Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Дивне видовище, в реальнiсть якого трудно було повiрити! Ось вiдкрилися на мить i знову затяглися хмарами глибоко порiзанi обриси Європи. Пiренейський пiвострiв... Британськi острови... Хмари весь час заважали, як щiльно вони обгортають Землю! Ось Апеннiнський пiвострiв... Але головне: де ж наш великий Радянський Союз?.. Де ти, Батькiвщино, до якої весь час прагнуть думки i почуття твоїх вiрних синiв, що летять у космосi?.. I раптом бiлi хмари розсунулися, вiдкриваючи за собою виразнi обриси Кримського пiвострова, який гострокiнцевим ромбом врiзався в темне тло Чорного моря. Батькiвщино! Радянська країно!

Хмари пливли й пливли, дозволяючи поглядовi лише зрiдка зазирнути за їх густу завiсу. Наче на великому глобусi, ставали чiтко видимими срiблястi ниточки рiчок, звивистi лiнiї морських заток на пiвночi й пiвднi... Земле, чи ж скоро доведеться знову зустрiтися з тобою нам, кого ти надiслала в довгу i трудну подорож у мiжпланетному просторi?

Зображення на екранi весь час трохи здригалося, коливалося. Риндiн знову взявся за рукоятки, що встановлювали оптичний фокус. Зображення прояснилося. Веселий свiжий голос проговорив за спиною академiка:

- А як же красиво, Миколо Петровичу! Прямо наче в казцi! Адже ж це Земля?

- Так, Галю, так! - вiдповiв Риндiн, не зводячи погляду з свiтлого диска. - Наша мила Земля, обгорнена хмарами, вiддаляється вiд нас - чи ми вiдлiтаємо вiд неї, хiба не все одно! Одразу впiзнали стару знайому?

- Аякже! Коли б не хмари, - зовсiм схоже з величезним глобусом... Я вам не заважаю, Миколо Петровичу?

- Нi, нi, дивiться. Менi так чи iнакше треба братися за дiло.

Перевiряючи свої обчислення за записами автоматичних приладiв i стрiчок, на яких фiксувалися повiдомлення земних пунктiв керування астропланом, Риндiн упевненою рукою викреслював на зорянiй картi шлях мiжпланетного корабля. Отак, звiдси вiн почався, цей шлях, з цiєї точки земної орбiти. Тепер - полога спiраль майже навколо Землi, вiдрив, полiт у мiжпланетний простiр... так! Лiнiя польоту вигинається лiворуч, немовби тяжiючи до Сонця...

Галина Рижко давно вже кинула дивитися на екран перископа. З непiдробним захопленням, напiввiдкривши пухкi губи, вона стежила за олiвцем Риндiна. Кiлька разiв вона вiдкривала рот, щоб щось сказати, i все не наважувалася. Нарештi, вона набралася духу:

- Миколо Петровичу! - в її голосi звучало благання.

- Що, Галю?

- Миколо Петровичу... ох, як менi хочеться попросити вас про щось!

- То кажiть, я слухаю.

- А що, коли б ви зараз думали трохи вголос... щоб i я чула! Адже це й вам допомогло б... я завжди, коли що-не-будь складне вираховую, обов'язково думаю вголос. Це ж так сильно допомагає, нiколи не помиляєшся, просто надзвичайно корисно!

Риндiн не стримав посмiшки: лукавiй дiвчинi, справдi, важко було вiдмовити!

- Гаразд, - вiдповiв вiн, - вже якщо ви так пiклуєтеся про мене, спробую думати вголос. Проте, коли так, тодi включайтеся i ви до працi, Галю. Будете перевiряти мене, згода?

- Ой, та я!.. - у Галини Рижко перехопило подих, їй бракувало слiв для висловлення почуттiв. Вона - i раптом допомагати академiку Риндiну, та ще й перевiряти!

- Отже, почнемо, - дiловитим тоном сказав Риндiн. - Що ви можете сказати про цей рисунок?

Галя знову уважно придивилася. Два великi елiпси, суцiльнi й пунктирнi лiнiї... Ага!

