Відьма - Олде Хьовелт Томас

Гризельда нервово переводила погляд з одного обличчя на інше.

— Хлопці, чим можу допомогти?

— Джейдон удома? — різко запитав Деррел.

— І в яку ж халепу він устряв цього разу?

Вона підозріло озирнулася, і цього вистачило, щоб чоловіки прослизнули повз неї всередину.

— Гей, що це ви робите? Колтоне, що то все значить?

Голова ради подивився на неї, й вона помітила, що його обличчя було спотворене гнівом. Раптом Гризельду оповив страх. Пекельний страх.

— Гризельдо, представники сил правопорядку прибули, щоб заарештувати Джейдона. Наполегливо раджу тобі дати їм змогу безперешкодно виконати свою роботу.

— Заарештувати? Та за що, чорт забирай?

Троє чоловіків, не звертаючи на неї уваги, обійшли навколо прилавку й попрямували на приватну територію Гризельдиного помешкання.

— Агов, назад, то мій будинок! Джейдоне!

Колтон Метерс взяв її за руку і покликав на ім’я, вимовляючи кожен склад, але Гризельда відвернулася й подалася за непроханими гостями, які без жодних докорів сумління почали підніматися сходами. Вони ж не мали права того робити! Але потім Гризельду приголомшило розуміння: вони таки мали на те право, якщо цього вимагала ситуація. Місцева поліція Блек-Спрінга становила собою купку добровольців, за якими наглядав Відьмоконтроль, викликаючи їх, коли йшлося про внутрішні справи міста. Чітких правил провадження арештів не було, і часто доводилося імпровізувати, при цьому не було інстанції, до якої можна було б поскаржитися на відсутність ордеру на обшук. Представник тієї самої владної інстанції стояв унизу в магазині й чекав.

Ремзі, Стекхаус і Деррел подалися на звуки музики прямо до мансарди. Перший із них вдарив по дверях до Джейдонової кімнати, і ті розчахнулися з таким грюкотом, що здригнувся увесь будинок. Гризельда, засапавшись, визирнула з-за їхніх спин і побачила Джейдона, який сів у ліжку, випроставшись і відірвавшись від гри на ноутбуку.

— Джейдоне Холст, ми заарештовуємо тебе за те, що ти порушив достобіса положень Постанови про надзвичайний стан, — сказав Рей Деррел. Ці слова він майже прокричав, і Гризельда нарешті збагнула, що ці чоловіки не лише розбуркані завданням, що випало на їхню долю, а й дійсно розлючені. — Ти маєш право зберігати мовчанку, але я б на твоєму місці не розраховував на адвоката, малий безголовий засранцю. — Він штовхнув Джейдонове крісло, й воно зі страшенним грюкотом впало на підлогу.

— Ви збожеволіли? — заверещала Гризельда і вхопила Рея за рукав, але той звільнився одним порухом руки.

— Якого біса? — затинаючись, запитав Джейдон і повернувся до Гризельди за допомогою:

— Мамо…

— Який же ти психопат! — промовив Тео Стекхаус, ледь ворушачи побілілими від гніву губами. Він підійшов впритул до Джейдона, вхопив його за руку і стиснув її, мов лещатами. — Не для того я тебе наймав! І ти ще, гівнюче, кожного Божого дня обідав у мене вдома, з моєю жінкою та дітьми!

— Тео, приятелю, охолонь. До чого увесь цей галас?

— Це ти мав би охолонути, і то трохи раніше! — заревів він так, що Джейдон відсахнувся. — Що, як каменюки в руці немає, то вже не такий і крутий?

Джейдон підняв обидві долоні догори.

— Слухайте, то був просто жарт, і більше нічого.

— Я тобі зараз покажу жарт, — він блискавичним рухом ухопив Джейдона за зап’ясток і заламав йому руку за спину. Джейдон нахилився вперед і скрикнув.

— Зупиніться! — закричала Гризельда, але Деррел притримав її за спину, і пальці його здавалися зробленими з залізного дроту. — Рею, я не продам тобі більше жодного грама того яловичого фаршу, який ти так любиш, поки просто зараз не скажеш, якого біса ти тут робиш!

— Вибачте, пані Холст, я дію за наказом.

— А чому б тобі не звернутися до мене на ім’я, як завжди?

Проте Деррел брутально відштовхнув її і вхопив Джейдона за вільну руку.

— Ходімо зі мною, — наказав він.

Вони потягли його з кімнати, повз Гризельду. Ремзі прихопив з ліжка Джейдонів ноутбук, витяг із розетки зарядний пристрій і сунув усе це під пахву.

