Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

давня мрія всього людства, це міф, який цілком може стати дійсністю. Кожен міф за допомогою прогресу одного разу стає буденністю. Але поки що розум крихкий. Усіх людей потрібно берегти, їхній розум потрібно звільняти від ілюзій і від аморальності. Світ песимістичний, бо в ньому існують обмеження, системи життєдіяльності та природні потреби. Єдине місце, де людина може виявити свободу, то тільки у своєму власному розумі, який мислить морально і прагне до досконалості. Щоб розум звільнився, потрібно йому відмовитися від аморальності владарювання і начальства. Усіх потрібно бачити рівними собі і вільними. Світ песимістичний і невільний, але моральній людині потрібно жити в цьому світі і їй потрібно зробити його вільним. Потрібно жити вільно всупереч загальній несвободі. Свобода розуму — ось що важливо для життя. Утім, є в людині ще одна несвобода, пов'язана з її статевою приналежністю, про яку йтиметься в наступному розділі цього писання.

Глава третя. Моральність невинності та вірності. Аморальність розпусти і розпусти

Статева приналежність є чинником нерівності. Тому саме поняття статі має бути переглянуте. Статі мають анатомічні особливості, проте розум людини не повинен мати статеву особливість. Розум безстатевий за суттю своєю. Утім, і фізіологічні особливості не потрібно культивувати. Найголовніше — це бути моральною людиною. Тоді як усі статеві стереотипні моделі поведінки аморальні, архаїчні, бо вони позбавляють людину свободи, вони зміцнюють нерівність статей. Людина і є людина, її індивідуальності не потрібна стать. Поведінка людини має бути тільки суто моральною. Усі статеві моделі поведінки аморальні. Сім'я в архаїчному розумінні цього слова, безумовно, нині виглядає аморально, шлюбний союз — це узаконена розпуста. У стосунках статей має бути рівність, коли ніхто не панує, ніхто не панує, а отже, ніхто не підкоряється, ніхто не принижується. Між статями не повинно бути привілеїв, обов'язків, певного набору досягнень. У стосунках статей має бути тільки свобода вірності, коли любиш тільки одну людину і тому зберігаєш вірність цій одній людині впродовж усього життя. І любляча людина вірна не тому, що дотримується якихось релігійних або світських приписів, а тому що любить і тому вірна. Існують стосунки людські, в яких не мається на увазі нічого статевого, і є стосунки любовні, в яких стать дається взнаки, втім, у майбутньому стосунки стануть більше людськими, ніж статевими. Але доки існують статеві стосунки, потрібно зрозуміти, чи моральні вони, або ж вони аморальні. У статевих стосунках виразно простежується насильство, про яке було сказано раніше в попередніх розділах. Тому потрібно поглянути на насильство з точки зору статевих стосунків. Тут я буду міркувати тільки про стосунки між двома статями — між чоловіком і жінкою, бо такі стосунки мені добре знайомі, я до них схильний, мені вони знайомі на тілесному й духовному рівні, своїм розумом я такі стосунки розумію й приймаю. Інші ж варіації, що відхиляються від моєї власної природної норми, мені не знайомі і малозрозумілі для мене. У моїй картині світу статеві стосунки мають чітку різностатевість, бо таким є моє власне відчуття й орієнтування. Я не говоритиму про те, що мені незнайоме і що мені малозрозуміло, водночас не даючи всьому іншому жодних оцінок. Я тільки повторю свою головну думку, яка свідчить, що стосунки між людьми мають бути насамперед людськими. Статевий поділ другорядний, хоча він і потребує невеликого філософського розбору. У цьому розділі я не буду говорити про одностатевість, я буду говорити про даність різностатевості і про моральність безстатевості. Далі піде мова про страждальне розуміння. Безсумнівно, те, що існує зв'язок між насильством і статевими стосунками. Також я вбачаю в самому акті розмноження насильство, яке чинить чоловік по відношенню до жінки. Насильство чоловіка полягає в тому, що він завдає болю або неприємних відчуттів жінці, коли він позбавляє її цноти, а також зачинаючи з нею дитину, він прирікає жінку на тілесні незручності під час вагітності і прирікає її на фізичний біль і на страждання під час пологів, як і після пологів. Притому, що чоловік знає про анатомічні особливості жінки, які припускають незворотність її страждань після здійснення акту зачаття, і, відаючи про те, чоловік все одно заподіює їй цей біль і ці страждання, і прирікає її на майбутні страждання. І при всьому цьому він ніколи не відчує все те, що відчуває вона, тому що його анатомія влаштована інакше. Багато поколінь так жили, так чинили, і навіть не замислювалися про моральний бік таких дій, тому що одні вірили, що таким є божественний устрій, інші думали, що так все влаштовано природою. Ось тільки насильство всі ці вірування анітрохи не виправдовують. Статеве насильство аморальне. Морально коли лікар завдає болю заради зцілення хворої людини, лікар тим самим бажає полагодити зламане тіло людини, лікар бажає зробити тіло людини здоровим. Але якщо тіло людини перебуває у здоров'ї, то лікар їй не потрібен. Але зовсім інша річ, коли здоровому тілу жінки, чоловік завдає болю під час позбавлення її цноти, або коли здорове тіло жінки чоловік прирікає на біль і страждання пологів, причому він здійснює це лиходійство усвідомлено, немов інакше він і не може вчинити. Але він може вчинити інакше, він може назавжди відмовитися від насильства. Однак замість того, щоб відмовитися від насильства, чоловік займається самовиправданням, він стверджує, ніби світ так влаштований, і нібито не потрібно сперечатися зі світоустроєм. Світ песимістичний, і нібито не потрібно опиратися його песимізму — стверджують люди, і мислять неправильно, вони помиляються, адже у людей завжди є вибір, і тому вони можуть не чинити насильство. Однак цей самий вибір багато чоловіків просто не сприймають, оскільки вони не бачать у своїх діях насильства. Вони вважають, нібито чинять це насильство заради благої мети, як втім, і багато хто з них чинить насильство на війні, використовуючи подібні виправдання. Тут вони аморальні заради дітонародження, а там вони аморальні заради захисту. Тільки ось у дітонародженні жертвує своїм здоров'ям саме жінка, в той час як чоловік послаблює і спотворює хіттю свою совість. Одні з них змиряються, інші знаходять у тому статевому насильстві привід для гордості. Мені ж усе це вкрай незрозуміло, бо я знаю, що коли кохаєш жінку, то тоді, не те що боїшся заподіяти їй будь-якого болю та страждання, а й навіть боїшся доторкнутися до неї. Але хіба тих людей, які вступають у стосунки заради дітонародження, які укладають релігійний або світський шлюбний союз, хіба їх хвилюють почуття, або моральність їхніх дій. Для них стає головною якась мета.