Реальна загроза - Олег Авраменко

Я замислився.

— Знаєте, коммодоре, я ніколи не співчував спробам змінити державний устрій на Октавії… Вам, либонь, дивно чути ці слова від сина адмірала Шнайдера, але так і є. Я вважаю, що й за теперішньої влади ериданці живуть непогано — набагато краще, ніж громадяни більшості планет. А проте, за два десятиріччя визріли аж дві спроби державного перевороту. І не має значення, що друга з них фінансувалася зовні — головне, що в цьому брали участь ериданці. Отже, щось прогнило на Октавії, серйозно прогнило. Може, проблема в тому, що уряд спирається на звичайну арифметичну більшість населення, ігноруючи інтереси політично активної меншості. А при справжній демократії провідну роль має грати саме ця активна меншість. Інакше виходить охлократія — влада аполітичного натовпу.

— Я не дуже добре розбираюся в політиці, — сказав Максимович. — А до адмірала Шнайдера приєднався тому, що ненавиджу цих клятих соціал-демократів, які вже сотню років незмінно керують Октавією. Атож, їх обирають всенародно, шляхом вільного волевиявлення. Проте кожна їхня перемога на виборах — результат підтримки великого капіталу. Причому найреакційнішого капіталу — фінансового та промислового. Раз на чотири роки виборців просто купують, а це гидко… — Коммодор трохи помовчав. — Але наразі мене займає доля звільнених ериданців. Це висококласні професіонали, кадрові військові у розквіті сил. Якби нам вдалося якось залучити їх до нас на службу, то тим самим ми вирішили б проблему нестачі особового складу, зокрема — командного. Питання лише в тому, як це зробити.

— А хіба вони самі на підуть? Адже на Октавії відомо, що ми проводимо набір. Там знають, що кістяк нашого флоту й космічної піхоти складають колишні ериданці. Тож на Ютланді вони не будуть чужими.

— Можна не сумніватися, що дехто прийде до нас сам. І то вже найближчими днями. Але переважна більшість ще довго роздумуватиме. Через кілька місяців вони зрештою наважаться — не думаю, що їх привабить служба в цивільному флоті, та й далеко не всіх візьмуть. Проте ми не можемо чекати так довго, вони потрібні нам прямо зараз… Навіть не знаю, що вдіяти. Адмірал Шнайдер, безперечно, щось придумав би. На жаль, він при всій своїй прозірливості не зміг передбачити такого розвитку подій. Інакше надіслав би з нами когось відомого та впливового, скажімо, адмірала Біргофа. Або адмірала Павлова — як мені відомо, він мав значний вплив в Астроекспедиції, та й у лавах ВКС чимало офіцерів ставилися до нього з великою повагою. — Максимович знову помовчав. — Моя скромна персона тут явно не годиться. Хіба що ви могли б виступити зі зверненням…

Мені стало незатишно.

— Перепрошую, коммодоре, та я лише хлопчисько, що начепив за протекцією капітанські погони. Просто син знаменитого батька.

— Ні, капітане, не просто син. Ви ще й його повноважний представник. Його голос. Подумайте над цим.

4

На щастя, виступати в ролі „батькового голосу“ мені не довелося. Того ж дня ввечері, коли ми вже збиралися спати, пролунав сигнал виклику відеофона. Номер абонента не належав до нашого внутрішнього списку, але й не був цілком стороннім — тоді б його перехопили на посту відділу безпеки. Дзвінок надійшов через банківський комутатор, тому я вирішив, що зі мною в якійсь терміновій справі хоче поговорити хтось із помічників Константинідіса (а можливо, й сам голова правління).

Проте, коли я відповів на виклик, на екрані з’явилося зображення літнього чоловіка, з яким я ніколи не зустрічався, але добре знав в обличчя. До того ж певний час, хоч і недовго, він був моїм головним начальником.

— Добрий вечір, адмірале Фаулер, — привітався я, старанно приховуючи свій подив.

— Добрий вечір, капітане Шнайдер, — відповів він. — Перепрошую, що турбую вас так пізно, але я хотів би терміново зустрітися з вами.

— Буду радий зустрічі, — сказав я. — Хоча й не думав, що ви на Вавілоні. Коли зможете зайти?

Я ще збирався додати, що не маю права покидати межі банку, тому зустріч може відбутися лише тут, проте Фаулер випередив мене:

— Коли вам зручно. Бажано було б зараз. Я недалеко від вас.

— Добре, — кивнув я. — Запасний вхід номер…

— Все гаразд, капітане, я перебуваю в одній з вами будівлі. Подбайте про те, щоб мене пропустили до вас. Скоро побачимось.

Він перервав зв’язок, а я прокрутив назад запис нашої розмови, знайшов кадр, де Фаулер не рухав головою й не говорив, і надіслав зображення на всі три пости охорони, які треба проминути, щоб потрапити спочатку до штаб-квартири, а потім — до мене. В результаті я потурбував лейтенанта Вінтерса, який негайно зв’язався зі мною і ввічливо, але наполегливо поцікавився, кому я оформлюю пропуск. Моя відповідь „вірному соратникові адмірала Шнайдера“ заспокоїла його, проте він пообіцяв особисто зустріти гостя.

До появи адмірала я встиг перевдягнутися в капітанський мундир (увечері я носив цивільне домашнє вбрання), а Ліна з Елі нашвидкоруч приготували частування для пізнього гостя. Після цього дівчата пішли до спальні, навіть не чекаючи на моє прохання. Самі зрозуміли, що розмова буде конфіденційною.

За хвилину Вінтерс особисто привів до вітальні Фаулера і, переконавшись, що все гаразд, залишив нас удвох. Адмірал міцно потиснув мені руку й зацікавлено роззирнувся.

— Так я і думав, — промовив він. — Це не оригінальне оформлення, а типовий дизайн. У моїй вітальні все так само, лише в дзеркальному відображенні.

Я запитливо глянув на нього:

— Як це?

— Я з дочкою й онуками мешкаю в сусідній квартирі. — Адмірал кивнув головою в правий бік. — Придбав її ще п’ять років тому. Чудовий сховок для втікачів.

— Оце так збіг! — сказав я.

— Я теж здивувався, коли виявив, що ви влаштували тут свою контору. Втім, за великим рахунком, саме так і мало бути — адже банк „Аркадія“ є найбільшим утримувачем ютландських активів. Тут зберігається і значна частина моїх заощаджень.

Я хотів був спитати у Фаулера, чому він не відкрився нам одразу, та потім вирішив, що гостинність — насамперед, і запросив адмірала пройти до кімнати, де мої дівчата сервіювали столик з напоями й закусками.

Ми повсідалися в крісла один навпроти одного, і Фаулер уважно вгледівся в моє обличчя.

— А в житі ви ще дужче схожі на свою матір, ніж на фото й відео. Якби серед ваших знайомих на Октавії знайшовся такий, що одночасно цікавився політикою та „мильними операми“ двадцятирічної давнини, він би миттю здогадався, хто ви такий. — Фаулер налив до чашки гарячої кави й відпив ковток. — Як там ваш батько?

— Нормально, — відповів я. — На здоров’я не скаржиться, працює з ранку до ночі.

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});