— Чекайте, — закричала Гризельда. Тримаючись за бильця, вона потяглася сходами за чоловіками. Її серце навіжено калатало, вона задихалася, ніби марафонець, але сповнені жаху крики сина і його благання про допомогу тримали її на ногах. Дошкандибавши до сходів на перший поверх, вона побачила, що Деррел із силою штовхнув Джейдона у спину, і той пролетів останні сходинки й упав обличчям на підлогу біля дверей до крамнички. Кров заструменіла в нього з носа. У сліпому гніві Гризельда кинулася на ближчого до неї чоловіка, яким виявився Джо Ремзі, але той вхопився за бильце, і попри Гризельдину солідну вагу, вона ніби наштовхнулася на стіну.

— Не бийте його, виродки, — заплакала жінка. — Заберіть ваші брудні руки від мого сина!

Лежачи обличчям на підлозі, Джейдон намацав телефон у кишені штанів, але Тео Стекхаус наступив шкіряним чоботом на зап’ясток Джейдона, і той скрикнув. Власник гаража забрав телефон і засунув його до кишені своєї куртки.

— Покидьки! — волав Джейдон. — У мене, між іншим, теж є права!

— Вже немає, — відповів Стекхаус.

І він щосили копнув його у низ спини так, що Джейдон зігнувся дугою, закашлявся і відхаркнув слину на підлогу. Цієї миті перед очима Гризельди постав Джим — вона ніби побачила, як її чоловік-небіжчик б’є її сина, і червона люта імла заслонила їй зір.

— Годі! — голос голови ради, ніби грім, перекрив усі інші звуки. — Уставай, хлопче.

Із перекривленим від болю обличчям Джейдон почав повільно підніматися, тримаючись за одвірок, і все-таки зміг підвестися без допомоги з боку чоловіків, які його заарештовували. Травмований зап’ясток він притиснув до грудей, з його верхньої губи капала кров. Повними сліз, затуманеними лютою ненавистю очима він поглянув у холодне, як сталь, обличчя Метерса.

— Молодий пане Холст, я заарештовую тебе в ім’я Бога за систематичні та грубі порушення Постанови про надзвичайний стан, каменування Катаріни ван Вайлер і зловмисну загрозу життю майже трьох тисяч жителів Блек-Спрінга. Нехай Бог змилосердиться над твоєю душею.

Деррел і Стекхаус вхопили Джейдона і потягли його повз прилавок.

— Мамо, ти бачила, що вони роблять зі мною, — кричав він. — Розповіси усім! Вона бачила, як ти мене бив, покидьку. Ти від цього не відкараскаєшся!

Але Гризельда ледве його чула. Її думки сплуталися, усе ніби оповив туман. В її вухах стояли слова «каменування Катаріни ван Вайлер». Від звуку цих слів в її мозку ніби щось клацнуло. «Каменування Катаріни ван Вайлер. Каменування…»

— Не робіть йому шкоди, — сказала вона, але слова ці пролунали нерішуче, майже запитально.

О, Боже милосердний, невже він так і сказав — КАМЕНУВАННЯ?

— Заради всього святого, Колтоне, що він зробив?

Поки решта чоловіків виводили Джейдона, голова ради виклав їй вельми скорочену версію звинувачення, але й того було досить. Гризельдині думки крутилися вихором, порскали і знову нестримно пірнали кудись униз.

— Гризельдо, оскільки ти — його мати, я зобов’язаний розповісти тобі про це, але зараз я не в офіційній ролі. Ми вирішили, що буде краще, якщо ти…

Але Гризельда не слухала. Її дихання почастішало, і подумки вона вже була з Катаріною, бажаючи не примирення, бо ж яке після всього цього могло бути примирення, ні, вона бажала лише зросити слізьми її ноги. Хитаючись, жінка незграбно ступила до вішалки для головних уборів.

— Гризельдо, що ти збираєшся робити? — стиха запитав Колтон Метерс.

— Я мушу… — вона ледь не бовкнула: «піти до неї», — піти з ним, звичайно.

— Ти нікуди не підеш.

— Але я…

Метерс вхопив її обома руками і м’яко, але рішуче притиснув до стіни за прилавком. Вона відчула, як його викривлена подагрою права рука впала їй на груди. Вона чула його дихання, його важкий, глибоко проникаючий, хижацький запах, і її рот різко захлопнувся з голосним, вологим плямканням.

— Заспокойся, Гризельдо, я на твоєму боці. Ти ж це знаєш, хіба не так?