Рейтинговые книги
Читем онлайн КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 405

5. Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, за якої в обстановці, що склалася, особа хоча і не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, якби проявила можливу в даній обстановці більшу пильність, обачність, турботу про інтереси інших осіб. Сутність невибачальної помилки полягає у Тому, що об’єктивні і суб’єктивні обставини справи в ситуації, що склалася, не давали особі достатніх підстав для того, щоб «помилятися» щодо реальності суспільне небезпечного посягання. Але, незважаючи на це, особа все ж припустилася такої помилки і заподіяла посягаючому шкоду. Очевидно, що в такому випадку у неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди: за вбивство через необережність (ст. 119 КК) або за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлений її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

1. Відповідно до ст. 38 КК правомірне затримання злочинця потерпілим або іншими особами — це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення особистої свободи особи, яка вчинила злочин, і доставлення її органам влади, якщо вони були необхідними для затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання та обстановці затримання злочинця.

2. Затримання злочинця є суб’єктивним правом потерпілого чи інших осіб. Якщо вони не скористалися цим правом, то це не тягне для них будь-яких юридичних наслідків.

3. Положення ст. 38 КК поширюється на потерпілих та інших осіб. Потерпілими визнаються особи, яким злочином безпосередньо заподіяна чи створена реальна загроза заподіяння фізичної, матеріальної чи моральної шкоди. Іншими особами — суб’єктами затримання злочинця можуть бути свідки-очевидці та особи, яким відомо з будь-яких джерел про вчинений злочин певною особою тощо.

Положення ст. 38 КК не поширюються на працівників правоохоронних органів та інших службових осіб, на яких покладено юридичний обов’язок затримувати осіб, що вчинили злочини. Це пояснюється, по-перше, тим, що метою затримання злочинця є доставлення його відповідним органам влади, а зазначені особи самі є представниками такої влади. По-друге, ст. 38 КК передбачає правомірність затримання лише безпосередньо після вчинення злочину, тоді як представники влади зобов’язані затримувати злочинців у будь-який час. І нарешті, по-третє, правомірність дій службових осіб по затриманню злочинців та заподіяння ними при цьому шкоди передбачена спеціальними законами (наприклад, законами України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про прикордонні війська України» від 4 листопада 1991 р., «Про оперативмо-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. тощо).

4. Право на затримання особи, що вчинила злочин, виникає при наявності для цього певної підстави. Такою підставою є вчинення злочину в обстановці, яка викликає необхідність негайного затримання злочинця для доставлення його відповідним органам влади.

5. Стаття 38 КК передбачає право потерпілого та інших осіб на затримання особи, яка щойно вчинила злочин. Затримання особи, яка вчинила адміністративне порушення чи службовий проступок, а також суспільне небезпечне діяння, що не є злочином (наприклад, вчинене особою, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи неосудною особою), ст. 38 КК не регламентує.

Злочин як підстава для затримання може бути умисним чи необережним, вчиненим однією особою чи групою осіб. В останньому випадку у потерпілого та інших осіб є право на затримання всіх злочинців. Звичайно такою підставою служить очевидне для потерпілого або інших осіб злочинне посягання на правоохоронювані інтереси (наприклад, розбійний напад, крадіжка, посягання на життя або здоров’я людини тощо).

Переконання в тому, що затримується саме та особа, яка вчинила злочин, а не інша, повинно ґрунтуватися на усвідомленні затримуючим очевидності злочину. Якщо ж потерпілий чи інша особа помиляється щодо злочинності скоєного або особи злочинця, то питання про відповідальність за необгрунтоване заподіяння шкоди повинне вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону (див. коментар до ст. 37 КК).

6. Вчинення навіть очевидного злочинного посягання не завжди свідчить про необхідність затримання злочинця для доставлення його відповідним органам влади (наприклад, немає такої необхідності у випадках, коли водій, що збив людину, надає допомогу потерпілому; особа, яка вчинила крадіжку, відома очевидцям і не намагається втекти з місця посягання; працівник установи передав у бухгалтерію явно підроблений документ для незаконного отримання грошей і був викритий тощо). У такому випадку позбавлення особистої волі злочинця є невиправданим. І навпаки, якщо особа вчинила тяжкий чи особливо тяжкий злочин або після вчинення нападу намагається втекти з місця події, або є невідомою для потерпілого й інших осіб, або знищує сліди злочину тощо, то в подібних випадках існує явна необхідність в негайному затриманні злочинця для доставлення його відповідним органам влади.

7. Наявність зазначеної підстави свідчить про виникнення у потерпілого або інших осіб права на затримання особи, що вчинила злочин. Реалізація цього права потребує дотримання певних вимог (ознак), що характеризують:

1) мету затримання; 2) характер дій потерпілого чи інших осіб;

3) своєчасність затримання; 4) необхідність (вимушеність) заподіяння шкоди при затриманні; 5) співмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

8. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК метою дій потерпілого та інших осіб щодо злочинця є його затримання (позбавлення особистої волі) для доставлення органам влади (у відділення міліції, прокуратуру, суд, виконком місцевої Ради, військовій владі тощо). Якщо ж дії щодо затримання злочинця були здійснені для досягнення іншої мети (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності наявність у затримуючого саме зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і утік тощо).

9. Затримання злочинця виражається в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об’єктивної сторони деяких злочинів, наприклад, незаконного позбавлення волі, убивства, завдання тілесних ушкоджень та інших насильницьких дій, знищення або пошкодження майна тощо.

Затримання може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснене на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передачі злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому випадку затриманий злочинець повинен бути нри першій же реальній можливості переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий термін за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності потерпілого чи інших осіб за ст. 146 КК.

10. Своєчасність затримання полягає в тому, що воно може бути здійснене лише безпосередньо (негайно, відразу ж) після злочинного посягання (закінченого чи незакінченого) — це так зване затримання по «гарячих» слідах. Таке обмеження права потерпілого та інших осіб на затримання особи, що вчинила злочин, пояснюється прагненням законодавця зменшити вірогідність помилки відносно особи, яка підлягає затриманню. Тому затримання, яке було здійснене потерпілими чи іншими особами через деякий час, тобто не безпосередньо після вчинення злочину, є неправомірним і не виключає відповідальності цих осіб за ст. 146 КК.

Затримання злочинця може мати місце під час вчинення ним злочину за умови, що цей злочин не створює підставу для необхідної оборони. Якщо після акту необхідної оборони злочинець робить спробу втекти з місця злочину, то у того, хто захищався, виникає право на затримання злочинця безпосередньо після вчинення ним злочину.

11. Необхідність (вимушеність) заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні виникає у випадках, коли злочинець намагається зникнути з місця вчинення злочину, чинить опір потерпілому чи іншим особам тощо, а у останніх відсутня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. Для оцінки необхідності заподіяння шкоди має значення число осіб по обидва боки, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і громадянина, а також всі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли громадянин мав і усвідомлював явну можливість затримати особу без заподіяння їй шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця, свідчить про відсутність не- • обхідності в заподіянні шкоди. Якщо, проте, така шкода була усе ж таки заподіяна, то це повинно тягнути відповідальність громадянина на загальних підставах.

1 ... 43 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 405
На этой странице вы можете бесплатно читать книгу КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право бесплатно.
Похожие на КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право книги

Оставить комментарий