Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

будучи тверезою, народжується, вона, будучи тверезою, веселиться, тверезою засмучується, для її життя не потрібні додаткові стимули або допінги. Якщо людині для її життя потрібен допінг, зовнішні речовини, то така людина неповноцінна, обмежена і невільна. Тверезість — це свобода від дурману. Трохи алкоголю обертається пияцтвом, подібно до того, як трохи розпусти призводить до невірності, як і з насильства починаються вбивства та війни. Дурман призводить до залежності. Будь-який фанатизм є зло. Немає в цьому світі нічого такого, заради чого варто було б втрачати своє здоров'я. Дурмани позбавляють людину здоров'я. Створення будь-якого предмета не варте людського здоров'я, і тим паче не варте людського життя. Фанатизм завжди небезпечний, фанатизм — це та сама залежність, тільки це залежність від іншої людини, від якоїсь ідеології, релігії або від своєї справи. Моральна помірність, моральна стриманість і моральна тверезість.

Епілог. Непізнаваність

Підсумок мого короткого філософствування такий: кожній людині треба радіти своєму миролюбству, радіти своїй свободі, треба радіти своїй цноті і треба радіти своїй тверезості. Миролюбність, свобода, невинність, тверезість, це найважливіші складові морального людського життя. Я відаю про те, що песимістичний світ назве моє писання праведним нігілізмом або ж назве святим максималізмом; це в кращому випадку. Але чи потрібно мені розмірковувати про думки світу, коли цілий світ у мені. Цей самий внутрішній світ я описав у цій книжці стисло, але водночас дуже докладно. Мій світ такий. Світ зовнішній не зрозуміє моє писання, моє писання він відкине. Тому що світ не перетворюють писання, світ змінюють самі люди, які бажають жити морально вільно. Це писання не священне, і не є закликом або проповіддю. Моє писання просто моральне, і з часом воно морально застаріє. Агнозис недосконалий, хоча й говорить про досконалість. Досконалість досяжна. Писання не може бути досконалим, але людина, живучи морально, може досягти моральної досконалості.

Закінчення написання рукопису 12 грудня 2020 року.

Я пацифіст, незайманий, непитущий, вегетаріанець

Я

Моє життя одиночний протест.

Сенс життя — моральність, тому я пацифіст, незайманий, непитущий, тверезий, вегетаріанець. Книгу присвячую самому собі, як, утім, і всі мої життєві замальовки говорять насамперед про мене, про моє ставлення до чого-небудь, я розповідаю про моє сприйняття світу. Помилка багатьох полягає в тому, що вони у всіх моїх висловлюваннях бачать не мене, а себе, це і є доказ того душецентризму, про який я говорив в Агнозисі. У всьому ми бачимо тільки самих себе. І це непогано, нехай і в цій книзі читачі побачать своє відображення. Або ж нехай спостерігають одного мене, щоб укотре не образитися. Адже мої сучасні книжки, написані мною, тридцятирічним, не приймають для публікації з тієї причини, що вони нібито когось можуть образити. Що ж, тут варто констатувати, що я живу у світі, де правда про людей образлива. У такому світі бути чесним письменником вкрай важко, і це одна з тих причин, чому я поступово покінчую свою літературну діяльність, із цим видом творчості та самовираження я невпевнено прощаюся, особливо відмовляюся від великих форм висловлення своєї думки. Я створюю книжки ось уже п'ятнадцять років і це чималий термін. Усі ці роки я писав на папері, створював рукописи, потім перетворював рукопис в електронний формат, це багато годин праці, щоденної праці, від чого тепер мої очі швидко втомлюються, особливо від читання тексту. Багато хто вважає, ніби я письменник-початківець, коли насправді я письменник, який закінчує. Загалом, моя література кінцева, вона настільки моральна, що придумати щось більш моральне і досконале просто неможливо. Я завжди прагнув до завершеності, до повної усвідомленості життя. Втім, сама всесвітня література свій вік відживає, і скоро вона зовсім перестане бути комусь потрібною, я поховаю її своїм талантом, і зроблю це безоплатно.

Одне з правильних рішень у своєму житті я вважаю публікацію своїх книжок для безоплатного читання і скачування. Мені ненависна меркантильність у будь-якому її вигляді. Тоді як книгопродавці зацікавлені винятково тільки в продажі. У сучасному світі продається і монетизується практично все і це надзвичайно огидно. Мені також антипатичні всі видавничі, письменницькі та мистецькі співтовариства, оскільки їхні представники думають лише про те, як би їм збагатитися за рахунок своєї творчості. Я ж своєю чергою публікую всі свої книжки для безплатного прочитання і скачування, і вважаю це єдино пристойним способом поширення своєї творчості. Роблячи так, я, безсумнівно, маю кращий вигляд, ніж усі інші письменники.

Ця думка — я кращий, стане основоположною в цій книзі. Бо суспільство загалом, так і окремі групи хочуть навіяти кожній людині, особливо незгодній із суспільством людині, що вона, мовляв, не краща за інших, у неї просто інша думка, або ж вона просто помиляється, озвучуючи свою думку. Суспільству звично принижувати людину, воно хоче, щоб ніхто не виділявся своїм нонконформізмом. Суспільство в масі своїй меркантильне. Меркантильність — ось що я ненавиджу в мистецтві. Так відбувається, коли меркантильні письменники створюють свої твори не заради безоплатної просвіти, а заради збагачення. Але якщо все, що вони створюють, це тупа розважалка, тоді про яку моральну просвіту тут може йтися? Світ з його меркантильністю мені вкрай огидний, можливо, саме з цієї причини все моральне добре я покладаю на майбутні часи, де невідомість, яку можна уявити і змалювати в будь-яких фарбах. У теперішньому ж часі можна спостерігати тільки чорну антиутопію.

Мою опозицію щодо меркантильності мало хто поділяє, тому в цьому меркантильному суспільстві я завжди почуваюся зайвим, у товаристві я якщо й можу перебувати, то недовго, потім я йду. Взагалі все моє життя — це постійний розгляд і подальший відхід (прозріння), так я вступаю в будь-яку спільноту, потім знаходжу її жахливою і йду. Із самим моїм життям одного разу станеться саме таке, я піду з життя. Я перебуваю в постійній опозиції проти всього аморального, проти буденності буття. Однак це була б брехня, якби я заявив, що все мені антипатично і всі люди мені противні. Мій песимізм не всеосяжний. Якби у світі не було моральних людей, то тоді нікого було б просвіщати і підтримувати. Однак навіть якби я був один, мої книжки все одно б мали сенс, хоча б для одного мене. Один я це вже багато.

Саме ця книжка вийде винятково протестною, зухвалою, гордовитою. Я втомився згладжувати кути своєї мови. Однак від замовчування і скритності мені не звільнитися, бо цензура нині особливо лютує. Коли цензура не