КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний врахувати положення частин 2 і 3 ст. 53 КК про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК, а його розмір повинен визначатися залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю суду необхідно враховувати положення ст. 55 КК, яка передбачає можливість призначення цього додаткового покарання в межах від одного до трьох років і навіть у випадку, коли воно не передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК. При цьому строк додаткового покарання у разі застосування ст. 77 КК обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Призначення додаткового покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу зобов’язує суд приймати рішення виходячи з положення ст. 54 КК про можливість його застосування лише до осіб, що вчинили тяжкий чи особливо тяжкий злочин (пункти 4 і 5 ст. 12 КК).

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування ^ покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

1. Закінчення іспитового строку не означає, що засуджений визнається звільненим від відбування призначеного покарання. Його звільнення можливе тільки за рішенням судді районного (міського) суду за місцем проживання засудженого. Він же вирішує і питання про направлення засудженого для відбування покарання при невиконанні умов випробування (статті 408’, 4082 КПК).

Таке рішення суддя приймає на підставі подання контролюючого органу кримінально-виконавчої системи, а щодо неповнолітніх — за спільним поданням контролюючого органу та служби у справах неповнолітніх. Відповідно до ст. 408’ КПК України це поки що допустимо й за поданням прокурора або заявою засудженого.

У випадку успішного проходження випробування подання направляється до суду після закінчення іспитового строку з обґрунтуванням необхідності звільнення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засудженим покладених обов’язків чи інших умов випробування подання (за деяким винятком) направляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуванням необхідності направлення його для реального відбування покарання.

2. Отже, правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Залежно від цього і наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному основного покарання і 2) пільгове погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків.

3. Звичайно закон стимулює засудженого до виправлення та остаточного звільнення від відбування основного покарання. Тому відповідно до ч. 1 ст. 78 КК суд повинен остаточно звільнити засудженого після встановлення, що іспитовий строк він відбув благополучно, виконав покладені на нього обов’язки, не допустив систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, не вчинив нового злочину і тим самим довів своє виправлення. Наявність правопорушень, що не утворюють систематичності або таких, які не потягли адміністративних стягнень чи віднесені до дисциплінарних, до уваги не беруться і не впливають на позитивне вирішення питання про успішність випробування і звільнення засудженого від відбування покарання.

4; Другий сприятливий наслідок — пільгове погашення судимості. Воно випливає з попереднього наслідку — остаточного звільнення судом від відбування покарання і настає у день ухвалення судом цього рішення, а у разі застосування до винного додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання (див. коментар до п. 1 ст. 89 КК).

5. Відповідно до ч. 2 ст. 78 КК несприятливий наслідок — направлення засудженого для відбування призначеного покарання настає в двох випадках. Перший — коли засуджений в період проходження іспитового строку не виконує покладених на нього судом одного чи кількох обов’язків. При цьому суд у кожному випадку повинен з’ясувати причини їх невиконання. Другий — якщо засуджений протягом іспитового строку систематично (три і більше рази) вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення, види яких передбачені у ст. 24 КпАП України. Вчинення таких правопорушень дає суду підстави для висновку про небажання засудженого стати на шлях виправлення і необхідності направлення його для реального відбування покарання.

6. Вчинення засудженим протягом іспитового строку будь-якого за ступенем тяжкості і формою вини нового злочину визнається законом найсуттєвішим порушенням умов випробування. Тому відповідно до ч. З ст. 78 КК суд, після призначення покарання за знову вчинений злочин, призначає йому остаточне покарання за сукупністю вироків, керуючись правилами, передбаченими у статтях 71, 72 КК.

7. На практиці мають місце випадки вчинення засудженим нового злочину після закінчення іспитового строку але до повного відбуття призначеного йому судом додаткового покарання, наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У такій ситуації суди повинні вирішувати питання за правилами ч. З ст. 71 КК — до покарання, призначеного за новий злочин приєднати невідбуту частину додаткового покарання за першим вироком.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов’язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Передбачене у ст. 79 КК звільнення є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, визнається обов’язковою умовою такого звільнення. У ньому знаходить виявлення відомий принцип гуманізму до таких жінок, їх дітей та родичів. Таке звільнення за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання, встановленого у ст. 75 КК, але має свої особливості.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 79 КК таке звільнення від відбування покарання можливе лише щодо тих жінок вказаної категорії, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винятком тих, кому позбавлення волі призначене на строк більше п’яти років і тільки за тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Це друга обов’язкова умова його застосування. Отже, в окремих випадках таке звільнення можливе і для тих жінок, яким за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років, але за умови, що вчинені ними злочини не є тяжкими або особливо тяжкими.