Міражі - Емма Андієвська

ГОДИННИКАР

Під землю – час – стрілки і циферблат.Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.Лишилось – тільки – декілька приблуд,Що – мікроклімат, де – на кістку – зблід

Світ. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,Що – ополоники, – ущерть – навару.

І кожний – шкутульгає – навмання,Не знати, чи клубочення – мине,Адже серпи – ворушаться – зі споду, —

Й не видно, з яких вимірів – нападник.А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —Заки – усіх – новий годинникар.

ТЛІН-СТРАШКО

На підвіконні – на тарілці – груша,Яку – кружалами – промінчик- ріже.Дерева – позбуваються – мережив.Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,

В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.Й від первісних площин – самі тунелі.Вітри – нові критерії – в аналах.

Ворушаться – ще без ознак – істоти —Нові, що – пробують – на ноги – стати, —За милиці – і первні, і пластиди. —

Й на шию й груди – шалик – від застуди,Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!

І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР

У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,Артерія, що – зібгана колона,Де мармур – переходить – в порцеляну, —В ляґуні – острів – на краю відлуння. —

Меридіяни – теж – свої гормони,Що улягають – атмосферним змінам.Єдині товтри, що – каркас імунний,На прапорці неонові – в тумані. —

Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.Шукач – стискає – мінерал – в руці,Який – вітрилом – краєвид пустельний,

Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,І дійсність – знову – докорінно – спектр.

ЩЕ – МИТЬ, КОЛИ – НАВКРУГ – САДИ

День – з ранку без причини – набурмосивсь,Й стрілки буття – вскач – поміняти – змусив.Лиш сірники – цунамі – встигло – з мису,Заки – назад – на зозулясту – масу,

Яку – ногою – з берега – пацан,Котрий – кресало часу – у руці. —Пес поруч: кайнозой і міоцен.Й вівтар, де, – замість немовлят, – вівцю.

Й камінні плити – з верств, – в яких – вертій —Нашарування – знов – переверта,Щоб – дійсносте, – що – живчик, – коренище,

Аби назавжди: що – куди, – і нащо, —Бо комашня – й його вже – обсіда,Хоча – ще мить, коли – навкруг – сади.

КОНТРАФАГОТ

Від сонця – залишилася – колючка.Світло і пітьма – муром – навкулачки.Жебрак – на публіку – свої болячки.Про травми – літня панна – від розлучень,

Стіл – шкетик, що – і зі слоїка – нардек,Який на всю рівнину – акведук.Й за акведуком – корабельний док. —Дід – в затінку – півголосом – кондак,

Аби – ніколи – стріли – зі стрільниці. —Фортуна – про напарника – й канарці.Лиш про тяг – стулки шаф – часами – шарпа —

Століть минулих, – де таргани-шурпи[3],Що – сновигають, і – ніяк – їх – геть, —Щоб – сенс життя, яке – в контрафагот.

ЩЕ РАЗ ПРО МІСТО – НА ВОДІ

На мармурових сходах – спить – бухарик.Хоча – з човнів, – причал, – дітиська – хором.Інколи й небом – кінець світні – хури,Що – унизу – на острівці та шхери.

В повітрі щ звук від літаків – як гуркіт.Весляр – допалює – і геть – цигарку.Тип, що – на пірсі, у канал – обгортку.Жебрачка – руку, – та ще й сльози – гірко.

На площі – поруч – авіосальон.Краля – в вікні – цілунки – посила.Тераса. Столик. П’ють – аліготе.

Факір, – обслуга, – брухт – й гадюк – ковта. —Кожний – на свій кшталт – в існування – вступ.Річка, що – в море, – й скільки – зір – мости.

СВІТ-БУЛЬБАШКА

Рівнина. Халабуди – з жовтих охів[4].Півкраєвиду – вибгалося – вухом.Лад, – з тиглями – й піпетками, – комаха. Допомагає їй – гілляка-віхоть.

В думках, – сніданок – кропива, – печерник. Перефарбовують – на вохру – чорне.Жаринами – заглибини мочарні.Забрів до яру – й глобуси – вівчура.

