Меридіани (На украинском и русском языках) - сборник

— Розумію, товариші, — пильно поглянув у очі друзям Сергій. Відтак змовк і ще кілька хвилин переводив погляд з одного на другого, немов запам’ятати хотів назавжди. Зітхнувши, мовчки зробив крок через поріг кабіни і востаннє махнув рукою: “Прошу пуск!”

Як спрацювала катапульта, Сергій не помітив. Для його тіла, вже звиклого до страшних перевантажень, поштовх катапульти був просто іграшковим. Ввімкнувши космічний відеофон, Сергій перевірив зв’язок з кораблем і востаннє перебрав у пам’яті все, чого не можна забувати перед індивідуальним космічним польотом.

Повітря? Хлорела, яка “жила” в його просторому комбінезоні, може живити його киснем дуже довго.

Тепло? Запасів термоядерного пального для двигуна вистачило б на мільярд кілометрів, а йому від тої енергії потрібна якась частинка тепла.

Їжа? Взятих з собою сергусіянських концентратів вистачить на кілька земних місяців. Води теж доволі.

Сергій ще раз оглянувся на корабель. Той був схожий на футбольний м’яч, оповитий голубим газовим шарфом. Усталені сфери плазми надійно захищали корабель від найнесподіваніших космічних факторів. Такі ж сфери невидимої броні Кедрова, НБК, захищають і його, Сергія, в холодному мороці космосу.

Он на окулярах локатора з’явився далекий астероїд.

…Зближення наростає швидко. Вже якісь півмільйона кілометрів до невідомого космічного тіла. І землянин відчуває його слабке тяжіння. Від цього політ відразу перетворюється у відчуття стрибка у чорну прірву, на дні якої мерехтять болотні вогні.

Спершу Сергій вмикав рушійну дюзу апарата, але вже через годину польоту йому довелося вимкнути її: астероїд мчав на “райдугу” зі швидкістю неймовірною.

Задавши “райдузі” програму передачі за підготовленими на кораблі розрахунками, Сергій час від часу поглядав на локатора гермошолома, де ледве жевріла цяточка плазмольота. Астероїд, ледь освітлюваний далекими зірками, і земний корабель рухалися по витягнутих параболічних траєкторіях, котрі десь там, в чорному мороці космосу, мають перетнутися. Залишається вже лише сімдесят годин до того, як на шаленій швидкості плазмоліт вріжеться в астероїд.

До болю в голові напружено працювала думка. Він розумів, чому саме його перший капітан послав у політ. Адже саме він, Сергій Чуєв, уже раз виправдав сподівання екіпажу, блискуче розв’язавши задачу налагодження зв’язку з сергусіянами. Саме він, Сергій Чуєв, побувавши на Сергусі-3 біля куль мудрості, перейняв від них прийоми і способи операційної логіки, котрі дали йому змогу вирішувати найскладніші задачі швидше обчислювальних машин.

Сергій Чуєв згадує, як захоплювався Добробас новими здібностями Сергія, як радів старий вчений ствердженню того, що ланцюг логічних операцій людського мозку значно вірніший від машинного. Всі відверто заздрили тому скарбові, який дістався Сергієві Чуєву.

Але до чого тепер той скарб просвітленого розуму, коли зарадити біді майже неможливо?

Неможливо? А якщо спробувати встановити зв’язок засобом передачі думок на відстань? Найшвидше в світі — думка: вона обганяє все.

Чи зрозуміють його ті розумні істоти на астероїді? Адже там може виявитися просто космічна станція без екіпажу. Хто може знати?..

Сергій Чуєв гарячково натискує на кнопки пульта управління “райдугою”, підключаючи до “обручика” Лан, який увінчував його голову під шоломом, всю енергію свого КМК — космічного міжпланетного костюма. Тепер назустріч астероїдові, який навально наближається, линуть в мільйони разів посилені імпульси його думки. Хай “райдуга” Сергія не уникне зустрічі з астероїдом, будь що буде, але відчайдушна спроба може принести успіх.

Зосереджуючись, Сергій малює в уяві картину очікуваної катастрофи: дві траєкторії, астероїд і корабель, місце, де вони ось-ось зустрінуться.

Минає година, друга. Заціпенілому від неймовірного напруження думки землянинові здається, що він снить з розплющеними очима: в окулярах—локаторах поступово вимальовується чиєсь обличчя. Сергій підсвідомим жестом переключає це зображення на хвилю корабля, вловлює ледь помітний сигнал про те, що й друзі тепер стали глядачами, і, немов прокинувшись, придивляються до гостя з космосу.

Сергія чомусь не дивує, що на екрані — звичайне людське, земне обличчя. Невідомо звідки приходить думка: ця людина зрозуміла Сергія, зробить усе необхідне, щоб катастрофи не сталося. Сергій вдивляється в очі того, хто зрозумів його. Однак у відповідь в очах далекого друга він читає страшний присуд: якщо Сергій десятикратно не збільшить гальмування “райдуги”, вона вріжеться в астероїд і врятуватися буде неможливо.

“А як корабель?” — подумки запитує Сергій і немов чує впевнене: “Все буде гаразд”.

Усміхнувшись, землянин вмикає гальмівну дюзу на повну потужність. “Райдуга” гальмує так, що Сергій майже втрачає свідомість.

Однак швидкість залишається ще дуже великою. Сергій порухом голови відсовує з-перед очей окуляри-локатори і дивиться крізь прозору кулю гермошолома на астероїд, який, немов гарматне ядро, навально летить на нього.

В незвичайних буднях кожного астронавта бувають миті, за які перед збудженою уявою проходить все пережите. І потім це запам’ятовується назавжди. Ще в дитинстві, на Землі, Сергій привчив себе до накопичення “пам’ятних картин”. Коли його вражав якийсь куточок природи, цікава розмова, кадр із фільму чи сторінка технічного тексту, Сергій подумки давав собі команду: “Запам’ятати”. З часом у “коморах” пам’яті зібралися десятки і сотні яскравих картин минулого. Але що ж він мусив запам’ятати?..

…Ось він, молодий радист плазмольота “НБК-119”, сидить у своїй рубці № 27 і напружено думає над тим, у який спосіб можна встановити зв’язок з невідомими розумними істотами. І вона приходить — сліпуча, яскрава і сильна думка: записати на магнітофонну нитку сигнали з невідомого космічного корабля і потім ці ж сигнали через радіопередавач повернути тим, хто їх посилає!

Якщо сигнали, прийняті на плазмольоті, посилають справді розумні істоти, то, одержавши свій голос “повернутим” з космосу, вони не залишаться байдужими, вони все зрозуміють…

І тільки-но здійснює свій експеримент Сергій, як перед його очима вимальовується прекрасний образ сергусіянки Лан. Це вона, радистка сергусіянської фотонної ракети, шляхом передачі думок на відстань, давала тоді йому знак про те, що зрозуміла його…

…А ось він, тепер уже головний радист плазмольота Сергій Вікторович Чуєв, мчить у “райдузі” до невідомого астероїда, намагаючись за секунди дати знак невідомому радистові про те, яка небезпека чекає на плазмоліт і астероїд при зіткненні. І його, Сергія, розуміє істота з людським, земним обличчям… Авжеж — розуміє!..