- Посерединi, - стараючись не поспiшати, заговорила вона, - мабуть, Сонце. I цей кружечок позначений лiтерою "С", - значить, Сонце. Перший вiд нього, ну, внутрiшнiй елiпс - орбiта Венери, правда? Зовнiшнiй, великий елiпс - орбiта Землi. Кружечок унизу, на великому елiпсi, iз позначкою "З1" - мабуть, Земля. Так, Миколо Петровичу? А тодi кружечок на меншому елiпсi з позначкою "В0"-мусить бути Венерою. Але чому на кожнiй орбiтi по два й по три кружечки?..

Вона замислилася. Микола Петрович охоче допомiг їй:

- Нижнiй кружечок, позначений "З1", - це Земля в той момент, коли з неї вилетiла наша ракета. "В1" -Венера в той самий момент на її орбiтi. Бачите шлях нашого астроплана? Вiн помiчений пунктирною лiнiєю i з'єднується з орбiтою Венери в точцi "В2" - отут, вище. Зрозумiло? Ну, а тепер я вже сам починаю думати вголос, щоб не помилитися. А ви перевiряйте мене.

Галя розгублено поглянула на Риндiна: легко сказати, "перевiряйте"! А раптом усе буде таким складним, що вона нiчого не зрозумiє? Що робити? Втiм, Микола Петрович, помiтивши її збентеження, виручив дiвчину:

- Нi, все ж таки спочатку треба як слiд пояснити вам.

Схематичний рисунок космiчного шляху астроплана "Венера-1".

Галя Рижко полегшено зiтхнула. А Риндiн уже взяв олiвця:

- Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже здогадалися, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях вiд Землi до Венери, чому ми летимо не по прямiй лiнiї, яка з'єднала б "З1" i, припустiмо, "В0", а вздовж довгого пiвелiпса, який позначений тут пунктиром i з'єднує кружечки "З1" i "В2". Це цiлком зрозумiло. Обравши перший, зовнiшньо "короткий" шлях, ми змушенi були б витратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час використовуємо силу тяжiння Сонця, яка, немов надпотужний двигун, мчить нас уздовж пiвелiпса, як астероїд, з кожною секундою наближаючи астроплан до його мети. Пiдкоряючись тяжiнню Сонця, ми летимо зараз у мiжпланетному просторi, не включаючи зовсiм ракетнi двигуни. Розумiєте, скiльки ми заощаджуємо палива? Отже, з того моменту, як ми вилетiли з земної орбiти, наш астроплан сам немовби перетворився на маленький астероїд, який лине вздовж пiвелiпса "З1"-"В2", неухильно наближаючись до орбiти Венери... Що вам неясно, Галю? - спинився Риндiн, помiтивши нерiшучий рух дiвчини.

- Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як можна було з такою точнiстю вилетiти з Землi, щоб одразу опинитися на правильному шляху, летiти до Венери наче до цiлi?

- А хто ж вам говорив вiдносно того, щоб "одразу опинитися на правильному шляху"? Це - нiсенiтниця, ось що! При всiй точностi розрахункiв i попередньої пiдготовки просто смiшно думати про те, щоб отак - раз, два i готово! - правильно лягти на курс. Насамперед, майже неможливо заздалегiдь врахувати наймiзернiшi вiдхилення вiд заданої швидкостi в одинадцять тисяч п'ятсот метрiв на секунду. А коли змiнити її бодай на який-небудь метр на секунду, - тодi радiус дiї корабля зменшиться чи збiльшиться на десятки й сотнi тисяч кiлометрiв! Розумiєте, що це означає? Припустiмо, що на астропланi виявилося трохи бiльше чи менше вантажу, - i його швидкiсть одразу змiниться, доведеться робити значну поправку до розрахункiв. Втiм, навiщо припускати щось таке, коли нам уже довелося вiдчути це в зв'язку з деякими необдуманими i легковажними вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попрацювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змiнився через раптову добавку вантажу на нашому кораблi...

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});