Украинка против Украины - Константин Деревянко

Бедному Франко было уже не до политики или литературно-философских разговоров. Но твердокаменные материалисты были непробиваемы. Через год Украинка пишет матери: "З Франком ми говорили чимало, все в границях ґречності, ні до чого, звісно не договорились. Запевняє, що, не зважаючи на критику деталів, він зостається все таким самим прихильником, як і раніш…Нехай, так, але й на тутешніх людей його виступи остатні роблять таке саме враження, як на нас". Неблагоприятное впечатление производил Франко не только на Украинку, но и на ее мать. В статье "З останніх десятиліть XIX в." он давал высокую оценку творчества Украинки. Она в свою очередь просила его помощи в издании переводов на украинский язык под грифом "Видання групи українських соціал-демократів", которые она ранее переправила предводителю галицких социал-демократов Ганкевичу. Контакты еще были. Но идейной близости больше нет.

Однако бесоодержимый писатель еще раз тряхнул стариной. В своей "Поемі про створення світу" он опроверг Библию. Ни больше и ни меньше. Свидетель этого подвига (историк Сушко) вспоминал: "Ще літом 1904 р. покійний великий муж не думав про її написання. В тім часі я мешкав в його домі й працював разом з Ним в одній і тій самій кімнаті (почавши від 1902 р.). Пізньою осінню я докторизувався й виїхав на дальші студії до Риму, а серед того й попалися в руки покійного Івана Франка найсвіжіші праці німецьких учених про великі відкриття в Вавілоні, Сирії, Палестині й Єгипті. Праці сі зробили на Нього глибоке враження: се ж бо і були книги, яких Він так дуже потребував у своїх довголітніх біблійних студіях й які давали остаточну відповідь на усі ті пекучі питання біблійної критики, що здавались досі неможливими до розв’язання" (цит. по: 19, 37).

"Окончательное решение" библейских проблем и победоносное завершение библейской критики базировалось на книжках, которым в обед исполнилось сто лет и которые в наше время давно забыты, но тогда были последним писком науки. "І в голові великого мислителя зродився відразу сміливий плян: написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про створення світу, надрукувати її в тисячах примірників й розкинути між народ, аби велику Правду про найбільшу містерію світу пізнали мільйони нашого замученого простолюддя, а пізнавши її, щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску. Строго наукової студії про се питання Він не думав писати" (цит. по: 19, 38). А разве мог? "Така строго наукова студія була б неприступна для мільйонів нашого народу й вона пропала б на довгі часи в неприступних широкому загалу "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка" (там же).

Т. е., у Франко был следующий выбор: или пересказать содержание немецких книжек наукообразным украинским языком, или сделать популярную брошюру того же содержания. Он выбрал второе. Начал с последнего писка тогдашней философии — идеи Ницше о переоценке всех ценностей: "Жиємо в часах, в яких на наших очах довершується грандіозна переоцінка старих вартостей. Докопується вона й на полі невідмінних, як здавалось до недавна релігійних вірувань. Усе те, в що досі вірилося як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипається в порох… Порівняна релігія доказала, що чимало з того, що ми вважали питомим єдино жидівській релігії, в дійсності находиться в релігійних віруваннях многих народів на усім світі… Пишіть пропало… Пановання теольогії й попів скінчилося навіки… Копернікова теорія змінила цілковито наш погляд на вселенну, компрометуючи при тім основно християнську теольогічну систему… Наші відомости про прадавні часи в бувальщині людського роду збагатилися безмежно й вийшли далеко-далеко поза межі біблійної казки про створення світу й першої пари людей" (19, 144).

Правда, кое-какие мелкие вопросы еще остались. Но это не надолго: "на усі ті питання дадуть нам докладну відповідь американські учені вже в короткім часі. Приготування до розкопок руїн ніппурської святині вже почалися. Як будемо жити, познайомимося і з ними" (19, 149). Такими были последние слова научно-популярной брошюры. Именно про таких "специалистов" Некрасов и говорил: "Что ему книжка последняя скажет, то на душе его сверху и ляжет". Руины вавилонского Ниппура находятся на территории современного Ирака. Археологические трофеи тех раскопок находились в музее Багдада. При штурме столицы музей был разграблен. Но американцы и сейчас продолжают раскапывать Ирак всеми доступными средствами. Так что библейская критика еще не закончена. Осталось совсем немного…

Франко рассчитывал своей мелкой брошюркой навсегда "закрыть" библейский вопрос. "На жаль — мрії великого ученого не сповнилися так, як Він собі бажав" (цит. по: 19, 38). Вышло несколько сот экземпляров. "Поява книжочки викликала серед нашого відсталого суспільства велике зрушення. Серед попів закипіло як в гнізді шершнів, а старші наші "інтелігенті" вважали за відповідне заховати про "страшну" книжочку гробову мовчанку — й за всяку ціну не пустити її в руки гімназіальної молодіжі… В обороні болючо покривдженого письменника не відважився ніхто підняти голосу… І се Він відчув незвичайно діймаюче… Зараз після того й попав Він в глибоку мелянхолію, яка згодом і розвинулась в страшну і невилічену недугу. Темна ніч сповила геніяльний ум одного з найбільших мислителів останньої доби, й з неї Він не пробудився вже аж до останку свойого многостраждального життя" (цит. по: 19, 39).