Кущі найменші – поміняли – чохли.Знов – паростки, котре – за ніч – зачахло.Й цементні куби – на музей-садибу, —

Зі скла скульптури – вздовж стежок – оздоби,Як міниться – й кипить – на видноті —Світ-бульбашка, що – старт – і відліта.

МАЛЯ

Ріка. – Пісок, що – переходить – в лес.Схил. М’язи неба – викопний молюск.З закутин – тіней фосфоричний зблиск.Рівнину – кроком – глиняний колос.

Вздовж обрію – споруди – де-не-де.Нові фасади – видмухом – склодув.Лелеки – з лелечатами – гніздо.Хлопчина – лічить – кола на воді. —

В правиці – африканський білокрильник,Дідок – малечій ритуал сакральний.Кожний – на свій лад – тліну таємниці. —

Перемістились – суходоли – в оці,Й амурчик – стріли – охляп – на – нанду.Маля, що – й без вуздечки – світ – веде.

НОВИХ ПЛОЩИН – І ПОДМУХ, І – КАРБІЖ

Світ шириться, – досяжний – ельфам – й курці.Концерт на площі – перехід – на скерцо.Замість хмаринок – селезінки – з коців —В повітрі – для нових кваліфікацій.

Зі сну веранд – звисають крилані.Упир торішній – повз басейн – лином.Острів – у мандрах – сів – на мілину.Ніде – й душі, а гутірка – луна.

Вздовж суходолу, – там, де – товтри, – щогли.У скверику – краплисту нитку – щиглик.Майданчик, де ще – діти – в горидуба. —

Спалахують – і в інший вимір – доби.Жовтогаряче – переходить – в беж. —Нових площин – і подмух, – і карбіж.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВІДПОЧИНКУ

Приплив, – і отвори – потвори – зизоокі,Які – пересуваються – вздовж звуку.До них – рибалки, що – при пірсі, звикли.Й рятують тих, що – на кілки – заклякли.

Природа – щедро – кілька зайвих ланок.Внизу – плятани, трохи вище – клени.Холонуть жердки, що – на оболоні.Дві ящірки – видмухують – зі слини

І скла – склепіння і дахи вокзальні,Що їх – на час відпусток – морозильник.Все небо – замки, ріки – і плоти.

Дух – дійсним – й небуття – перепліта,Мить, – й без’язике – тяму – і язик. —Й біжить малюк, в долонці – мотузок,Щоб наздогнати – песика – й козу.

НОВІ, – ЩЕ ПУП’ЯНКИ, – СВІТИ – З РЕТОРТ

Пала – з олії у горнятку – ґніт, —Майже щезає, тоді – знов – мигне.Синхронність, яка – з живчиком вогню,Що – між світами – шпарку – як хідник.

Між формою – і наміром – розмив.Вздовж обрію – кодолу кілька – мавп.Поруччя. Сходи. В колі – двоє мев.Клаптики сміху – з рештками – розмов.

Часом – туман з долин в лахмітті – каліч,Й на тому місці – виникають – скелі.У випадковому – й на цвяхах – зручно —

Ті, що – в обхід – галактики щорічні,Заки – у невимовне – воротар —Нові, – ще пуп’янки, – світи – з реторт.

Й ЗНОВ – КРІЗЬ ВІКИ – РУКА, КОТРА – КЕРМО

Бруківка. На два боки – гордовина.Міні-садок – на коліщатах – в ванні —Перед каварнею. Паркан чавуннийПильнує квітів, аж набрякли вени. —

Скрізь блискавкою, а він – ще не звикЛовити пил, що – переходить – в звук.Крок, – й жабками – виплигує – нове,Й ніяк – всю прірву, що – самі дива.

Торкнувся скойки, а – з молюска – стрепет,Й навкілля – обтрусилося – від струпів.Хоча – згори – на линві – вниз – відерко —

Про літачок, що – до площин – подиркавЙ де вир світанків – м’якушем – хурмиЙ знов – крізь віки – рука, котра – кермо.

КИПИТЬ БУТТЯ, – ЛИШ – БУЛЬКИ, – КАЗАНОК

Світ віддаляється – піщиною – в бальоні.І вже – до мозку – загляда стеблина.

Конец ознакомительного фрагмента.

Примечания

1

Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).