Украинский национализм: только для людей - Алексей Котигорошко

К последнему замечанию приведем показательную иллюстрацию из одной дискуссии на сайте журнала «Ватра».

Никакими свидетельствами о национальной принадлежности буго-днестровских земледельцев археология не располагает. И тем не менее здесь древность украинцев безапелляционно возводится к неолиту — к эпохе в истории человечества, которая охватывает период пять-девять тысяч лет назад.

Крайние националисты, упирающие на древность происхождения украинского народа и подменяющие культурную основу этого происхождения биологической, неизбежно приходят к расизму. В условиях Украины последовательный расизм исповедуют главным образом так называемые социал-националисты. Свое название, как и свои идеи они открыто заимствовали у немецких нацистов, поэтому расизм органически вписался в их идейный багаж.

Идейные истоки украинского социал-национализма честно раскрывает свободовец Андрей Ильенко. Он сообщает, что социал-национализм опирается на традицию украинского интегрального национализма, а тот в свою очередь является частью общеевропейского фашистского движения. В этом движении Ильенко особенно привлекает немецкий национал-социализм, к идейному наследию которого он призывает внимательно относиться:

«...Інтегральний націоналізм зазнав свого розквіту і занепаду в першій половині XX cm… інтегральний націоналізм був представлений в десятках країн, в кожній з яких він мав свої особливості та доволі суттєві відмінності. Без сумніву, італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, хорватський усташизм, автентичний український націоналізм, іспанський фалангізм та інші інтегральні рухи мали одну світоглядну основу. Всі вони були складовою частиною консервативної революції, яка висунула альтернативу ліберально-капіталістичній та більшовицькій системам…

Істеричне заперечення будь-яких асоціацій з інтегрально-націоналістичними рухами, так притаманне багатьом сучасним “націоналістам ”, насправді є не ключем до легітимації націоналізму (а саме так це видається їм), а шляхом до його остаточної деактуаліації та лібералізації. Таким чином українському націоналізму обрубують його ідейне коріння, висмикують його з життєдайного контексту, тільки в рамках якого він може сповна себе проявити.

Намагання штучно представити український націоналізм як замкнене і відрізане від світу явище, яке нібито не мало нічого спільного з іншими подібними рухами в інших країнах — не витримує жодної критики. Без правильного осмислення ідеологічної спадщини 20-30-х рр. XX cm. нам не вдасться створити нову, життєдайну ідею націоналізму. При цьому мова йде не лише про український націоналізм (хоча про нього в першу чергу), а й про всі інтегральні рухи тих часів…

Але Друга хвиля Консервативної революції не відбудеться, якщо не буде знята анафема з першої хвилі Консервативної революції. Доки не відбудеться кардинальна переоцінка ролі інтегрально-націоналістичних режимів в першій половині XX століття, дотиуся права Європа буде відрізана від свого коріння і жеврітиме на манівцях ліберального метанаративу.

Ключовий момент цього процесу — це редемонізація націонал-соціалізму. Цей рух, маючи чимало вад і будучи доволі еклектичним, очевидно є наймаштабнішим з усіх інтегральних рухів часів першої хвилі Консервативної революції і саме тому став найпершим об ’єктом безпрецедентної історичної фальсифікації з-боку переможців у другій світовій війні… Без редемонізації націонал-соціалізму… нема зняття анафеми з Першої хвилі Консервативної революції, а без цього нема Нової Європи і відродження Білоїраси. Тобто нема і Великої України.

…Новий Націоналізм (або, як називаємо його ми — Соціал-Націоналізм) на місце ретроспективності, вторинності, ліберальності, пасивності, ілюзорності та культурництва ставить авторитаризм, великодержавність, Білу расову політику, антиолігархізм, арійський суспільний лад, осягнення сутності національної культури і традицію інтегрального націоналізму».

Эти цитаты взяты из статьи Ильенко «Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму», помещенной в программном сборнике «Український соціальний націоналізм», изданном в 2007 году в Харькове. Пусть читатель простит нас за столь пространное цитирование, но оно того стоит. Социал-националисты обычно не признают публично свое идейное родство с Гитлером, а здесь редкий случай, когда вещи названы своими именами.

Украинские расисты в годы независимости сперва группировались в Социал-националистической партии Украины.

