КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Під капітуляцією слід розуміти організовану начальником передачу ввірених йому військових сил ворогові після попередніх переговорів з ним про здачу.

Не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень означає, що начальник зупиняє бойові дії з утримання спеціально обладнаної та підготовленої для ведення бою ділянки місцевості і виводить звідти підпорядкований йому особовий склад, що її займав.

Залишення ворогові бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни виявляється у тому, що при відступі чи маневрі вони залишаються ворогові. Залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни утворює склад злочину лише тоді, коли ці дії не викликалися бойовою обстановкою. Невжиття начальником належних заходів для знищення або приведення до непридатності засобів ведення війни, коли їм загрожує безпосередня і неминуча небезпека захоплення ворогом, розглядається як залишення ворогові цих засобів.

Здачею ворогові ввірених сил заподіюються найбільш тяжкі наслідки для боєздатності військ. Військові статути не допускають здачу ворогові ввірених сил, тому означені дії начальника не можуть розцінюватися як такі, що скоєні у стані крайньої необхідності.

Якщо залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни все ж було викликане умовами бойової обстановки, тобто вчинене з метою виконання іншої бойової задачі або з метою попередження більш тяжких наслідків, то воно не може бути визнане злочинним.

3. Про бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК. Злочин є закінченим з моменту фактичного заволодіння ворогом військовими силами, укріпленнями, бойовою та спеціальною технікою, іншими засобами ведення війни.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується як умисною, так і необережною формою вини. Мотивом злочину може бути малодушність, боягузтво, панікерство.

Вчинення дій, описаних у диспозиції даної статті, з метою сприяння ворогові утворює державну зраду.

5. Суб’єктом злочину є тільки командир (начальник), що має у своєму підпорядкуванні особовий склад, бойову та іншу військову техніку та здійснює ними оперативне управління в бойовій обстановці.

Не може бути суб’єктом даного злочину начальник, який розпоряджається військовим майном, що не відноситься до засобів ведення війни (наприклад, речовим, продовольчим майном, медикаментами тощо).

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля

1. Залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов’язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років,

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військового обов’язку командиром військового коробля та членами його екіпажу, які забезпечують живучість корабля.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в залишенні гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця свої службові обов’язки, або особою зі складу команди корабля без дозволу командира.

Під залишенням корабля слід розуміти сходження з нього на берег, інше судно, катер або шлюпку, гелікоптер тощо. Небезпека загибелі військового корабля можлива як у бойовій обстановці, так і в мирний час. «Корабельний статут Військово-Морських Сил України» зобов’язує командира корабля в складній і небезпечній обстановці вжити всіх заходів для урятування корабля, а якщо це неможливо, забезпечити організоване залишення корабля особовим складом, урятування або знищення у воєнний час важливих документів, майна і тільки після цього покинути гинучий корабель. Члени команди мають право його залишити тільки з дозволу командира.

Склад злочину в діях командира корабля буде у випадках, коли він, вважаючи, що корабель неминуче загине, залишить борт корабля, не виконавши чи не повністю виконавши всі обов’язки, які повинен був виконати в цих умовах, і якщо він при цьому мав об’єктивну можливість їх виконати.

Особи зі складу команди військового корабля вчиняють військовий злочин, якщо вважаючи загибель корабля неминучою залишають борт корабля до відповідного розпорядження командира.

Закінченим злочин вважається з моменту протиправного залишення військового корабля.

3. З суб’єктивної сторони цей злочин може скоюватися як умисно, так і з необережності. При необережній формі вини суб’єкт злочину вважає, що всіх можливих заходів ним вжито, але насправді його думка є помилковою, оскільки фактично він не виконав до кінця своїх обов’язків, хоча повинен був і міг у конкретній обстановці їх виконати.

Залишення без дозволу гинучого корабля членами команди характеризується тільки умисною формою вини.

4. Суб’єктом злочину є командир корабля і будь-яка особа, яка належить до складу команди корабля.

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є порядок поводження військовослужбовців під час бою, порядок, який забезпечує виконання ними свого військового обов’язку в бою.

2. Об’єктивна сторона злочину виявляється: 1) в самовільному залишенні поля бою; 2) у відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою — це залишення військовослужбовцем без дозволу командира простору, в межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосереднього збройного зіткнення з супротивником, або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю може висловлюватися у відкритій заяві військовослужбовця про небажання діяти зброєю в бою або виявлятися у фактичному незастосуванні зброї в бою, коли була можливість і необхідність її застосувати, хоча відкрито військовослужбовець і не заявив про таке своє небажання.

Умисне пошкодження зброї чи інших засобів ведення бою з метою уникнути участі в бою слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за статтями 411 і 429 КК. Злочин вважається закінченим з моменту відмови діяти зброєю або з моменту фактичного припинення дії зброєю.

3. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви — боягузтво, малодушність або інші, крім протидержавного, для кваліфікації значення не мають. У випадку вчинення таких дій з метою сприяння ворогу вони кваліфікуються як державна зрада.

4. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

Стаття 430. Добровільна здача в полон

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок несення військової служби під час бойових дій, який виключає добровільну здачу в полон. Цей злочин являє собою підвищену небезпеку у зв’язку з тим, що здача військовослужбовця в полон веде до послаблення бойової готовності підрозділів і до загрози зриву бойового завдання.

2. Об’єктивна сторона злочину включає декілька ознак. Головною з них є здача в полон, вона може бути виявлена як у формі дії, так і бездіяльності.

Під добровільною здачею в полон розуміють добровільний перехід військовослужбовця, який навмисно перестав чинити опір ворогу, хоча мав фізичну можливість це робити, під владу противника.

Скоєння злочину розпочинається з того, що військовослужбовець припиняє опір ворогові з метою здатися у полон. Це може виявлятися у тому, що військовослужбовець перед ворогом складає зброю, не застосовує її, подає противнику знаки, які свідчать про його намір здатися в полон (піднімає білий прапор, піднімає руки угору, робить усні заяви про здачу в полон тощо), зі зброєю чи без зброї виходить з місця дислокації власних військ та переходить до місця дислокації військ ворога, залишається на місці бою під виглядом пораненого чи вбитого, очікуючи захоплення в полон, у той час коли його підрозділ переходить на нові позиції. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення переходу військовослужбовця під владу противника. Саме з цього моменту він вважається військовополоненим (статті 3, 4, 5 «Женевської конвенції про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 р.).

Іншою ознакою об’єктивної сторони злочину є наявність у військовослужбовця фізичної можливості продовжувати опір. Здача в полон утворює склад злочину лише тоді, коли вона скоєна добровільно. Добровільність означає, що особа, яка здалася в полон, зробила це в силу свого бажання, при умові, коли мала можливість запобігти полону, продовжуючи чинити опір ворогу, хоча б і ціною свого життя. При відсутності такої можливості здачу в полон не можна вважати добровільною. Здача в полон може мати місце як в районі бойових дій, так і в своєму районі, а також у тилу ворога.