КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

6. Примушування — це протиправна вимога, що висувається суб’єктам господарювання і спрямована на те, щоб у зазначений в ст. 228 КК спосіб примусити їх (усупереч їх небажанню) вчиняти узгоджені антиконкурентні дії. Така вимога може висуватися: 1) в різний час або одночасно двом чи більше суб’єктам господарювання, 2) тільки одному суб’єкту господарювання, наприклад, коли другий суб’єкт господарювання вже згоден вчиняти антиконкурентні узгоджені дії. Форма передачі суб’єктам господарювання відомостей, що містять таку вимогу, може бути будь-якою (усне повідомлення, направлення листа, повідомлення через Інтернет тощо).

7. Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі більш суворо карається за Кримінальним кодексом, потрібна додаткова кваліфікація як злочину проти особи. Наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження чи смерті додатково кваліфікується відповідно за статтями 121 та 115 КК.

8. Завдання матеріальної шкоди може полягати у викраденні, знищенні чи пошкодженні майна, збитках у вигляді додаткових витрат чи неодержа-ного прибутку (втраченої вигоди) тощо. Нерідко на практиці такі види матеріальної шкоди поєднуються, наприклад, злочинець проникає на підприємство і частину майна викрадає, частину — знищує та пошкоджує, внаслідок чого суб’єкт господарювання вимушений нести додаткові витрати на придбання нового устаткування, відновлення пошкодженого майна, а також не одержує прибуток через вимушену зупинку виробництва. Коли в діях особи, яка завдає матеріальну шкоду, є ознаки ще й іншого, більш тяжкого злочину, необхідна кваліфікація за сукупністю злочинів, наприклад, при умисному знищенні або пошкодженні майна за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 194 КК).

9. Погроза насильством і заподіянням матеріальної шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає в інших осіб обгрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому. Така погроза може поєднуватися з фактичним застосуванням насильства чи завданням шкоди, наприклад, особа спочатку протиправне вилучає чуже майно, а згодом висуває вимогу щодо вчинення антиконкурентних узгоджених дій, погрожуючи неповерненням вилученого майна.

10. Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення суб’єкту господарювання вимоги вчинити антиконкурентні узгоджені дії, яка поєднана із застосуванням насильства чи заподіянням матеріальної шкоди або погрозою застосування насильства чи заподіяння матеріальної шкоди.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою недопущення, усунення чи обмеження конкуренції між суб’єктами господарювання.

12. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення службовою особою передбачених ст. 228 КК дій з використанням влади чи службового становища або з перевищенням влади чи службових повноважень, за наявності підстав, додатково кваліфікується за ст. 364 чи 365 КК.

13. У частині 2 ст. 228 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені: 1) організованою групою (це поняття визначене у ч. З ст. 28 КК); 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Судимість за частинами 1 або 2 не повинна бути знята чи погашена на момент учинення злочину. Про поняття судимості, її погашення та зняття див. статті 88-91 КК і коментар до них.

14. Порівняно з першою редакцією в ст. 228 КК скасована кримінальна відповідальність: 1) за змову про штучне підвищення або підтримання монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок із метою усунення конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності всупереч вимогам антимонопольного законодавства (ч. 1); 2) за примушування до штучної зміни або штучного фіксування цін шляхом заподіяння нематеріальної шкоди чи погрози заподіяння такої шкоди (ч. 2); 3) за примушування до аи-тиконкурентних дій (штучної зміни або штучного фіксування цін) за відсутності ознак узгодженості таких дій (ч. 2). Примушування до антиконкурент-них узгоджених дій, які проявляються в штучній зміні або штучному фіксуванні цін, шляхом насильства чи заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди є злочином за обома редакціями ст. 228 КК.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, —

караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, —

караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(У редакції Закону України від 22.05.2003 р. № 850-ІУ)

1. Об’єктом цього злочину є конкурентні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що базуються на принципі добросовісної конкуренції. Додатковий об’єкт — право інтелектуальної власності.

2. Предметом злочину є: 1) знак для товарів і послуг, 2) фірмове найменування, 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

3. Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. (ВВР. - 1994. - № 7. - Ст. 36; 1999. - № 32. - Ст. 266; 2001. -№ 8. - Ст. 37; 2002. - № 7. - Ст. 51; № 16. - Ст. 114; № 35. - Ст. 256;

Урядовий кур’єр. — 2003. — 25 червня. — № 115). Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг є фізичні та юридичні особи. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке видається на певний строк. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Позначення можуть бути внесені до знака і як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені вказаним Законом (перелік таких підстав див. у ст. 6). Ті позначення, що згідно з цим Законом не можуть одержати правової охорони, не можуть бути предметом цього злочину. Наприклад, це стосується позначень, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або падає послугу.

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, є знаки для товарів чи послуг, які: 1) зареєстровані в Україні згідно із зазначеним вище Законом, 2) хоча й не зареєстровані, але охороняються на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна. Основні положення щодо міжнародно-правової охорони знаків для товарів та послуг передбачені в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 вересня 1883 р., Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколі до цієї угоди, прийнятому 28 червня 1989 р., Договорі про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р.

4. Фірмове найменування — це найменування юридичної особи, яке дає можливість вирізнити цю особу з-поміж інших.