Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:

- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слiд було перенести до каюти.

У Галi вiдлягло вiд серця: значить, усе гаразд.

- Шкодую дуже, Миколо Петровичу, - вiдповiв Ван Лун. - Дуже-дуже шкодую. Це лише моя провина.

Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помiтивши це, вiн спитав:

- Що, знову якесь нерозв'язне питання, Галю?

- Так, - сказала вона, - не розумiю однiєї речi.

- Якої?

- Ось, внутрiшнє примiщення астроплана немовби герметично вiддiлене вiд тих коридорiв, якi проходять мiж зовнiшньою i внутрiшньою стiнами астроплана, правда?

- Правда.

- А метеорит пробив тiльки зовнiшню стiну?

- Ну i що ж?

- Значить, крiзь отвiр у цiй зовнiшнiй стiнi могло вийти тiльки те повiтря, яке було в коридорах... А з внутрiшнiх примiщень воно не мусило вийти. Втiм, повiтря весь час виходило, i свистiло... Як же це так?

- А от погляньте сюди, Галю, - вiдповiв Сокiл, вказуючи в куток каюти.

Там, у кiлькох сантиметрах вiд пiдлоги, косим зигзагом змiїлася трiщина. Вона була досить великою, над нею навiть луснула м'яка тканина, що вкривала стiну в цьому мiсцi.

- Вiд мiцного удару метеорита трiснула стiна каюти, - пояснив Сокiл враженiй Галинi. - Крiзь цю трiщину i виходило у вiдсiки повiтря. Воно й свистiло, як ви помiтили. Але все обiйшлося благополучно, тепер ми з Ваном заваримо i цю трiщину. А ви, Галиночко, в свою чергу, зашиєте i тканину пiсля того, щоб усе було красиво... А ось i Микола Петрович!

Дверi навiгаторської рубки вiдчинилися. На порозi стояв Риндiн. Обличчя його було похмурим. Жестом вiн показав: зняти скафандри!

Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насолодою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi було холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення, ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не встигло ще пiдняти температуру до норми.

- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав Сокiл.

Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно, як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки. Академiк пощипував вуса.

- Метеорит трохи змiнив наш курс, - сказав вiн.

Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так само пощипуючи вуса, говорив далi:

- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiолокацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попереду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв, негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а ззаду, наздоганяв нас. I наздогнав. Швидкiсть нашу вiн майже не змiнив: його маса замала для цього, та i його власна швидкiсть, хоча й дуже велика, все ж була в значнiй мiрi погашена тим, що ми вiддалялися вiд нього. Але курс вiн все ж таки дещо змiнив, цей мiжпланетний снаряд... Земнi пости керування вже вiдзначили неприємну пригоду, запитували мене. Я розповiв те, що знав i що мiг виснувати. На Землi вже вирахували наше вiдхилення i зараз почнуть виправляти курс. Але це може спричинитися до затримки... можливо, доведеться знову включати нашi двигуни. А поки що ми летимо вбiк, трохи ухиляючись в глибину Сонячної системи.

- Але ж це означає... - нерiшуче сказав Сокiл.

- Нiчого ще не означає, - вiдрубав Риндiн. - Якщо б не iснувало земних постiв керування, нам було б значно важче. А зараз... Ван Лун, ходiмо до карт. Ми мусимо самi точно встановити вiдхилення i допомогти Землi виправити наш курс. Дорога кожна секунда!..

Роздiл дев'ятий,

що являє собою щоденник Галини Рижко, в

якому вона розповiдає про обладнання

мiжпланетного корабля, про те, чому в

подорож можна було взяти дуже мало води,

про мiнiакумулятори i здобуття енергiї за

рахунок Сонця - i про багато iнших

важливих речей.

...Чому я вирiшила вести щоденник? Не знаю й сама. Може, вплинуло зауваження Миколи Петровича. Вчора, вiдiрвавшись вiд своїх обчислень i протираючи запаленi, почервонiлi повiки, вiн сказав менi:

- А шкода, що нiхто на астропланi не веде свого особистого щоденника. Звичайно, особливих пригод у нас не дуже багато, якщо не зважати на головне - удар метеорита, з наслiдками якого ми нiяк не справимося. Так, пригод у нас ще менше, нiж у звичайного корабля, який пливе десь у Атлантичному чи Тихому океанi, анi бур, анi штормiв... I все ж таки непогано було б потiм, у майбутньому, повернувшись додому, на Землю, почитати такий щоденник. Одне дiло - офiцiальний службовий журнал з його записами, i зовсiм iнше - записи особистi, вiд душi, з iндивiдуальними враженнями. Як ви гадаєте, Галю?

Проте, моєї вiдповiдi Микола Петрович i не чекав, а тут-таки знову заглибився в обчислення. Ось уже третю добу вiн майже не спить, як i товариш Ван Лун. Вони перевiряють курс, побоюючись найменшої помилки в розрахунках. Це все пiсля зустрiчi з гидким метеоритом, про який я не можу думати без лютi. Стiльки накоїти! Микола Петрович i Ван Лун вiдриваються вiд працi тiльки на лiченi хвилини, щоб поснiдати i пообiдати.

Яка вiн надзвичайна людина, наш Микола Петрович, i як я люблю його! Я все ладна зробити для нього, - рiшуче все, тiльки б вiн посмiхнувся в свої короткi сивi вуса, у нього така лагiдна, добра посмiшка! I як це вiн може бути завжди турботливим, як знаходить час навiть думати про наш настрiй, жартує, вигадує всякi речi. Наприклад, учора вiн запропонував нам влаштувати змагання, турнiр стрiльцiв з електричного пiстолета. "Переможець, - сказав вiн, - дiстане звання кращого снайпера астроплана i цiлої Венери, оскiльки, - засмiявся вiн, - ми навряд чи зустрiнемо там когось, хто спробував би вiдвойовувати таке звання". Мiж iншим, по-справжньому змагатися доведеться тiльки менi i товаришу Ван Луну (я нiяк не звикну називати його просто Ваном, як iншi, вiн такий завжди глузливий, хоча теж дуже хороший i пiклується про мене). На решту зважати не доводиться, особливо на Вадима Сергiйовича, який, на мою думку, зовсiм не вмiє стрiляти. А проте Ван Лун iронiчно зауважив, що Вадим Сергiйович все ж таки може сподiватися потрапити до кращої четвiрки стрiльцiв астроплана! Ну, втiм, зараз не до жартiв.

Всi ми дуже занепокоєнi. Земнi пости керування нiяк не виведуть наш астроплан на точний курс. Щось заважає. Микола Петрович побоюється, що це трапляється через перекручення радiосигналiв, якi ми одержуємо. Щось, пов'язане з космiчним промiнням, а що саме, я ще не зрозумiла. Як зрозумiю обов'язково запишу. А поки що знаю тiльки, що з кожним днем радiозв'язок з Землею стає гiршим i гiршим. Слова ледве чутнi, такий гуркiт у репродукторi. А тут iще це вiдхилення вiд курсу!..

В усьому винний, певна рiч, метеорит, який пробив стiну корабля i вплинув своїм ударом на наш напрямок. Як це могло трапитися? Як могла статися така неприємнiсть?

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});