Она возникла в начале 1990-х годов во Львове, но затем в 2004 году провела «ребрендинг» и стала называться ВО «Свобода». Официально «Свобода» дистанцируется от откровенного расизма, но частным порядком ее лидеры провозглашают такие идеи.

Вот что пишет уже известный нам Ильенко:

«Расова політика — полягає в двох аспектах. По-перше, це чітке усвідомлення катастрофічного стану Білої раси, проти якої ведеться планомірна війна на знищення. Оскільки українська нація є органічної її частиною, то доля раси є також і її долею. Годі сподіватися, що в разі, коли вся Європа перетвориться на семіто-негроїдо-монголоїдний субстрат, то наша доля може бути іншою. По-друге, оскількиукраїнська нація є нацією асимілятором, то ми маємо чітко визначати, хто може бути асимільованим, а хто ні. Очевидно, що ми маємо асимільовувати лише представників Білої раси.

Поняття держави і нації мають збігатися. В національному організмі не можуть існувати принципово інородні ділянки. Все, що може бути асимільованим — має бути асимільоване. Все інше має бути відторгнуто від держави-нації. Нація — це гомогенна спільнота, яка базується на біологічній основі — расі, та культурних, мовних, ментальних ознаках, які відрізняють її від інших націй тієї ж раси. Відповідно ні про які „національні меншини” в рамках єдиної нації мова не може йти. Якщо ж це інорасовий елемент, то він просто не може існувати на даному життєвому просторі».

А вот что вещает другой видный член «Свободы» Юрий Михальчишин:

«Сучасна ситуація в світі спричинилась до того, що дегенератами ведеться безупинна боротьба за винищення нормальних людей, яка проходить по лінії розмежування націй, класів і рас. Інакше кажучи, проти українців розв’язано тотальну і перманентну національну, класову ірасову війну на знищення: нас хочуть ліквідувати як кровно-духовну спільноту, як соціальний тип трудівника-воїна та антропологічний вид»[84].

Михальчишин сейчас чего-то стесняется и закрыл на персональном сайте доступ к своим более ранним статьям. Поэтому мы вынуждены ограничиться такой бледной цитатой. Но и из нее видно, что он считает украинцев отдельным «антропологическим видом» и настаивает на общности крови.

Но и за пределами социал-националистического движения звучат расистские идеи. Вот что пишет политический референт «Тризуба» Иван Сута: «Націоналізм має свої незмінні засади:… орієнтація на власні сили свого народу — джерело наснаги: дух нашої давнини, голос крові, внутрішній потенціал, воля та характер нації (голос крові — органічний комплекс расово чистої крові і здорового духу нації, що існує поза нашою волею, але формує їх)…»[85]. Узнаёте знакомые мотивы? «Расово чистая кровь, которая формирует нашу волю…»

Поскольку «Свобода» официально от расизма отсторонилась, в 2005–2010 годах наиболее последовательные социал-националисты стали группироваться вне ее рядов. Сперва они собрались в погромной организации «Патриот Украины», которую возглавил Андрей Белецкий. Ее центр находится в Харькове. Затем вокруг «Патриота Украины» возникла Социал-националистическая ассамблея. Помимо нее расизм в Украине исповедует еще одна погромная организация — «Белый молот».

«Белый молот» теоретических работ пока не составил, а вот у основателей «Патриота Украины» они есть. Судя по статьям, опубликованным в сборнике «Український соціальний націоналізм» за 2007 год, их расовая доктрина выглядит следующим образом. Они трактуют нацию как биологическую общность, для которой культурные и языковые характеристики имеют второстепенное значение. Белецкий пишет: «Весь наш націоналізм ніщо — замок на піску, без опертя на фундамент крові, фундамент Раси. Традиційному (післявоєнному, постоунівському) націоналізму притаманно ставити воза поперед коня — заявляти, що Нація це мовний, культурний або територіально-економічний феномен. Ми, безумовно, не відкидаємо значення духовного та культурно-лінгвістичного чинників, а також територіального патріотизму. Але, на наше глибоке переконання, все це — лише похідні від нашої Раси, нашої Расової природи». И еще добавляет, что его цель — образование из украинцев «Національної надспільноти — єдиного біологічного організму». Как считают наблюдатели, именно это обстоятельство позволило «Патриоту Украины» укорениться в городах Восточной Украины. Поскольку украинский язык и шаровары для них не стоят на первом месте, расизм позволил им вовлекать в свою организацию людей говорящих на русском языке и связанных с городской культурой.