КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

При погрозі знищенням чи пошкодженням майна спосіб вчинення таких дій має бути тільки загальнонебезпечним (див. коментар до ст. 195 КК).

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, що належить потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, не утворює.

Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121 КК.

Адресатом погрози є тільки особи, зазначені у ст. 350 КК. Погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, є втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу і підлягає кваліфікації за ст. 343 КК, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій — є опором і кваліфікується за ч. З ст. 342 КК. Так само слід кваліфікувати погрозу щодо службової особи, яка одночасно є представником влади.

Погроза, про яку йдеться у ст. 350 КК, може мати місце як до, так і під час здійснення службової діяльності чи виконання громадського обов’язку.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома службової особи або громадянина, який виконує громадський обов’язок, незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.

5. Суб’єктивна сторона передбачає вину у вигляді прямого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію за ст. 350 КК, а такі дії слід кваліфікувати за ст. 129 або 195 КК.

Під інтересами особи, яка погрожує, слід розуміти не тільки її особисті інтереси, а й інтереси інших людей, у долі яких вона зацікавлена.

6. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 350 КК, є будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

7. Частина 2 ст. 350 КК передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а ч. З ст. 350 КК — за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, а також їх близьким. Про поняття побої, легке тілесне ушкодження, середньої тяжкості тілесне ушкодження, тяжке тілесне ушкодження див. відповідно коментарі до статей 126, 125, 122, 121 КК.

8. Потерпілими від злочину, передбаченого частинами 2 і 3 ст. 350 КК, можуть бути особи, зазначені в ч. 1 ст. 350 КК, та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов’язок.

9. З об’єктивної сторони цей злочин характеризується трьома ознаками:

1) діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, середнього (ч. 2 ст. 350 КК) чи тяжкого (ч. З ст. 350 КК) тілесного ушкодження;

2) наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров’ю зазначених осіб; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Зазначене фізичне насильство щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, та її близьких родичів, застосоване у зв’язку з виконанням нею службових обов’язків, слід кваліфікувати за частинами 2 або 3 ст. 345 КК.

10. Злочини, передбачені частинами 2 або 3 ст. 350 КК, є закінченими з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров’ю потерпілої особи.

11. З суб’єктивної сторони злочин, передбачений частинами 2 або З ст. 350 КК, може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Винний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов’язок у зв’язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Якщо службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов’язок, заподіяно тілесне ушкодження, але умисел був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового чи громадського обов’язку, дії винного слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

У разі заподіяння шкоди здоров’ю зазначених осіб не у зв’язку з їх службовою чи громадською діяльністю, а з інших мотивів (на ґрунті особистих неприязних стосунків, з ревнощів, хуліганських спонукань тощо), відповідальність за частинами 2 або 3 ст. 350 КК виключається. Вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями за злочини проти особи.

12. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК (при нанесенні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження) є особа, якій виповнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження — 14 років.

Стаття 351. Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради

1. Невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації —

караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Невиконання службовою особою законних вимог комітетів Верховної Ради України чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, створення штучних перешкод у їх роботі, надання недостовірної інформації —

караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на загальні засади та порядок їх функціонування.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) народний депутат України; 2) депутат місцевої ради.

Народний депутат України — це обраний відповідно до закону представник Українського народу у Верховній Раді і уповноважений ним протягом установленого строку здійснювати повноваження, визначені Конституцією України та законами України (ст. 76 Конституції України).

Статус народного депутата України дозволяє йому звертатись із депутатським запитом або депутатським зверненням, безперешкодно відвідувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, всі підприємства, установи та організації, розташовані на території України, порушувати питання про необхідність проведення перевірок додержання законів, вимагати негайно припинити порушення прав, свобод, інтересів людини і громадянина, одержувати інформацію з питань, пов’язаних із здійсненням ним депутатських повноважень, від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які зобов’язані надати йому таку інформацію, тощо (розділ II «Права народного депутата України» Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р. № 328-ПІ (ВВР. - 2001. - № 42. - Ст. 212).

Депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції (п. 2 ст. 15 Закону).

Депутатське звернення — викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 16 Закону).

Депутат місцевої ради — це особа, яка в установленому законом порядку обрана до обласної, районної, міської, районної в місті, сільської чи селищної ради.

Права депутата місцевої ради на депутатський запит, депутатське запитання, порушення питання про перевірку діяльності підприємств, установ та організацій, участі в них, вимогу усунути порушення законності тощо передбачені Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ (ВВР. - 2002. - № 40. - Ст. 290).

3. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351 КК, полягає в:

а) невиконанні службовою особою законних вимог депутата України або депутата місцевої ради; б) створенні штучних перешкод у їх роботі; в) наданні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявляється в діях або бездіяльності службової особи, вчинених або не вчинених всупереч законним вимогам депутата. Дане діяння, наприклад, буде мати місце у випадку неподання керівником підприємства, установи, організації (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов’язку опублікувати надані депутатом матеріали та ін.