зміцнив і довів майже до досконалості. Зміна влади при елективних авторитарних режмах завжди супроводжується політичними пертурбаціями, часом у м’якій формі — боротьба за лідерство у верхах, а буває і в жорсткій — аж до громадянської війни. Імператор вирішив усунути цю загрозу шляхом конституювання передачі влади по старшій чоловічій лінії.

— Але я… я не підходжу на цю роль. Та й не приймуть мене…

— Приймуть, приймуть, не турбуйся. Найближчим часом твій батько вмирати не збирається, а згодом ти станеш для ютландців своїм хлопцем. Власне, ти й так свій, тебе вже прийняли. Ти що, новин не дивишся?

— Дивиться, — озвалася Елі. — Але Сашко в нас дуже сором’язливий. Щойно починають говорити про нього, він швиденько перемикається.

— Ти ж бо герой, Александре, — вів далі Павлов. — І не лише тому, що добре воював. Поряд з твоїм батьком, тебе вважають рятівником Ютланда. Адже це ти звернув увагу на озброєння зарконських катерів, ти напроліг на їх купівлі й запросив до нас принца Горана, який привіз з собою ще п’ять сотень „звапів“.

— Все було не так, — заперечив я.

— За офіційною версією, саме так. І принц Горан у своїх інтерв’ю підтвердив це.

— Просто з ввічливості.

— Не важливо, з яких міркувань він так сказав. Важливо, що це стало загальновизнаним фактом. Важливо, що завдяки „звапам“ ми вщент розгромили тяньгонців, втративши шістнадцять тисяч людей. З урахуванням велетенських втрат з боку Тянь-Го, ми напевне встановили рекорд усіх часів і народів. Кожен ютландець переконаний, що в цьому є чимала частка твоєї заслуги. Тому тебе на „ура“ сприймуть у ролі наступника престолу.

— Але я не впораюся з державними справами. Не маю до цього ні здібностей, ні бажання.

— То перекладеш всі клопоти на прем’єр-міністра. Це розповсюджена практика.

— Я хочу літати.

— А хто тобі забороняє? Ти зможеш літати і принцем, і імператором. Прецеденти вже були.

У такому ж стилі Павлов продовжував розбивати мої аргументи один за іншим. Нарешті я висунув останній — на мій погляд, найвагоміший:

— Я не поділяю батькових політичних поглядів. Я проти фашизму, проти авторитарної влади.

— Він це чудово розуміє. А також знає, що ти розумна людина. Крім того, як переконаний демократ, ти не станеш нав’язувати людям той лад, якого вони не хочуть. Якщо ж побачиш, що ютландський народ справді прагне демократії, то й прапор тобі в руки — веди його до світлого майбутнього. До речі, ось тобі приклад з другої половини двадцятого сторіччя. Диктатор Іспанії, генерал Франко, зробив своїм спадкоємцем принца Хуана Карлоса де Бурбона. А той, коли став королем, поступово провів у країні демократичні реформи. Якось прочитай про це — досить повчальна історія.

Я приречено зітхнув і подумки побажав батькові ще довгих років життя.

— Шкода адмірала Бенсона. Він, либонь, розраховував стати наступним імператором.

— Бенсон обділеним не залишиться. І загалом він задоволений таким поворотом справ. Ні його популярність у народі, ані те, що твій батько бачив у ньому свого наступника, ще не давало йому твердих гарантій. А тепер він може впевнено дивитись у майбутнє. Посада мого першого заступника — лише проміжний етап, трамплін до його подальшого кар’єрного сходження. Через пару тижнів імператор складе з себе обов’язки начальника Генерального Штабу і призначить на цей пост адмірала Бенсона. А згодом зробить його прем’єр-міністром і міністром оборони. Попервах Бенсон виконуватиме свої обов’язки голови уряду суто номінально — він ще молодий і не має достатньо досвіду. Але з часом твій батько виховає з нього зрілого державного діяча. Тож у спадок ти отримаєш не лише імператорську владу, а й інструмент її здійснення — вмілого та досвідченого прем’єр-міністра, що пройшов вишкіл у адмірала Шнайдера. При всій моїй незгоді з твоїм батьком в ідеологічних питаннях, я, однак, вважаю його найвидатнішим політиком нашого часу. — Павлов махнув рукою, ніби підводячи риску під обговоренням. — Отакі справи.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});