Архiтектурна фантазiя (на украинском языке) - Василий Бережной

- А куди ми поспiшаємо? - спитав Тао, коли вони минули велику скульптурну групу, що наче пливла на тремтливих водяних пелюстках.

- Оглянути Крiотаун ти зможеш згодом... - заглянувши йому в вiчi, сказала Єва. - На це потрiбно не один день i не один мiсяць. А в нашiй секцiї - великий Музей iсторiї мегаполiса. Матимеш уявлення... А тодi вже...

- Так, Музей - сховище iнформацiї. Шкода тiльки, що звiдси не можна зв'язатися з орбiтою.

Рiзноманiтнi фасади, що тяглися лiворуч, оздобленi геометричними фiгурами i навiть колонами давньогрецьких ордерiв, змiнилися бiлою стiною, яку в двох мiсцях прорiзували щiлини, схожi на вузькi довгастi листки, поставленi сторч. Як тiльки зашумiв дощ i першi крупнi краплини вдарили їх по плечах, Єва вскочила до ближчої щiлини, Тао за нею.

- От ми й прийшли! - Помiтивши здивування свого супутника, додала: - Це вхiд до музею.

Юнак обвiв поглядом вестибюль. Гострокутна щiлина звужувалась, тиснула, далi переходила в округлий тунель, покритий свiтло-сiрою фарбою. Помiтивши лiтери, карбованi iз тьмяного золота, запитав, що вони означають.

- Музей Архiтектури, - пояснила Єва. - Та й сама архiтектура музею оригiнальна. У величезнiй масi криги, видiленiй для цiєї мети, вирубано примiщення, що тягнуться, наче звивини людського мозку. Це велетенська модель обох пiвкуль...

Єва бачила, яким жадiбним оком дивиться її Адам на експонати, що iлюстрували розвиток будiвничого генiя людини, i пояснювала написи, цифри. Але й квапила:

- Шлях вiд житла первiсної людини до цього мегаполiса дуже довгий. Хоча тисячi рокiв тут можна вмiстити в десяток хвилин, все одно... Довжина музейних примiщень - кiлька кiлометрiв, а ми як поснiдали... Хоча можна й тут пiдживитися.

Проте фiлiєць не хотiв нi їсти, нi пити, доки не побував у всiх закутках цього дивовижного сховища Iсторiї. А потiм вони ще переглянули кiлька стереофiльмiв (Єва пошкодувала, що не почали з цього). Перед очима зореплавця пройшов кiлькатисячолiтнiй шлях розвитку земної архiтектури. Печери, примiтивнi землянки (в деяких мiсцевостях - iз мамонтових бивнiв), городища... Минали столiття, людина займала все бiльшу i бiльшу площу пiд житло. Камiнь, залiзобетон, асфальт лягали там, де шумiли сади, шелестiли пшеницi. Поступово лiнiйна архiтектура ставала вертикальною, просторовою, з'являлися новi рiвнi над поверхнею землi. Хоч як старалися архiтектори уникати стереотипiв, урiзноманiтнювати забудову, iндустрiальнi методи, зумовленi демографiчною повiнню, диктували стиль. Мiста поступово, але неухильно втрачали своє обличчя, житловi комплекси - чи то в Америцi, чи, скажiмо, в Африцi були схожi мiж собою, як близнята. їх вiдрiзняли тiльки назви. Штамп, як i всяке масове виробництво, подолав творчу думку, архiтектурне мистецтво. Нiхто вже й не згадував, що архiтектура - то застигла музика... На сотнi, а згодом на тисячi кiлометрiв розкинулись кам'янi пустелi з бетонних коробок. Неоковирнi житловi структури тяглися в рiзнi боки, як метастази. I не диво: за двадцять тисяч рокiв кiлькiсть людей на Землi досягла 4 мiльярдiв, а далi населення планети за одне десятилiття зросло на мiльярд, потiм за п'ять рокiв додався ще мiльярд... Стабiлiзувався цей процес на рiвнi 9 мiльярдiв чоловiк.

- Дивно, але чомусь не прищепилися свайнi i плавучi мiста, - сказала Єва, - мiста у виглядi мостiв через протоки, як-то Ла-Манш, пiдвiснi будинки. Натомiсть почали освоювати крижаний континент. Мовляв, треба вивiльнити продуктивнi землi...

