Реальна загроза - Олег Авраменко

Подальші події сталися блискавично. Інспектор попрямував до дверей, сержант трохи затримався, пропускаючи вперед консула, і на якусь мить зник з поля зору, прикритий постаттю дипломата. Цієї секунди вистачило, щоб у його руці невідь звідки з’явився пістолет — дуло дивилося прямісінько мені в обличчя, а на гашетку вже натискав вказівний палець.

Затріщали електричні розряди, я ще встиг здивовано подумати, з якого це побиту лазерник стріляє як шокер, а потім на мене навалилося троє піхотинців, прикривши від убивці своїми тілами.

Зляканий вереск Ліни і біль у боку, куди вперся лікоть одного з бійців, швидко переконали мене, що я ще живий. А наступної секунди я збагнув, що тріщав не лазерний пістолет — це космічні піхотинці виявились на висоті й випередили сержанта.

— Будь ласка, панове, — почув я голос інспектора. — Не зламайте мені руки. Наші пістолети розряджені.

— Все гаразд, — промовив Вінтерс. — Небезпека минула.

Піхотинці нарешті злізли з мене, а Ліна й Елі допомогли підвестися. Потираючи рукою трохи травмовані ребра, я оглянув місце сутички. Сержант і консул непорушно лежали на підлозі — їх обох завалили шокерами. Інспектор був при тямі, але знешкоджений. Двоє піхотинців заломлювали йому за спину руки, утім, не дуже сильно — вочевидь, дослухалися до його прохання.

— Що це означає? — запитав я.

— Сержант Лібкін був запасним варіантом, — пояснив Хашемі. — Я запідозрив це, коли комісар нав’язав мені його в супровід. Лише поліцейські з ордером на арешт могли потрапити до вас озброєними. Я подбав про те, щоб пістолет сержанта був розряджений. Мій, до речі, також. Можете перевірити.

Вінтерс перевірив і підтвердив, що так воно і є. Потім інспектора ретельно обшукали і, не виявивши у нього прихованої зброї, відпустили. Проте й надалі тримали під прицілом — уже не шокерів, а лазерників.

— Але як сержант збирався втекти? — не міг зрозуміти я. — Він же не мав жодних шансів.

— Гадаю, він це розумів.

— Тоді на що він розраховував? Адже за вавілонськими законами навіть замах на вмисне вбивство карається на смерть.

Інспектор зітхнув і витер спітнілого лоба.

— Поза будь-яким сумнівом, він пішов на це заради своєї меншої доньки. У неї важка форма гіпотеріозу, що не піддається традиційному лікуванню. Їй потрібен ваш бісів ендокринол, багато ендокринолу — на десятки мільйонів лір.

— Боже! — прошептала Елі.

— До цієї справи, — провадив Хашемі, — напевно причетний великий міжпланетний бізнес. Навряд чи це помста уряду Октавії. Його просто використали, щоб дістатися до вас.

— Я теж так вважаю, — погодився я. — Маю надію, що ваше слідство виведе організаторів замаху на чисту воду. — Кажучи ці слова, я намагався приховати свій скептицизм. — І все-таки, інспекторе, ви дуже ризикували, дозволивши сержанту діяти. Вас могли вбити.

— Ні, не могли. Я правильно оцінив ситуацію і в найгіршому випадку ризикував лише тимчасово втратити свідомість. Всі ваші люди тримали шокери, вони солдати, а не вбивці, тому не стали б добивати непритомних. От якби в руках бодай одного з них був лазерник, я шепнув би сержантові, що розрядив його пістолет. А так я надав йому свободу дій.

— Щоб отримати додаткові докази?

Інспектор хитнув головою:

— Докази не головне. Насамперед я вирішив дати Лібкіну шанс. Якщо він зважився пожертвувати собою заради дочки, це його свідомий вибір, а в нас вільна країна. Сподіваюсь, він не дурний, узяв гроші заздалегідь і подбав про те, щоб надійно сховати їх. — Хашемі зробив паузу й гостро зиркнув на мене. — А ще нехай це буде наукою для вас, капітане Шнайдер. І для вашого батька. Не годиться наживатися на чужому горі, сер. Прибуток, звичайно, справа свята, без неї не було б ніякого бізнесу. Але горнути гроші лопатою, до небес набиваючи ціну на ліки, від яких залежить життя та здоров’я багатьох людей, — це вже, даруйте, не бізнес, а злочин. Не за законом, а за мораллю. Якби ви продавали дешевий ендокринол, вам би зараз не довелося збирати величезний флот. Вам би взагалі не знадобився цей флот — більшість планет вступилися б за вас і дали відсіч усіляким генералам Чангам. Чи, може, я помиляюся?

Я не знав, що йому відповісти. Він міркував надто наївно і прямолінійно, проте в його словах була частка гіркої правди. Дуже мала частка — але дуже гіркої правди…

6

Наступні два місяці нашої роботи минули без серйозних пригод. Цьому значною мірою посприяло успішне розслідування інциденту з ордером на мій арешт і пов’язаних з цим подій. Усупереч моїм песимістичним прогнозам, інспекторові Хашемі вдалося розплутати цей клубок, і нитка слідства привела до вавілонського представництва хімічного концерну „Ранбаксі“. З розвитку справи виявилась і його причетність до кількох спроб диверсій проти наших кораблів. Подальші численні арешти й гучні судові процеси піднесли Мустафу Хашемі в крісло міського комісара поліції, а наші супротивники нарешті вгамувалися і припинили дошкуляти нам, поклавши всі сподівання на міць тяньгонського флоту.

Сержанта Лібкіна було визнано винним у спробі навмисного вбивства і засуджено до смертної кари. Апеляцію він подавати не став, і за два тижні його стратили. Я не знав, чи сплатили йому гроші наперед, і з’ясувати це не намагався. Просто наказав керівництву „Ю. Л. Кемікел“ безкоштовно забезпечити сержантову дочку необхідною для її успішного лікування кількістю ендокринолу. Певна річ, подяки від родини Лібкіна я не дочекався, але й від ліків вони не відмовилися.

Слова Хашемі про наживу на чужому горі несподівано боляче зачепили мене. Не лише через батька, а ще й тому, що я дедалі дужче відчував свою причетність до Ютланда і не міг залишатися байдужим до таких звинувачень. А надто ж, що вони були несправедливими. Для здешевлення ендокринолу належало різко збільшити його виробництво, що потребувало значних капіталовкладень. Живих капіталовкладень — у людську працю; а як влучно зауважив адмірал Павлов, гроші без товарного забезпечення — пусті папірці. Ютландські економісти давно підрахували, що для насичення планетарних ринків ендокринолом необхідно створити понад сорок мільйонів робочих місць. Усіх цих людей треба годувати, одягати, а ще якимсь чином заповнити вакуум в інших секторах економіки, викликаний масовим відтоком працівників в ендокринолове виробництво. Проблему можна було вирішити лише одним способом — відкритою інтеграцією в систему міжпланетного розподілу праці.

На жаль, навіть за таких умов не можна за кілька днів наситити ринок ендокринолом. І за кілька місяців також. Виходило, що в будь-якому разі Ютланд зазнав би нападу, а інши планети, як і зараз, не надто квапилися б нам на допомогу. Проте тоді, без боєздатного флоту, ми не мали б жодного шансу вистояти…

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});