Все было не совсем так. В 1905 году Франко еще опубликовал поэму "Мойсей". Образ Моисея тут дан в собственной интерпретации автора: как пророка, не признанного своим народом (вопреки реальной истории еврейского народа). Франко говорил, что в поэме представлена его собственная "философия политики": "ця поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і заснована на біблійному оповіданні".

При этом, естественно, не могло обойтись без богохульства. Украинский Моисей восклицает: "Одурив нас Єгова!". А отзывается на это враг рода человеческого: "І почувся тут демонський сміх, як луна його слова".

Доктор филологических наук В. Погребенник констатирует: "Діамантовий вінець і коштовна корона поетичної спадщини Франка, його, за власними словами, весільний дар генію українського народу, велична поема "Мойсей" стала Новим Заповітом уселюдству й українцям, спраглим виходу з ганебного рабства духа. "Мойсей" — це, власне, художньо довершена інтерпретація Божого заповіту задля науки кожному народові не дрімати в ході, а ставатися "сіллю землі", "світлом у тьмі" для інших" (цит. по: 19, 15). С филолога что возьмешь? Богословского смысла он может и не знать. Но когда постановку одноименной оперы во львовском театре благословляет католическая церковь, то это наводит христианина на печальные размышления о сущности католической ереси.

Украинское радио то и дело с умным видом напоминает слушателям: "Хочете зрозуміти, що відбувається в Україні сьогодні — читайте Франка". Послушали. Почитали. Оказалось: устами младенцев глаголет истина. Действительно, творчество Франко — это ключ ко многим современным процессам. Бесоодержимые сменили масть, но имя их остается прежним: "легион".

* * *

Отношение Украинки к Франко во многом определялись его отношениями с ее дядей. Зеров рассказывал: "Разом з усім гуртком часопису "Друг" Франко підпадає впливу Драгоманова. Листи Драгоманова до редакції "Друга"… підійшли до заплутаних язикових і національних питань з невиданою в Галичині ерудицією і сміливістю. Драгоманов з’ясував своїм кореспондентам всю незугарність їх літературної мови, відсталість їх художніх смаків, всю безпринциповість галицьких народних вождів і їх політики, їх провінціальну обмеженість в ставленні української справи. Це все були ідеї, які після того кілька раз повторювалися в програмних статтях молодшої генерації. Аж поки не лягли в основу політичної програми радикальної партії. Драгоманов ставляв представників "Молодої Галичини" (по аналогії з виразом: "Молода Німеччина") під впливом "європейського радикалізму й соціалізму". Франко належав до тих, що перші пішли за словом Драгоманова, стали його учнями: з кінця 70-х рр. починаються його зносини й листування з учителем, то бурхливі, то лагідні, повні затаєної і глухої боротьби двох рівної сили індивідуальностей, — такі неподібні до мирного вассалітету Павлика. Навіть видаючи листи Драгоманова до себе, Франко не міг поставитися до нього об’єктивно: "Драгоманов був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і упімнень, навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації. Можна сказати, він за вуха тяг нас на той шлях, і коли з генерації, що більш-менш стояла під його впливом, вийшла яка користь для загального і нашого народного діла, то це в найбільшій мірі заслуга покійного Драгоманова". Але разом з тим — як хвилювався він, перечитуючи ці листи для видання! І як живо відбилося це хвилювання на передмові до першого тому: "Мені видається, що Драгоманов, певно, сам того не знаючи і не відчуваючи, робив собі з мене жорстоку гру, мучив, відпихав і знов притягав мене до себе зовсім безцільно, бо ж ані для загальної справи, ані для мене самого це не принесло ніякої користі. Драгоманов поводився зо мною не педагогічно — це я писав йому колись в однім листі з гірким почуттям і це повторяю тут прилюдно з таким же почуттям". Під драгомановським впливом зложилася мистецька ідеологія раннього Франка. Драгоманов одвернув його від бульварного романтизму до французького натуралізму Золя… Драгоманов, строгий критик Франка-політика, громадянина, редактора, що часто закидав йому… "непослідовність", "скакунство", — любовно стежив за ним як повістярем… брав Франка під оборону, коли на нього нападався розлютований його відходом до науки й літератури Павлик: "Що Франко волів писати про апокріфи, а не про аграрні справи — на це його воля. Я сам пишу і про апокріфи — то не можу проти того виступати. Він завжди не твердий був у політиці (в повістях і віршах він не збивається)".