- Може бути, цьому сприяв розвиток науки i технiки, - зауважив Тао. Вони вийшли через другу щiлину i знову опинилися на проспектi фонтанiв.Тут, я бачу, все таке вигадливе...

- Та, звичайно, без високого рiвня технологiї змонтувати в крижанiй товщi гiгантську машину для життя було б неможливо... - Єва поглянула на хлопця, осмiхнулась. - В архiвах Крiотауна я вивудила дещо цiкаве. Пiонером i ентузiастом забудови Антарктиди був архiтектор, що користувався мiнусовою дiоптрiєю.

- Що це означає?

- А те, що вiн був короткозорим, ну, бачив недалеко, розумiєш? Для нього простiр - бiласта пляма. Хiба така людина могла душею вбирати, всотувати синю далечiнь, хорали лiсу i неба? I оцей чоловiчок дав iмпульс...

Тао слухав уважно, не перебиваючи, а Єва з пристрастю доводила, що могли бути iншi вирiшення, що користуватися внутрiшнiм теплом Землi можна й на зелених материках, що, хоча компактнiсть заселення економiчно вигiднiша, людство добре забезпечене натуральними продуктами, - цей проект має бiльше мiнусiв, анiж плюсiв, i. найбiльша вада - вiдрив вiд Природи, iзоляцiя в крижанiй шкаралупi. А вiдриватись вiд Природи, вiдгороджуватись вiд неї пластиками, жити оранжерейно - це значить спотворювати нормальний процес еволюцiї... Вона ратує за повернення до Природи - пiд справжнi дощi, справжнє Сонце i вiтер! Це просто нонсенс: електроннi пристрої i механiзми, що займаються сiльським господарством, рибальством, перебувають у кращих природних умовах, анiж люди!

- Тут поганi умови? - спитав Тао.

- Нi, умови тут оптимальнi. Це велетенський дiм для всiх разом i кожного зокрема. Але зрозумiй, це ж соти, красивенькi теплицi! Iлюзiя неба, краєвиду...

- Бачу - ростуть дерева, - змахнув рукою Тао.

- Якби ж то росли... - зiтхнула Єва. - Вони завжди однаковi - i восени, i весною. Пластикове листя не росте, не жовтiє i не опадає. I навiть свiтловi ефекти не можуть оживити цих макетiв.

- Пташки! - скрикнув Тао.- Чую - спiвають!

- То запис... - Єва прихилилась до свого Адама, мрiйливо, упiвголоса мовила: - Ми з тобою житимемо на лонi Природи! Там, де справжнi тополi, справжнi пташинi спiви, так? - I, не ждучи вiдповiдi, продовжувала: - Це буде початок нової ери - Повернення!

Вона мало не затанцювала з радостi. Повернення! I її, земної, i його, фiлiйця. Дуже влучне слово - Повернення. А головне - початок нової ери.

Тао стримано усмiхався i ствердно кивав головою. її радiсть передалася йому, вона це вiдчувала i сипала словами, наче засiвала благодатну ниву.

- Хiба ж не на моєму боцi правда? А нiхто з друзiв не пiшов за мною... Це просто щастя, що я зустрiла тебе!

Знайомство з Крiотауном продовжувалось доти, доки вони не потомилися. Смачно попоївши в чудово iлюмiнованiй їдальнi, де страви подає безшумний конвейєр, що рухається уздовж столiв, нашi молодята вiдвiдали затишний гiпнотеатр, в якому протягом п'яти хвилин сприйняли довжелезну iсторично-художню програму. На Тао цей театр справив ще бiльше враження, нiж Музей Архiтектури. Як тiльки вiн - за допомогою Єви, звичайно, - надiв навушники i натиснув кнопку обраної програми, гучна музика раптово наповнила вуха, потiм вiн став свiдком iсторичних подiй сивої давнини... I все було таке реальне, таке захоплююче, що вiн вiдчув себе землянином. Особливо зворушили його емоцiї молодого Тiберiя, що мусив, за велiнням iмператора Августа, покинути кохану дружину Вiпсанiю i взяти шлюб з його донькою Юлiєю. У цього мужнього чоловiка заблищали сльози на очах, сльози розпачу. А випадкова зустрiч Тiберiя з Вiпсанiєю на вулицi в Римi! Останнє побачення двох люблячих душ...

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});